Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Звичайні мешканці Сарненщини починають ранок із військових зведень. Прокидаються й одразу ж вмикають канали новин по телебаченню або заходять в Інтернет, занурюючись у потік тривожних повідомлень зі сходу України.
Слухаючи й читаючи про те, що там відбувається, відповідно певним чином реагують. Буває, надто емоційно, хоча навіть безпосередні учасники подій на Донбасі та Луганщині, чи ті, хто нині переселився і проживає в районі, теж не уявляють цілої картини того, що діє. Адже бачать лише їх відображення на екрані, у газетних текстах журналістів. Особисто я намагаюся для себе вибирати ті інформаційні джерела або людей, яким не тільки найбільше довіряю (хоча й вони можуть помилятися), а й ставлю за мету знайти беззаперечні факти того, про що хочу розповісти. А не переконувати у своїй позиції чи тому, що саме мої судження є правильними. Адже скільки народу, стільки й думок.
Скажімо, у декого може скластися враження, що солдатам на сході країни немає чим її захищати. Аби спростувати це твердження, минулого вівторка побували разом із колегами-журналістами, зокрема прес-офіцером Міністерства оборони України в Рівненській області, майором Олександром Гайном, начальником прес-центру управління оперативного командування «Північ» Анатолієм Прошиним, телевізійниками, на території артилерійської бази озброєння в Сарнах. Супроводжували нас командир військової частини, підполковник Олександр Сварицевич і його заступник із виховної роботи, майор Віктор Слободзян. Одразу хочу акцентувати увагу на тому, що база артилерійського озброєння визнана кращою в організації технічного забезпечення військ (сил). І в сьогоднішніх непростих умовах військовослужбовці та працівники мають високий рівень професійної майстерності й гідно виконують службові обов’язки.
Серед них і Людмила Дриганець. У цеху з обслуговування та ремонту артилерійського озброєння, розповіла, отримали нове завдання: ремонт зенітних установок, що можуть стріляти в будь-якій площині - як по літаках, так і БТРах. Одно слово, виріб, який раніше зараховували до 4 категорії, відновлюють, переводять у другу й відряджають на схід. Побували також на дільницях дефектації й технічного огляду стрілецької зброї, а також її зберігання та розконсервації. Начальник відділу капітан Олександр Сампір зі знанням справи розказав, що тут відбувається. Якщо, скажімо, зброя перебуває на довгостроковому зберіганні більше як 10 років, вона потребує технічного обслуговування – це обов’язково. Тож, відповідно до складених планів-графіків, потрапляє сюди, де проводять її повну розконсервацію, заміну консерваційних матеріалів, а потім дефектацію, чищення. Насамкінець її відправляють на ділянку фарбування, якщо потребує.
Поки був відключений пульверизатор, заглянули й туди. Після фарбування один із головних процесів у технічному обслуговуванні – консервація. При цьому використовують метод загальної упаковки. Тобто складають усі автомати у два шари парафінованого й один інгібіторного паперу, що запобігає корозії. Як справжня українка, спробувала його на дотик, тож капітан порекомендував потім неодмінно помити руки. До речі, парафінований також зберігає свої властивості впродовж певного часу. Погоджуюсь із Олександром, що краще всі ці процеси зі зброєю проводити з метою профілактики, а не для того, щоб використовувати її в зоні бойових дій. До речі, ніколи в житті не бачила такої кількості інструментів і начиння, як у сарненських військовиків.
У всьому шукати позитив
У день відвідування військової частини з місця проведення АТО зі сходу повернулися втомлені майор Валерій Лизун, капітани Юрій Гамрат та Олександр Василевський, прапорщики Сергій Галащук, Іван Болкуневич, старшина Євгеній Морозов, старший сержант Сергій Балабушка, старший солдат Олександр Круглик, солдат Сергій Мінчук, працівник військової частини Іван Познік. Обов’язково ще поспілкуємося й з ними, про що розкажемо в наступних номерах «Сарненських новин».
Нині, повідав Олександр Сварицевич, автомобілі відвозили в зону проведення АТО необхідну військам зброю, а звідти забирали ту, в якій немає потреби. Доставляють її в частину з подальшим обслуговуванням і ремонтом, де знову готують до видачі військовим. Аби відповісти тим, хто говорить, що солдати не мають чим воювати, наведу тільки факти: за останні три місяці, що перебуваємо в стані неоголошеної війни, військова частина відправила майже 100 тисяч одиниць стрілецької зброї різної номенклатури (від пістолета Макарова до ручних протитанкових гранатометів) й оптику. Зброя нова і її багато. Пощастило потримати в руках і німецьку трофейну 1941-1944 років, і ту, що взяли на озброєння ще в 1897 році.
Чомусь пригадала шкільні роки. Зокрема уроки допризовної підготовки, які проводив учитель Іван Яковець. Тоді в школі вивчали будову зброї (наприклад автомата Калашникова) не за макетами й навчально-методичною літературою, а в спеціально відведеному класі розбирали та складали її на швидкість майже з закритими очима. Коли доводиться спілкуватися зі старшокласниками, вони сходяться на думці, що в ситуації, яка склалася в Україні, знання, корисні для захисту Вітчизни та рятування життя людей, потрібні в більшому об’ємі, ніж зараз. Можливо, Міністерство освіти й науки змінить свої підходи до викладання основ захисту Батьківщини в шкільній програмі та сприятиме їх удосконаленню.
Кажуть, позитив потрібно шукати в усьому. Не було б російської агресії, хто знає, можливо, з часом наша військова частина припинила б існування. Ракетно-артилерійське озброєння або продали б, або порізали, а особовий склад «чисельно оптимізували», як тепер прийнято говорити. Зараз ситуація кардинально змінилася – є усвідомлення, що армія Україні потрібна. А ще вона сильна та добре оснащена. Це ж наша земля, і нам звідси немає куди відступати, та й не маємо наміру чи бажання.
А в усього колективу сарненських військовослужбовців триває клопітка, інтенсивна, постійна праця. Навіть 8 Березня і чоловіки, і жінки трудилися впродовж 16 годин. Вони – єдина команда, незважаючи на те, що носять різні прізвища. Пишаються своїми героями-військовослужбовцями, які власними діями та вчинками демонструють усім, що ми не « страшні бандерівці», а мирна нація, яка хоче трудитись на благо країни й родини.
Марія КУЗЬМИЧ.