Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Схильна довіряти своєму колезі – військовому українському журналістові Роману Бочкалі, який перебуває на сході, й про події, що відбуваються, розповідає, як їх очевидець.
Так, на початку вересня на своїй сторінці у Facebook він повідомив про 30 окрему механізовану бригаду, що вирвалася з оточення російських військ поблизу населеного пункту Лутугіно (20 км від Луганська). Це було пекло, написав він. За його словами, під час виходу бійців обстрілювали не тільки «Гради», що знищили всю техніку, а й касетні бомби з авіації.
- Так-так, російські літаки літають у районі Луганська вже, як удома. Далі нарвалися на російські танки Т-90. Їх супроводжували, зрозуміло, також російські вертольоти Мі-24. Дісталося від них… - додав журналіст. - Коли відійшли на, здавалося б, безпечну відстань, обстріляли «Смерчі». В результаті п’ять бійців загинули, 14 отримали поранення.
За словами Романа, солдати далі не можуть боротися й потребують психологічної реабілітації. А другому батальйону, який потрапив у цей заміс, потрібна ротація. Воювати нічим, резюмував журналіст.
Минуло декілька днів, і позавчора дізналася, що в Сарненському історико-етнографічному музеї, куди завітала, монтується виставка, присвячена революції гідності й участі земляків у антитерористичній операції. Чимало місця відвели військовослужбовцям військової частини А-0153 й особовому складу, ротацію якого провів командир частини Олександр Сварицевич 24-26 серпня нинішнього року. Тут, у неформальній обстановці, зустрілися з одним із бійців саме 30 окремої механізованої бригади, який нещодавно повернувся, як виявилось, на 10 днів із зони АТО. Бо планував на місяць, але за першим дзвінком готовий їхати, за потреби, до побратимів. Для більшості з них це перша поїздка додому з того часу, як мобілізували до лав Збройних сил.
Завідувачка музейним закладом Раїса Тишкевич й інші його працівники привітали Олега Носачова гарними словами, червоними трояндами й коробкою цукерок, зробили фото на згадку. А потім засипали юнака запитаннями про службу.
Олег народився в Сарнах, до 9 класу навчався в Сарненській ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів, а потім упродовж трьох років здобував професію будівельника у ВПУ-22. Переважна більшість друзів уже пішли служити в мирний час за контрактом у Новоград-Волинський і розповідали хлопцю про своє перебування там. Тож у нього не могло не виникнути бажання приєднатися до них. Так у юнака з’явилася ще одна спеціальність, тепер уже військова - механік бойової машини. Але її також довелося змінити в сучасних умовах - перекваліфікуватися на стрілка.
Олег Носачов у складі 30 окремої механізованої бригади стояв на охороні кордону в Херсоні. Тоді їхні ряди налічували майже 4 тисячі бійців, яких забезпечили всім необхідним: зброєю, технікою, амуніцією. Волонтери з Київської області закупили й передали бронежилети, шоломи. Згодом, два місяці тому, їх перекинули в Луганську область. За цей період чисельність воїнів зменшилася майже вдвічі. З продовольством бувало по-різному. Скажімо, субпайок, розрахований на добу, доводилося ділити на 3-4 дні. Поблизу населених пунктів підгодовували місцеві мешканці, приносили й воду. Відпочивали на спальниках і каріматах (так по-народному називають туристичні килимки, що дозволяють рятуватись від неприємної вологи). Сильний, спортивний, справжній український козак Олег Носачов стояв перед нами стомлений, але щасливий, бо нарешті повернувся на рідну землю. Нехай і ненадовго.
На Сарненщині хлопця чекають не тільки друзі. Молиться щоночі рідна бабуся Мотря Ніколайчук, яка, окрім Олега, виховує його 16-річного брата Ігоря (навчається в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Сарненський професійний аграрний ліцей»).
Разом із побратимами земляк був у пеклі під Іловайськом, з якого вирвався. Їм просто пощастило. Російські військові, озброєні до зубів, танки «сунуть і сунуть», розповідає. Стріляти по них з автоматів все одно, що з рогатки. Коли Олег згадує недавні події, на обличчі виступають крапельки поту. Перебування на лінії вогню - не художній фільм про війну (фантазія режисера, який здогадується про ті події). Там справді страшно, а те, що зараз відбувається, вже не можна називати АТО, тому що терористів майже немає. Є або відверті російські найманці, або регулярні війська. Фактично це неоголошена, але справжня війна, де гинуть українські захисники.
Боєць зізнається, що повертатися назад уже не боязко. Він якимось чином перепрограмував себе. А як інакше? На роту – один лікар, про психотерапевта ніхто й мову не веде. Після того, як на очах гинули друзі, - сам собі психолог, а ще колектив і його підтримка, ділиться. З командирами – братерські стосунки, а кожен солдат знає свою справу. Насамкінець додає, що всі військовослужбовці налаштовані по-козацьки – захищати свою землю до кінця, здобути мир і повернутися додому з перемогою. До речі, в 95 окремій аеромобільній бригаді служить його товариш, сарненець Павло Кисляк, з яким разом навчався. А тим, хто залишається на маленькій батьківщині, Олег Носачов побажав гарно вчитися. В кого ж виникне така охота - йти служити в армію й мати справжній патріотичний дух.
Марія КУЗЬМИЧ.
Фото Василя СОСЮКА.