Опубліковано Світлана Ляшко
Автор фото Едуард Колядич.
Тієї неділі на території Сарненського історико-етнографічного музею панувала незвичайна атмосфера. Експозиція від відкритим небом ожила. Біля стареньких хат вирувало життя. Здавалось, ось-ось дерев’яний вітряк махне крилом і посиплеться в мішки білосніжне борошно, виготовлене з добірного зерна.
Квітнули вишиванки, линули пісні, а просто на вулиці розкинувся ярмарок, музиканти й співаки дзвінкою піснею зазивали людей на свято. Адже того дня музей відзначав своє 40-річчя.
Юні й старші господині із усіх сільських і селищних рад нахвалювали приготовлені смаколики. І мало хто втримався, щоб не пригоститись, купували й додому. Адже й мета торгівлі була благородною – вторговані та зібрані під час акції «Моя Батьківщина» кошти, а це 4 тис. 590 грн., передали на допомогу бійцям, які перебувають у зоні АТО. Діти ж писали героям побажання й вішали їх на гілочки «Дерева миру». Немовицький і стрільський співочі колективи не дозволяли жодному пройти мимо - українські народні пісні в їх виконанні звучали так, що зачіпали за живе. Тож сарненці та й гості міста поспішали на фольклорно-етнографічне дійство «Поліські гостини».
Розмаїття талантів народних
Щойно ступивши за ворота, потрапили в ремеслове містечко, де народні умільці Сарненщини проводили майстер-класи. Вони залюбки передавали бажаючим секрети свого вміння. З собою ж принесли неповторні вироби із дерева, соломи, лози, глини, шкіри, бісеру, вишивані рушники, килими… Всього й не назвати. А от старшокласниця Катерина Теодорович із Кам’яне-Случанського диво-вироби робить із паперу. І так, що й не скажеш відразу, з якого матеріалу зроблені кошики з квітами та ще й із солодким сюрпризом – цукерками в їх пелюстках. Домогосподарка із Немович Тетяна Малаш, мама двох дітей, завжди знаходить час для улюбленого заняття. Її умілі руки перетворюють атласні стрічки та шматочки тканини в гарні прикраси, які залюбки купують і замовляють. Майстриня із Пугача Ольга Шепетко, майстер виробів з паперу, захоплюється ще й бісероплетінням, в’яже спицями та крючком. З її творчістю сарненці могли ознайомитися під час багатьох районних заходів, а в місцевій бібліотеці діє постійна виставка умілиці.
Мабуть, багато хто із модниць із задоволенням одягнув би кофтинку, сукню чи костюм, сплетені чи то гачком, чи спицями. І таким хитромудрим візерунком, що важко й уявити, скільки часу й терпіння це займає.
- Є вироби, над якими можна місяць працювати, - розповіла Тетяна Жук, заступник директора Немовицької ЗОШ І-ІІІ ст. Це зараз Інтернет, безліч друкованої літератури про секрети рукоділля, а ще декілька років тому книги із в’язання, наприклад, треба було ще дістати, тож переймали візерунки в тих, хто вже опанував це мистецтво, - ділиться майстриня.
Та це не ставало на заваді, тим, хто хоче вчитися. Тож присутні подовгу зупинялися біля одягу в’язальниці, що дивував і майстерністю, і візерунками.
А 80-річний Йосип Шимко із села Поляна привіз на музейні гостини кошики, плетені як з лози, так і пакувальних стрічок. Навчився робити речі, необхідні в сільському господарстві, ще з дитинства, й до поважного віку майстер не розтратив свого вміння, як привітність і щирість у спілкуванні та відмінне почуття гумору. Стародавнє ремесло прядіння нитки відтворила Галина Бородавко із Кричильська. Запевнила, що ще до недавнього часу і нитки пряла, і полотно ткала. Згадала вже давні часи, коли льон вирощували не тільки на колгоспних полях, а й у господарствах селян. Нині культура, якою здавна славилось Полісся, на жаль, зникла з його ланів. Хоча бажаючих вбратися в одяг із льону стає дедалі більше. Його ще можна знайти в бабусиних скринях, як і запаси полотна.
Не встигли ще напрясти ниток, а Світлана Андрійчук, завідуюча клубом с. Кузьмівка, вже замісила тісто на андріївські дужики. Що ж це за частування таке й розповіла під час майстер-класу. На Андрія дівчата збирались на вечорниці пекти калиту, кожна з них сипала від себе борошно, лила воду. Тож тіста замішували багато, а калита потрібна була одна. От із того, що залишалось, робили коржики - дужики. Дівчата, які мали кавалерів, пекли їх різної форми, щоб можна було впізнати, коли виймуть із печі, і вручити коханим, а решту роздавали гостям. Вважалося, що з’ївши такі коржики, хлопці ставали сильнішими, здоровішими. В деяких регіонах до них додавали мак, а в нас – сушені чорниці. Наче з тістом, Наталія Гоцалюк із Сарн вправлялася з незвичайним матеріалом – полімерною глиною. Сережки з них особливо приваблювали дівчаток.
Думаєте, що ляльки-мотанки можна робити тільки з тканини? Юлія Мірковець із Сарненського Будинку дітей і молоді та її вихованці успішно використовують для цього кукурудзяне листя, заготовляють його восени, фарбують харчовими барвниками. Стверджують, що працювати з цим природним матеріалом легко. В їх колекції є й весільний вінок.
Валентина Ширко та Ірина Катеринчик зі Степаня розповідали більше не про свої уподобання, а про успіхи вихованців. Вони пишуть картини. Одна – бісером і нитками, а інша - пензлем. Валентина, каже, що на заняття в БДМ ходять навіть першокласники. Спершу думала, що працювати з бісером можна навчити тільки старшокласників. Але малеча дуже старанна й талановита, вчиться залюбки й має вже певні успіхи.
Щоб навчитись малювати треба мати творчу уяву, а в дітей, каже Ірина Катеринчик, вона дуже розвинена. Дівчина закінчила РДГУ за фахом - художник-майстер. Але життєві дороги привели художницю до святих місць. Спробувала писати ікони – вийшло. І вже лики святих з-під її руки прикрасили не один храм. З гордістю розповіла про своїх учениць Тетяну Бережну із Коросту та Владиславу Гожу й Маргариту Мурзу зі Степаня. Степанським дівчаткам всього по 7 років, але, ділиться Ірина, вони мають всі шанси стати справжніми художниками.
Солом’яне диво. Саме так можна назвати вироби із цього матеріалу. Від них важко відірвати погляд. А за столом – майстриня у вінку із квітів, колосків, листочків, сплетених із золотистої соломи дивовижної краси. Це – Тетяна Галах, добре відома майстриня на Сарненщині. Повідала, що для того, щоб мати з чого плести, треба добре попрацювати. Тож сама вирощує жито, пшеницю, ячмінь, овес, навіть льон. Будь-який виріб із соломи, впевнена, – справжній оберіг. Бо кидаємо зернинку в землю, що дає їй силу, виростає жито чи пшениця, а потім майстриня вкладає свою душу у виріб.
- Повірте, якщо без душі робитимете, то нічого не вийде, - ділиться потаємним. - Так захоплююся цим усім, що забуваю й поїсти. Солома ж дуже любить руки.
А її кумиром стала Марія Кравчук із Волині, найвідоміша майстриня виробів із соломи в Україні. Тож, знайшовши її адресу, поспішила до неї.
- Треба дуже багато працювати, щоб зуміти зробити щось, як вона, - додає Тетяна Галах. - І якщо Бог дасть здоров’я, прагнутиму до цього.
Пощастило й нам побачити прекрасні роботи Марії Кравчук, заслуженого майстра народної творчості України, члена Спілки народних майстрів України. Того дня на запрошення вона приїхала в Сарни. Й каже, що не пошкодувала. Дуже їй сподобались національне вбрання учасників заходу, і музей з його експозиціями. Живе ж майстриня в Турійському районі на Волині. Цьогоріч виповнюється 30 років із дня, коли вперше взяла соломинку в руки. До того вчилась у Львові в училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша. За фахом – художник. Каже, мав би бути живопис на першому місці, але… Вона та її вихованці створили перший і єдиний в Україні музей солом’яного мистецтва. Його відкрили при Купичівській ЗОШ І-ІІІ ст., де й працює талановитий педагог, веде дитячу студію «Житечко». Впевнена, що їх успіхи попереду. Як же інакше, якщо передає їм свої знання людина, яка понад усе любить те, чим займається. Тож не дивно, що її роботи знають далеко за межами України. Та й Марія Кравчук не цурається вивчати мистецтво різних країн. Вона провела три симпозіуми для майстрів соломкарства, міжнародний фестиваль «Сніп», була в 11 країнах світу, знає мистецтво Швейцарії, Англії, Америки, Угорщини. Воно відрізняється від нашого, зазначила в розмові, – інші теми, стилі, а головне – матеріал. А ще, каже, треба знати види плетіння і вміти їх скомпонувати. Справді, це дуже тяжка праця. Спочатку треба виростити зернові, заготовити солому. Має й свої секрети заготівлі, головне, щоб не було пізно, а то ще й негода лиха накоїть із посівами. Та попри все, цим живе й тішиться, що має багато послідовників. Серед них і старший син, український філолог, який також пішов її стежкою.
Розповідати про талановитих умільців можна ще і ще. Адже в кожному населеному пункті є люди, які після трудового дня беруть в руки голку чи спиці, інший інструмент і творять безсмертні мистецькі витвори, що радуватимуть не одне покоління. І всі, хто побував того святкового дня на території музею, вкотре переконалися, що Сарненщині є ким гордитися, вона зростила талановитих митців, справжніх патріотів краю. А музейні працівники відтворюють і свято бережуть його історію в цікавих експонатах.
На гостини – у музей
Сарненський історико-етнографічний музей без перебільшення – один із кращих в Україні. Завдяки самовідданій творчій праці фахівців, спеціалістів, меценатів, всіх, хто присвятив своє життя розвитку музейної справи, дбайливо зберігає й примножує спадщину. Вже чотири десятиліття щодня він відкриває двері для своїх постійних відвідувачів.
Хранитель багатовікової історії, заслужений працівник культури України, директор Сарненського історико-етнографічного музею Раїса Тишкевич подякувала всім, хто завітав на «Поліські гостини». Нагадала про знаменні дати, які відзначаємо у вересні, серед яких – 25 років Народного Руху України. У Сарнах теж був його осередок, очолював його Степан Сорока із Кричильська. А керував НРУ В’ячеслав Чорновіл. У райцентрі одна з вулиць носить його ім’я, а на приміщенні музею встановлена меморіальна дошка. До неї й поклали квіти.
Щиро привітали музейних працівників і всіх присутніх зі славним ювілеєм тодішній голова РДА Сергій Євтушок, голова районної ради Микола Драганчук, перший заступник міського голови Світлана Усик. А до вітань, квітів і нагород додали ще й 25 тисяч гривень на видання краєзнавчої збірки про Сарненщину, яку у Раїса Тишкевич з колегами готують до друк. Директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига згадав Володимира Кузьменка, який встановлював у Сарнах музей від відкритим небом, вручив колективу грамоту та фотоапарат. Поповнився музей цікавими й пізнавальними виданнями, які презентували Алла Українець, заслужений працівник культури, заввідділом етнографії обласного краєзнавчого музею та голова профспілки закладу Галина Данильчук, директори Волинського обласного краєзнавчого музею Анатолій Силюк, Маневицького - Петро Хомич і Костопільського - Анатолій Вакулка.
Щирими оплесками вітали присутні командира батальйону «Шахтарськ» Андрія Філоненка, який перебував у районі на запрошення громади Клесова, яка зібрала понад 40000 грн. для потреб поранених бійців з усіх батальйонів. Зауважив, що в Путіна є два найлютіших ворога – волонтер і доброволець. Було видно хвилювання комбата, коли йому піднесли повну корзину хліба, що випекли господині з побажаннями скорого повернення додому живими й здоровими. А сотник «Поліської Січі» Роман Захарчук передав музею каску, яку використовували для захисту учасники Майдану під час сумнозвісних подій 18-22 лютого 2014 року.
Від вересня до вересня
Різдво Пресвятої Богородиці, осінні гуляння, свято Андрія Первозванного, Різдво Христове, Святая Трійця, «Водіння Куста», Івана Купала, жнива, весілля, повстанські та національні патріотичні пісні – саме ці свята, обряди лягли в основу фольклорного заходу, приуроченого 40-річчю Сарненського історико-етнографічного музею. Ведучі Любов Сорока та Вікторія Кошляк запрошували на імпровізовану сцену відомі далеко за межами району фольклорні колективи – і дорослі, й дитячі. Тож неможливо було відірватися від чарівного дійства, що відтворювали артисти в колоритному національному вбранні. І на мить, коли потрапляєш в атмосферу свята тої чи іншої пори року, забуваєш про всі негаразди сьогодення, а коли чуєш патріотичні повстанські пісні, віриш, що Україна переможе. Флеш-моб «Голуб миру» об’єднав і артистів, і глядачів в одному пориві – за Україну, мир і спокій. Як і спільна молитва до Пречистої Діви Марії аби зберегла Україну, її народ, захистила від незгод і лихоліття. Молитва - це порив душі до нашого Небесного Отця. Коли її сили виснажуються в боротьбі з видимими й невидимими ворогами, коли нас огортає втома, тоді в серці народжується спрага Господа, яку так поетично й правдиво описав цар Давид: «Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже» (Пс. 42:2).
Свято закінчилось. Гості розійшлися, та ще довго згадуватимуть «Поліські гостини» в Сарненському історико-етнографічному музеї. Адже готували й провели їх справжні професіонали – працівники культури району під керівництвом начальника відділу культури й туризму РДА Наталії Чорної.