Опубліковано СН
28 жовтня минає 70 років від того дня, коли українську землю визволили від німецько-фашистських загарбників.
1226 днів Україна горіла у вогні війни. Із перших хвилин 22 червня 1941-го до кінця липня 1942-го наступала фашистська орда, окупувавши країну, як думали в Берліні, назавжди. Та вже в грудні 1942 року звільнили від зайд перше українське село на Луганщині. Варто зауважити, що план «Барбаросса» щодо захоплення СРСР зірвали вже в перші дні війни на західноукраїнських землях, оскільки такого опору, хоча й не готового до війни народу, фашисти не зустріли в жодній країні завойованої Європи. Якщо вони планували за 2 місяці захопити Союз, то лише на окупацію України потратили 1 рік і місяць. Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня звільнили Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон держави.
Друга світова війна - це тяжка, виснажлива праця, сповнена мільйонами смертельних ризиків і втрат. Визволення української землі від німецько-фашистських окупантів розтягнулося на довгих 22 місяці. Ворог чіплявся за кожен квадратний метр. І кожен новий рубіж давався нашим військам дорогою ціною. Війна стала великим випробуванням для українського народу, який попри пережиті великі страждання, завдані йому в період насильницької колективізації, голодомору, жахливих репресій 30 років і терору в західноукраїнських землях напередодні вторгнення фашистів, виявив великий героїзм і стійкість у боротьбі з поневолювачами. Це була битва не за сталінський тоталітарний режим, як стверджувала комуністична пропаганда, а за саме існування українців як нації. За дослідженнями науковців, у 1941-1945 рр. військовими стали понад 7 мільйонів громадян України, тобто 23% особового складу Збройних сил СРСР.
Безперечно, жителі Рівненщини зробили свій неоціненний вклад у перемогу. На підставі архівних документів, свідчень рідних, близьких, однополчан встановлено, що на фронтах, у партизанських загонах, підпіллі загинули понад 33500 чоловік, які народилися на Рівненщині або призивалися на її території в армію. Найбільше краян загинуло, визволяючи землі Росії, Білорусі, України, країн Прибалтики, Східної Європи. Понад 770 земляків полягли в боях за Рівне, Гощанський, Дубенський, Млинівський, Здолбунівський, Радивилівський райони.
Узагальнені дані про злочини німецько-фашистських окупантів, вчинені в нашому краї над цивільним населенням і військовополоненими, свідчать: 13711 жителів району загинули, 80 - від снарядів, померли від тортур - 91, повісили - 53, розстріляли - 13067, вивезли до Німеччини - 1501. На Сарненщині встановили 23 пам’ятники, на яких викарбувані імена загиблих.
На руїни перетворилося 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тисяч сіл, позбавили притулку майже 10 мільйонів чоловік. Усьому світу була відома трагедія білоруського села Хатинь, чеського селища Лідіце, французького – Орадур, а про те, що в Україні така ж доля спіткала, за неповними даними, 259 сіл, спалених разом із людьми, не знають не тільки у світі, про це мало писала радянська преса. За уточненими даними, тільки в Рівненській області налічувалося 176 повністю спалених сіл, Сумській – 128, Волинській – 97, Чернігівській – 51, більшість із яких так і не відновили, вони відтоді стерті з політичної карти країни. Якщо в інших великих містах України знищили 100-120 тисяч цивільних громадян, то в Рівному за час окупації - 200 тисяч. Це пояснюється тим, що Рівне було центром «рейхскомісаріату України», де розташовувалась ставка рейскомісара Еріха Коха.
Україна зазнала 48% усіх людський втрат Союзу. За підрахунками істориків, під час воєнних дій на території країни полягли майже три мільйони радянських воїнів, понад два мільйони українців вивезли для примусової праці в Німеччину під час окупації.
Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Якщо антигітлерівська коаліція була створена ще в 1941 році, то основний тягар війни виніс на собі радянський народ. І поки американці й англійці готувалися відкрити другий фронт у червні 1944 року, Україна перебувала 103 тижні в окупації, тут точилися жорстокі бої за визволення. Історики пояснюють таку позицію союзників політикою виснаження Союзу, щоб ослабити найбільшу на той час на політичній карті світу соціалістичну країну, яка оголосила курс на світову комуністичну революцію і повалення капіталізму.
Фашистський окупаційний режим був спрямований на пограбування багатств України, нещадну експлуатацію, поневолення й масове знищення українського народу. В умовах терору патріоти України, незалежно від політичних переконань, піднялися на антифашистську боротьбу в тилу ворога. Збройний опір радянських партизанів і загонів УПА змусив гітлерівське командування тримати в Україні 786-тисячне військо.
Сьогодні ми зрозуміли, що таке війна: і як всенародне горе, і як велика особиста драма чи й трагедія. Найдужче відчули це ті, хто її пережив, тобто безпосередні учасники. Відтинок часу, що відділяє нас від моменту закінчення найстрашнішої війни в історії людства, дає змогу ясніше побачити й усвідомити безсмертний подвиг українського народу в боротьбі з фашистськими загарбниками. Для нинішнього покоління історичні уроки минулої війни повинні стати повчальним досвідом, що допомагає краще осмислити сучасне й визначитись із майбутнім. Цей досвід наполегливо закликає до єдності всіх суспільно-політичних сил України з метою побудови незалежної, економічно-могутньої європейської держави.
І сьогодні дуже актуальними є слова Олександра Довженка, який сказав 70 років тому: «Якою б страхітливою не була руйнівна війна, яким би грізним ураганом не пройшлась вона по Україні, її величезне позитивне значення для історії українського народу безперечне. У цій пожежі, хаосі й крові злились воєдино всі українські землі. І якою б не була, очевидно, на початку їхня доля тяжкою і трудною, в кінцевому рахунку український народ робить рішучий і неминучий крок вперед. До речі, об’єднання – кінець національно дрібному, другорядно кон’юнктурному… Очевидно, його підставою була розірваність земель і різнобіжжя поглядів українського народу».
Світлана КОТОК.