Опубліковано СН
або Європейські стандарти минулого століття на Сарненщині
Після закінчення Першої світової війни (1914-1918 рр.) у Сарнах розпочалося своєрідне економічне піднесення. У місті зростала, насамперед, кількість населення. Запрацювала школа та професійно-технічне училище, де готували кадри залізничників. Зміни відбулися й у промисловості. Почали діяти невеликі підприємства, де трудились від 3 до 10 робітників, їх чисельність залежала від різновиду сфери діяльності. Тоді здебільшого виготовляли меблі, вози, упряж, побутувало гончарство. Щоправда, робота з металом була налаштована вкрай погано. Приміром, місцевий житель Жорж Барковський розповідав: «Мені батьки подарували велосипед (ще перед Першою світовою), і, як буває, двоколісний зіпсувався, потрібно було замінити одну деталь. Не очікував, що впродовж місяця доведеться шукати майстра, який полагодив би транспортний засіб!».
Відслідковуючи особливості економічного розвитку Сарн періоду 20-30 років минулого століття, треба зважати, що тоді не було таких, як нині, підприємств, заводів, фабрик й ін. Кожен вів індивідуальну систему господарства. Наприклад, маючи певну ділянку землі, садибу, займалися власним промислом. Одні займалися садівництвом і продавали плоди, що зібрали, інші – вирощували городину, відповідно торгували овочами й кормами. Хтось був пічником, столяром, теслею й ін. Тобто кожен мав свою справу, яку вмів виконувати досконало. Таким чином усі були складовою життєдіяльності Сарн.
У ті роки в місті мешкали й багаті люди, які займалися серйозними фінансовими оборудками. Це зокрема підприємець, великий промисловий діяч Коробочка, якого вважали ще й магнатом. Його дім стояв на місці колишнього тубдиспансеру, де згодом функціонувала деякий час стоматполіклініка (вул. 17 Вересня). Загалом же серед сарненців було чимало заможних людей.
Блага цивілізації
Крім цього, працювали заклади громадського харчування: кафе, ресторани, шинки. Щоправда, їх класифікація дещо різнилася з теперішньою. Так, на той час було чотири ресторани: один розташовувався на місці колишньої пожежної частини (нині вул. Широка), там збиралася публіка простіша, інший мав назву «У турка» (стояв у районі нинішнього готелю «Случ»). На жаль, досі ця будівля не збереглася. Ще один – велика садиба, цілодобовий ресторан (нинішня вул. 17 Вересня), його діяльність, так би мовити, набирала обертів уночі: грали оркестри, тут танцювали й уособлював у собі поєднання ресторану й концертного залу, дн, крім смачних страв, можна було послухати варшавську, люблінську й інші опери, видатні музичні колективи й солістів. Туди на прослуховування збиралася іменита сарненська публіка. Як відомо, залізницю в роки Другої світової війни майже знищили, а заклад розміщувався в районі пішоходного мосту, отож його будівлю розбомбили. Часто в цих залах, крім концертів, проходили бали, на яких вибирали найгарніших хлопця й дівчину, нарікали їх королем і королевою, а в кінці вручали призи.
Ще також існувало два потужних торгових центри. Перший «Галя торгова» (так їх називали тоді) - критий ринок (тепер тут магазини «Едельвейс», «Робік»), де торгували місцеві мешканці, а спеціалізувався на сільгосппродукції. Друга «Галя торгова» була в районі сучасної вул. Широкої, там згодом височіла низка складів, що ще довго слугували сарненцям. Багато хто пам’ятає їх завдяки знаній місцевій особі, яка завідувала ними тривалий час, – Галині Качці. Крім цього, на вул. Лицарській (згодом перейменована на Ленінську, нині - вул. Миру) діяла крамниця зброї. Там можна було придбати її різних категорій. Хлопчаки любили бігати туди, як на екскурсію, роздивлялися рушниці закордонного ґатунку, такі як «Фльовер». Зброю продавали тільки тим особам, які мали документи, видані виключно поліцією.
У сарненців почала проявлятися зацікавленість до фото- й радіосфери. Отож, на вулиці Пілсудського (тепер 17 Вересня) почали розповсюджувати товари для радіоприймачів і фотолюбителів із відповідної торгової лавки, що тоді набула підвищеного попиту в населення. Саме в той час розпочалася епоха радіофікації й люди масово встановлювали антени.
Електрика прийшла в Сарни в 1925-ому. Спочатку спеціальні бригади робітників встановлювали по місту стовпи, потім протягували дріт, який заходив у приватні будинки. А вже згодом пустили струм. Як і належить, у хатах встановили лічильники. Спершу жителі масово й майже цілодобово використовували електроенергію, але коли підрахували, скільки за послугу треба сплатити, почали економити.
Згодом побут сарненців розширився імпортними транспортними засобами: велосипедами, мотоциклами. Звичайно, це була розкіш, усе ж, дехто їздив на таких двоколісних місцевими вуличками. Уже за часів радянської влади їх власників вважали буржуазними елементами.
А місцем культурного відпочинку в Сарнах були кінотеатри. Один функціонував у будинку Віндзорського (вул. Просвіти, ще раніше Кірова). Також діяв приватний у Балабушки, який працював у міському парку «Залізничник», згодом тут був дитячий садочок, а нині - Сарненсько-Поліська єпархія.
До всього, існували іподром, на якому офіцери шліфували свою виправку та майстерність верхової їзди, й аеродром, що розміщувався приблизно в районі райлікарні та військової частини. Також у місті, десь у мікрорайоні «Сахаліну», розважалися в більярдній.
Благоустрій і послуги для містян
Наші пращури прошкували вулицями, встеленими дерев’яними тротуарами! Але зроблено це було насамперед задля того, щоб поляк навіть у дощ міг пройтися й не забруднити взуття. Та вже в тяжкі воєнні й повоєнні роки їх, швидше за все, спалили або ж використали для інших потреб.
Польські крамарі мали багато всілякої техніки, зокрема канцелярської, про яку ще довго в нас не могли навіть мріяти. Приміром, на той час у них був засіб, яким виводили чорнильну пляму! Вже відтоді місцеві поляки виділялися європейськими стандартами та культурою. До чого, до речі, заохочували українців.
Іще дуже цікава деталь із тодішнього життя. Заможні хазяї намагалися викопати біля садиб водойми (їх ще називали саджалками), де розводили рибу й рибалили. Доглядали за ними, чистили й, відповідно, мали очікувану віддачу. Потім їх занедбали, нині в місті майже немає. Сарненські господарі особливо уважно й шанобливо ставилися до маєтків і прибудинкових ділянок, намагалися, щоб там майоріли квіти, були ошатні, прибрані. Вулицями містечка ходила відповідальна особа, оглядала обійстя, фіксувала переваги охайності й навіть серед кращих обирали найкращих. За це хазяїв нагороджували державними відзнаками й медалями.
А зі старовинних фото, що зберігаються й досі в деяких сарненських родинах, видно, як по-особливому був благоустроєний на набережній пляж.
Освітня культура
Сарненська гімназія (ЗОШ № 1, нині НВК «Школа-колегіум») функціонувала в місті й славилася католицькою парадоксальністю. Абітурієнтів відбирали за багатьма критеріями, а найголовніша - щоб студенти були католиками. Православних не зарахували й вони їздили в православну, що діяла в Кременці.
Тодішню освіту поділили на два етапи: на першому здавали екзамени в школі, а потім приїздила державна польська комісія, яка екзаменувала, її ще називали «натура». Це було дуже складне й деякою мірою жорстке випробування. Бувало, її здавали з другого чи третього разу. Але коли все ж отримували атестат, особа мала відповідний статус і могла вступити в будь-який вуз на території Польщі або ж інших країн. Так би мовити, для тих, у кого була ця освіта, скрізь відчиняли двері.
Архітектурна спадщина
Вулиці в 1920-1930 роках виглядали ошатно, відповідали стандартам того періоду. Як не дивно, але його центром вважали територію, де донедавна діяла воєнізована охорона (нині вул. Залізнична). Ще й донині милують око споруди минулого століття, що залишили нам польські хазяї. Але, на жаль, багато історично важливих будівель знищені в роки Другої світової війни. Деякі розвалили з незрозумілих причин. Так, приміром, місцевого старосту вважали першою людиною в районі, він відповідав за порядок і благоустрій. Відповідно мав розкішний дім, що стояв на місці теперішнього приміщення райполіклініки. І хоч цей маєток був трохи меншим від сучасної медичної будівлі, радянська влада все ж вирішила знести й звести нову. А можна було б побудувати поруч і культурна пам’ятка історії залишилася б для нащадків.
* * *
Ось таким було давнє наше місто. З перших років існування прагнуло економічно та культурно розвиватись, процвітати. Зараз довкола чути гасла про європейське майбутнє української нації, а вивчивши історію Сарн, розумієш, наскільки близько ми колись були до цієї мети.
Олег ПАНЬКО,
Вікторія КОЛЯДИЧ.