Опубліковано Світлана Ляшко
Автор фото Василь Сосюк.
70 років перемоги над нацизмом святкує цьогоріч весь світ. Сім десятиліть… Але донині цей весняний день, коли так красиво цвітуть яблуні, буяє рясним цвітом земля, приносить не тільки радість, а й біль і сум за тими, хто навіки залишився на полі бою, згорів у крематоріях, згинув на чужині…
І хоча в своїй історії Україна не раз оплакувала синів і дочок, які віддали за неї життя, та війна була найстрашнішою…
Український інститут національної пам’яті створив інформаційно-довідкове видання «Україна в другій світовій війні». Подані в ньому істориками факти, цифри, розповіді про осіб, свідчать про величезний, надзвичайно вагомий внесок українців у перемогу над нацизмом, адже стали однією з націй-переможниць, попри безглузді заяви, що линуть із Росії. Ось що стверджують дослідники: «Друга світова війна, що тривала з 1 вересня 1939 р. до 2 вересня 1945 р., стала найжорстокішим і найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства. У неї була втягнута 61 держава, на території яких проживало 80% населення Землі. Воєнні дії велися на території 40 країн. Війна коштувала людству 65-67 млн. життів.
Україна опинилася в епіцентрі війни вже у вересні 1939 року. Щонайменше 5,3 млн. чоловік, або один із шести її мешканців загинув. 2,4 млн. українців вивезли для примусової праці до Німеччини. Ущент чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст і 28 тисяч сіл, унаслідок чого безпритульними залишилися майже 10 млн. чоловік. Загальні втрати економіки України сягнули 40%. Удруге за трохи більше як 10 років Україна тяжко постраждала від жорстоких ексцесів тоталітарних режимів». Так, згідно з даними, наведеними в брошурі, українці у Другій світовій війні зазнали втрат більше, ніж Великобританія, Канада, США і Франція разом. Науковці оцінюють їх у 8-10 мільйонів людей, кількість загиблих українців можна порівняти з населенням сучасної Австрії.
Важко навіть уявити, що довелося пережити багатостраждальному народові країни в те лихоліття. Адже на карті історії ще багато білих плям. До цього часу історики розшукують і розповідають нам правду про злочини як нацистів, так і тоталітарного комуністичного режиму на території України, визвольні дії вояків ОУН-УПА… Відрадно, що нині, в час, коли над країною нависла страшна загроза втрати незалежності й суверенності, відбувається примирення нації. Простягнули один одному руки ветерани, які воювали проти фашизму в Радянській Армії і в УПА. Сталося це 8 травня, коли Україна вперше відзначила День пам’яті та примирення. Ось так об’єднується нація задля одного – перемоги на східному фронті, у війні (неоголошеній, але справжній), що нав’язує нам колись «братня» Росія, з якою 70 років тому разом боронили рідну землю від фашистів.
Тож не на словах, а щиро й відповідально маємо турбуватися про ветеранів, які боролися з усіма загарбниками. Прикро, але тема Другої світової війни, що мала б об’єднати народи, які разом нищили чуму ХХ століття – фашизм, навпаки ставить їх по різні боки. У сусідній країні впевнені, що переможці тільки вони, росіяни… Адже в Україні, мовляв, навіть ветеранів не шанують… Про це почула якось від чоловіка, з яким за тиждень до 9 травня довелося їхати в маршрутці. Уродженець одного з північних районів Рівненщини, проживає вже багато років у Білорусі. На малій Батьківщині не був давненько, от і вирішив переконатися, чи все те правда, що по телебаченню розповідають. Якось так обережно запитав (було відчутно, що болить йому все, що діється в Україні):
- А правда, що у вас і День Перемоги відмінили, і ветеранів ображають, і святкування не буде? У нас про це весь час по телевізору показують, ніби й відповідні закони прийняли…
Коли розповіла про зміст цього самого закону, чоловік з полегшенням сказав:
- У нас (а живе в м. Гродно – авт.) більше російське телебачення дивляться. Таке враження, що живеш в Україні, бо тільки починаються новини, так і повідомляють про «київську хунту», про те, як усе погано, про конфлікт на сході… Отож і вирішив побувати в рідних місцях, бо якось не віриться тому, що наговорюють російські журналісти.
Хотілося б, щоб цей чоловік побував у нас і на заходах до 70-річчя Перемоги над нацизмом, а згодом порівняв те, що відбувається в Україні і Росії та Білорусі. Українці хочуть миру, вони не демонструють світові сучасну зброю, що здатна тільки вбивати й руйнувати, не залякують нею інші народи. Вони, як і 70 років тому, стали у військовий стрій тільки для того, щоб не допустити ворога на свою землю. В єдиному національному пориві об’єдналися внуки і радянських солдатів, і вояків УПА. Сьогодні вони разом копають окопи, захищають державу, працюють волонтерами, ремонтують військову техніку… Разом також святкують 70 років Великої Перемоги.
Перемогли, бо вірили в перемогу
9 травня на меморіал Солдатської слави прийшли сарненці, щоб подякувати і живим солдатам Другої світової війни, уже обтяженим роками й недугами, з сивими скронями, але такими світлими й відкритими поглядами, і мертвим, імена яких навіки закарбовані на граніті, і невідомим…
Відкрив мітинг-реквієм в.о. голови РДА Ярослав Яковчук словами: «Свято перемоги – великий день для всього українського народу. У суворий час військових випробувань став надбанням історії. Назавжди в нашій пам’яті залишиться спогад, як у вересні 1939 року два тоталітарних режими: комуністичний і нацистський, розділили світ на дві частини. Але ми вистояли, разом з іншими партнерами по коаліції перемогли ворога. Сподіваюсь, і в нинішніх умовах за підтримки всього цивілізованого світу подолаємо агресора». Зазначив, що «країна заплатила й досі платить за мир життям своїх кращих синів і дочок. У цей історичний день схиляємо голови перед пам’яттю 350 сарненців, які загинули на фронтах Другої світової війни, перед могилами воїнів-визволителів, перед місцевими жителями, які пережили роки окупації, відроджували рідний край. Сарни ввійшли в історію війни, як територія активного опору підпільних організацій і місцевих жителів. Наш синівський обов’язок, наголосив Ярослав Володимирович, берегти духовну єдність покоління, для якого любов до рідної землі не просто слова, а духовна твердиня сучасної України. Вперше за останні 70 років українці зі зброєю в руках знову захищають суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність. Понад 400 жителів району виконують свій священний обов’язок на сході країни». Запевнив, що українська влада робитиме все, щоб ветерани Другої світової війни повсякчас відчували турботу й увагу.
На важливості примирення нації наголосив народний депутат України Сергій Євтушок. Розповів про те, як пройшов День пам’яті та примирення у Верховній Раді. Того дня в парламенті поруч сиділи ветерани Червоної та Української повстанської армій, а також сучасне покоління ветеранів – бійці АТО.
- Це примирення – справжнє, - зазначив Сергій Миколайович. – Вважаю, не повинні політики, прийшовши до влади, писати під себе історію. Історія має бути правдивою. Російський імперіалізм сьогодні хоче зруйнувати систему справедливих міжнародних відносин. Наприклад, Рада безпеки ООН чітко фіксує ще з 1945 року прагнення зробити мир у всьому світі. І гріх тим, хто сьогодні руйнує й розділяє нашу націю. Та ми переможемо, як у Другій світовій війні.
По-особливому, дуже хвилююче прозвучали слова теперішнього відважного воїна АТО Василя Грінника, кіборга, який захищав донецький аеропорт:
- Дорогі ветерани. Завдячуючи вам, ми жили 70 років без війни, сміялись, вчились. Не задумувались, що десь іде війна… Думали, що нас вона не торкнеться. Але… Дякую вам за те, що вистояли тоді, за недоспані ночі, за те, що витерпіли холод і голод. Ви перемогли, бо вірили в перемогу. Ми також віримо, що переможемо агресора. Від імені сарненських учасників АТО схиляємо перед вами голови, а в знак пам’яті за тими, хто загинув, преклоняємо коліно…
Як гласить євангельська заповідь, немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх, сказав секретар єпархіального управління Сарненсько-Поліської єпархії, архімандрит Феофан. Від імені керуючого Сарненсько-Поліською єпархією, високопреосвященнішого митрополита Анатолія він привітав всіх із Днем Перемоги. Війна - то велике горе, зазначив, але воно об’єднало людей різних націй, віросповідань для єдиної мети – перемоги над ворогом. Наголосив, що церква молилась і молиться за тих, хто відійшов у вічність, за мир на землі, в державі. А він можливий тільки тоді, коли людина зрозуміє, що без Бога нічого не може зробити, коли в серце кожного вселиться не хитрість і обман, а християнські чесноти царюватимуть у наших душах.
Горить вічний вогонь вдень і вночі. Лине до Бога молитва за тих, хто 70 років тому віддав своє життя за Велику Перемогу, тих, хто пройшовши пекло лютої війни з нацизмом, повернувся, щоб відбудувати зруйновані міста й села, хто поліг уже в цій, неоголошеній війні на сході України, впав на Майдані, згорів у пеклі Афганістану… Хвилина мовчання. Пам’ятаємо. Перемагаємо. Непрохані сльози зросили обличчя багатьох, коли до священного для сарненців місця підійшли ветерани Другої світової війни з квітами, щоб вклонитися бойовим побратимам, які ввійшли в безсмертя.
Мітинг завершився, а сарненці ще довго несли квіти до меморіалу Солдатської слави та пам’ятного знака воїнам-афганцям. Військовослужбовці військової частини А-0153 залпом вшанували пам’ять героїв. Завдяки їм Україна сильна і незалежна. Тож єднаймося довкола любові та поваги, молімось за світле майбутнє нової держави, за котру не шкодували життя герої 70 років тому, віддають його зараз. Вічна слава героям.