Back to top

Шлях довжиною в 130 років(історичні події)

Місто Сарни цьогоріч відзначатиме 130 річницю з дня заснування. З нагоди свята хочу зробити маленький екскурс в історію славного містечка, ознайомити з видатними постатями й відомими сарненцями, подіями, що так чи інакше стали ключовими й знаковими в нашій історії.

Розпочнемо подорож у далекий 1883 рік, коли за спеціальним царським указом прийняли рішення про початок будівництва нової залізничної колії Рівне-Лунінець. Уже 2 серпня 1885 року, завдяки швидкому будівництву, на станції Сарни пролунав перший гудок потяга. Так розпочалася історія нового міста - славного, неймовірно красивого й такого рідного для кожного, хто хоча б раз мав нагоду тут побувати.
Цікаво, що назва населеного пункту пов’язана з легендами про дику лісову чорну кізочку – сарну, що в давнину водилася в дрімучих лісах сучасного Полісся. За відомостями краєзнавців, нині існує дві легенди про походження назви райцентру. Одна говорить, що маленька кізочка сарна вивела з лісу заблукалого подорожнього, інша – що під час будівництва залізниці люди побачили граціозну козулю і з дивуванням вигукнули: «Сарна!». Утім, яка із них насправді ближча до істини, – не важливо, адже головне, що саме ця чарівна, тендітна й загадкова тварина стала символом нашого міста. Нині козуля зображена на офіційному гербі та прапорі Сарни і Сарненського району.
Та ключовим у становленні райцентру стало прокладання другої залізничної вітки Київ-Ковель, яку здали в експлуатацію 6 жовтня 1902 року. Так із маленького полустанку станція Сарни змінила свій статус на важливий залізничний вузол Полісся. З того часу місто почало швидко розвиватися: розпочалось будівництво залізничного вокзалу, вагонної дільниці, паровозного депо й усіляких майстерень, зводяться перші будинки для працівників станції, започаткували першу вулицю, що отримала назву Залізнична. Сюди в пошуках роботи приїздили все більше й більше робітників, з’являються перші ярмарки.
У цей час тут уже активно діють першопочатки місцевого самоврядування. На чолі місцевої громади – староста, урядник і поліцейський, який відповідав за дотримання громадського порядку. Тоді ж починає функціонувати суд. У 1902 році відкрили перше залізничне училище, згодом ще одне, сільськогосподарському здобували професії слюсаря, токаря, телеграфіста тощо. Починають діяти перші медпункти, де свої послуги надавали лікар, фельдшер та акушер. У 1905 році запрацював клуб залізничників, що став осередком культурного життя населення, згодом відкрили першу школу. На околицях активно розвивається промисловість: побудували невеличкий лісопильний завод - тартак і паровий млин.
Утім, життя в місті не було таким безхмарним: умови праці на залізниці в той час були вкрай жахливими, усе доводилося робити вручну, мізерною була й заробітна плата. Через це розпочалася хвиля страйків: залізничники попри військові накази блокували й зупиняли рух поїздів, тож призначили військового коменданта. Припинити масові забастовки одразу уряду не вдалося, лише після відрядження в Сарни спецроти на чолі з офіцером залізничники змушені були відступити. Та навіть у такий складний час місто продовжувало розвиватись і рухатися вперед. У 1914 році відкрили Сарненську науково-дослідну станцію з освоєння боліт, яка вважається однією з найстаріших наукових установ такого напрямку в Україні!
А далі починаються страшні роки війни…
Перша світова. Сарни стали прифронтовим містом, де розміщені військовий госпіталь, склади з продуктами та зброєю, залізницею сюди довозили поранених. У 1916 році, після Брусилівського прориву, фронт відступив на захід. Тоді ж у місто повернулося мирне життя, але ненадовго. З лютневою революцією розпочалася активна громадська діяльність: проходили збори й мітинги, організовувалии комітети. Панувала цілковита розруха, занедбаний промисловий сектор, кругом метушня й безлад. У 1918 році тимчасово Сарни стали місцем перебування центральних органів УНР. У цей час Михайло Грушевський пише тут свій гострий публіцистичний твір «На порозі нової України. Очищення огнем». Знову розпочиналася хвиля страйків і кровопролитних боїв з більшовиками…
А в 1919 р. райцентр зайняли червоні війська, згодом – польські. У березні 1921-ого Сарни стали повітовим містом Польського воєводства. Тоді відкрили рільничу школу, де готували агрономів, почали діяти польська та єврейська, української ж не було. Та це не стало на заваді розвитку міської інтелігенції. У 30-их роках починає свою роботу «Просвіта», що стала осередком освітньо-культурного життя населення, вона активно популяризує українську мову, наші звичаї й традиції. Та вже в 1937 р. офіційно припинила своє існування. У 20-30 роках минулого століття поширюються прорадянські погляди, далі – хвиля арештів. Тим часом у місті діяли три готелі, чотири ресторани, тенісний корт, бібліотека, більярд, книжковий та ювелірний магазини, аптека й приватна капелюшна майстерня Руффе. Серед цікавинок і так звана каса хворих, що надавала допомогу для лікування бідного населення. Влітку на пляжі активно торгували лавки, буфети, де продавали тістечка й печиво, пиво, води й інші смаколики.
У той час на сході країни починається голодомор. Сарненці створюювали комітети допомоги голодуючим, збирали гроші, продукти й одяг. Однак усе це не доходить до місця призначення, адже тодішня радянська влада всіляко заперечувала факти голодомору й бойкотувала всі передачі на кордонах.
1 вересня 1939 року почалась Друга світова війна. 17 вересня в Сарни ввійшла Червона Армія. У передмісті точилися страшні криваві бої… Далі ж - нова сторінка в історії райцентру. Поступово налагоджувалась робота підприємств, закладів культури й освіти, відновили рух поїздів. До міста почали прибувати лікарі, вчителі й інженери. Сарни стали районним центром Рівненської області. На деякий час запрацювала й «Просвіта». Почалися деревообробну артіль, провели реформування освіти й медицини. Тоді здавалось, що життя налагоджується, та ненадовго. Починаються масові репресії проти інтелігенції, депортація українських активістів і патріотів, переслідування польських службовців і їх сімей. Молодих спеціалістів масово вивозили в Карелію. Розпочалася тотальна хвиля реформ і змін: колективізація і масова русифікація.
А вже 22 червня 1941 року фашисти напали на СРСР. Уздовж фронту, що проліг на 3 тисячі кілометрів, трьохмільйонна німецька армія атакувала радянські війська, що налічували 2 млн. осіб. Найбільша частина німецьких сил – група армії «Південь» - мала в найкоротші терміни захопити Україну. Цьому відводилося дуже важливе місце в планах гітлерівського командування. З перших днів полум’я війни охопило Полісся, а літаки вже на третій день бомбили рідне місто. Тож розробили план евакуації через станцію Сарни обладнання з місцевих заводів і фабрик. Під вечір 5 липня відійшов останній ешелон, з яким виїхали робітники й службовці міських залізничних організацій і підприємств. Відходили підривники, знищуючи важливі залізничні об’єкти. 6 липня німці ввійшли в місто. Розпочався новий відлік часу: страшний, зі знівеченими людськими долями, стривожений несправедливістю й жорстокістю нацистів.
З 1942 року розпочала активну діяльність підпільна група під керівництвом Мураді Фідарова, до якої ввійшли Вацлав Ісаковський, Іван Наумець, Марія і Борис Морозовики, Іван Гурєєв, Олександра Новицька, Вацлав Зелінський, Євген, Борис, Іван Могилки, Максим Петровський та інші. Підпільники збирали зведення про рух поїздів, фіксували дані про дислокацію військових частин, патрульні пункти ворога. Озлоблені фашисти після підривів колій, поїздів, убивств німецьких командирів провели зачистку населеного пункту. Так виявили підпільників-активістів, яких доставили в Рівненську тюрму й незабаром розстріляли. З літа 1942 року в районі сформували загін спецпризначення «Переможці» під командуванням Дмитра Медведєва з метою збору розвідувальних даних. До його складу приєднувалися жителі навколишніх сіл.
І хоча до Дня Перемоги було так далеко, маленькі перемоги відбувалися щодня тут, в окупації, завдячуючи патріотизму, оптимізму наших земляків. Сьогодні маємо ще раз згадати про тих, хто подарував нам перемогу на Поліській землі. Це бійці 143 стрілецької дивізії, яку за визволення міста Сарни нагородили орденом Бойового Червоного Прапора, а 397 стрілецькій дивізії присвоїли назву «Сарненська». За виконання бойових завдань увесь особовий склад 148 гвардійського винищувального полку відзначили орденом Бойового Червоного Прапора, чотири пілоти-винищувачі Віктор Іванов, Степан Іванов, Євген Трофімов, Микола Часник удостоєні звання Героя Радянського Союзу
Розпочалась відбудова
Відступаючи, фашисти майже повністю вивели з ладу залізничний вузол, промислові підприємства, заклади культури, освіти, житлові будинки. Одразу з перших днів мирного життя місцеві жителі всі зусилля кинули на відбудову. Першочергово приступили до ремонту вокзалу, залізничного депо, міської електростанції. Поступово почали працювати підприємства харчової промисловості, лазні, пекарні. Павла Воронова призначили комендантом, відновили роботу органи влади. Знову запрацювали заклади освіти, лікарні, аптеки й два кінотеатри. У 1945 р. відкрили дитячу бібліотеку та клуб «Залізничник». На початку 50-их у Сарнах дуже швидко розвивалася промисловість: створили ПМК-66, запустили дві лінії міських автобусних маршрутів. Згодом відкрили ремонтно-механічні заводи «Укрводремтресту», «Містобуд-1», згодом завод технологічних конструкцій, меблеву фабрику, пекарню, ковбасний цех, почали діяти цех безалкогольних напоїв, ще один хлібозавод. У 1985 році сарненці отримали в подарунок на честь сторіччя від дня заснування Сарн спортивний комплекс «Мрія», що став осередком проведення змагань із футболу, волейболу, баскетболу й інших видів спорту.
У другій половині ХХ століття місто швидко розвивалося, збільшувалося географічно та чисельно. Знаковою історичною подією стала ліквідації ракет середньої та меншої дальності у військовій частині А-0153, що розпочалася ще в грудні 1987 року та завершилася у 1991-ому, під час якої в/ч неодноразово відвідували інспекційні групи Міністерства оборони Радянського Союзу та Сполучених Штатів Америки. З першого ж дня між американською інспекцією та особовим складом частини склалися доброзичливі стосунки та контакти. У відповідності з положеннями Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки в травні 1991 року завершили процес ліквідації елементів ракетних засобів.
Незалежність
Проголошення незалежності України започаткувало нову епоху в розвитку міста Сарни. У 1991 році підняли синьо-жовтий прапор над будівлею міської ради. Сарненці проявили активність у Всеукраїнському референдумі на підтвердження Акта проголошення незалежності. У період демократизації, гласності Сарни стали містом, яке цілком заслужено вважають регіональним лідером Рівненщини та центром Північного Полісся.
Рішенням священого синоду Української православної церкви від 30 березня 1999 року, шляхом виділення зі складу Рівненської єпархії семи районів, що відповідають адміністративним районам Рівненської області (Сарненського, Березнівського, Володимирецького, Дубровицького, Зарічненського, Костопільського та Рокитнівського), в Сарнах утворили Сарненську та Поліську єпархію. Настоятелем призначили митрополита Сарненського й Поліського Анатолiя.
За матеріалами краєзнавців підготувала
Ірина ЧОРНА, головний спеціаліст міськвиконкому по зв’язках із громадськістю.

Новини: 

Схожі матеріали

З року в рік 26 квітня, коли буяє весна, а пташки радують милозвучним щебетом, в Україні відзначають роковини найстрашнішої техногенної катастрофи...
До ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986-му та наступних роках залучали сотні тисяч робітників з України й інших республік тодішнього...
Україна має давні історичні витоки ідеї демократизації. Якщо згадати часи Київської Русі, коли на віче укладалися договори між князем і народом,...
Літнього ранку 22 червня 1941 року полум’я війни, що вже вирувало в Західній Європі, перекинулося і на територію колишнього Радянського Союзу. На...
– подія в культурному житті Сарненщини З року в рік, століттями люди обирають музику своїм захопленням. Для когось вона стає професією та...