Опубліковано Зоя Тимцунік
Фото Василя СОСЮКА.
Працювати з дітьми нелегко, а з комп’ютеризованими й інтернетованими, як на мене, то й поготів. З цим не погоджується педагог з 44-річним досвідом роботи Лариса ДОРОЖКІНА, яка випускала у світ дідусів і бабусь теперішніх своїх учнів і переконана, що нинішнє покоління школярів нічим не відрізняється від попередніх.
За прізвищем – росіянка, за паспортом – українка, за фахом – математик, за покликанням – освітянка, за станом душі – творча особистість. Такою постала перед кореспондентами «Сарненських новин» учитель Клесівського ліцею. У Лариси Іванівни цікаве коріння. Дід по материній лінії працював машиністом, нерідко розповідав, як у громадянську війну маневрував бронепоїздом, не раз бачив Ворошилова, Будьонного. Дід Дорожкін родом з Курської області. Рятуючись від «розкуркулення», у 1933 році переселився на Полісся. Отож Лариса ввібрала кращі риси обох націй.
- До школи треба прикипіти, - пояснює педагог вірність своєму покликанню. – Потрібно відчувати відповідальність перед учнями, а не відбувати години. У ліцеї шість математиків, чотири з яких – пенсійного віку. Не затримуються в нас молоді колеги.
Лариса Дорожкіна – із когорти досвідчених учителів, та досі, як і сорок років тому, старанно готується до уроків, пише конспекти, позаяк не уявляє, як можна прийти на урок без чіткого плану заняття. А ще вона дуже добросовісна: хоч як би втомилася, перевіряє контрольні роботи.
- А як же інакше – дивується, - адже наступного дня маю зробити аналіз, пояснити дітям, у чому помилка.
Тим часом до школярів ставиться з розумінням, бо точні науки не кожному під силу, та все ж прагне дати міцні знання, прищепити любов до свого предмета. І це їй вдається. Минулого року вихованка Лариси Дорожкіної виборола друге місце в ра-йонній олімпіаді з математики, інша – захистила наукову роботу в Малій академії наук. Про неабиякі професійні якості вчителя вищої категорії свідчать численні подяки від обласного управління та відділу освіти РДА. Та най-більше радіє жінка доброму ставленню батьків школярів.
- Перший мій випуск, - пригадує Лариса Іванівна, - відбувся в 1953 році. Потім навчала дітей перших випускників, а зараз – онуків…
Тому й знаходить підхід до учнів. А ще нерідко звертаються із селищної ради, в якій свого часу пропрацювала 8 років секретарем, або райвідділу міліції з проханням уточними особу того чи іншого односельця, позаяк добре знає людей.
В оселі Дорожкіних – сила-силенна книг, зокрема серйозної професійної літератури, на яку господиня не шкодує грошей і щороку поновлює бібліотеку. Хоча у вільну хвилину любить погортати іронічні детективи Дар’ї Донцової та Тетяни Полякової. А ще захоплюється кулінарією, жартома каже, що в минулому житті була кухарем у скандинавських країнах. Доводиться вірити: колеги запевняють, що ніхто так смачно не готує рибу. Хоча вдаються й пироги, паски, м’ясо з чорносливом, крученики. Що тут скажеш? Якщо особистість талановита, то талановита в усьому.
- Мама вміла смачно готувати, - розповідає Лариса Іванівна, - чаклувала над кожною стравою. Шкодую, що не записала її рецептів. Особливо вишуканим виходило з її рук вино із сухих вишень.
За домашніми клопотами та перевіркою зошитів учитель не забуває подбати про зовніш-ній вигляд: охайно причесана, вбрана скромно, але з тонким смаком, бо вважає, що діти помітять найменшу недбалість в одязі й засумніваються в професійних якостях.
Материнською стежкою пішли й доньки: старша Олена обрала фах економіста, певно, далася взнаки здібність до математики, молодша Мирослава закінчила педагогічний інститут, працює в дошкільному навчальному закладі. Вона, як і брат Андрій, мешкає в Клесові. Діти, звісно, гордяться мамою, яка прищепила любов до знань, виховала порядними людьми. І Лариса Дорожкіна на це заслуговує – сповнена завзяття й енергії, бажання засівати освітянську ниву, своїм ентузіазмом запалює тих, хто поруч. Ось така вона, ця незвичайна жінка.