Гімни Володимира Грищука

Чи не в кожному населеному пункті району є люди, якими гордяться односельці, бо своєю творчою працею славлять ріднокрай, подають приклад вірності раз і назавжди обраному шляху в житті, досягають висот професійної майстерності. Саме такою особистістю в Клесові вважають педагога, музиканта, самодіяльного композитора Володимира Грищука. Він автор гімну селища та багатьох інших пісень, що прославляють батьківщину, красу почуттів до матері, нагадують про поетичні та незабутні роки шкільної юності тощо. І для любителів інтелектуального спорту, що об’єдналися в шахово-шашковому клубі «Біла тура», Володимир Йосипович також написав гімн, який ті із задоволенням виконують перед початком змагань чи урочистих заходів. Власне, творчий доробок самодіяльний митець зібрав у збірку пісень. Видати її має намір, щойно знайде кошти.

Однак головною турботою Володимира Грищука вже 30 років стали ви-кладання музики, пошук юних талантів. Колеги та друзі називають його фанатом своєї справи. Дійсно, уроки педагога для місцевих дітей - справжнє свято спілкування з чарівним світом музики, творами пісенної скарбниці України. Водночас на заняттях відкриває юні обдарування аматорської сцени. І гурток, що веде, недаремно називається «Крок до зірок». Його вихованці вже чимало років беруть участь у районному конкурсі української естрадної та авторської пісні «Юна зірка» й добиваються успіху. Так, переможцями стали Анастасія Ражик, Марія Гаврилейко, Яна Яковчук, Михайло Коростильов та інші. Жодне свято в Клесові не обходиться без учнів Володимира Грищука. Він уміє знайти неповторний чарівний колорит у звучанні навіть добре відомої популярної пісні та навчити юного виконавця передати його слухачам. Безперечно, то є наслідок натхненної праці й непересічного обдарування самого педагога.
Виходець з простої робітничої сім’ї, він обрав самостійно свій життєвий шлях у музиці й торує його вже декілька десятиліть. А заклали зерна любові до майбутньої професії Володимиру ще підлітком перші вчителі Володимир Демиденко, Савелій Карпелюк, яким щиро завдячує. Після закінчення Клесівської школи вступив у Рівненське музичне училище по класу акордеона та баяна, успішно закінчив його. Працював викладачем у музичних школах Рівного, сіл Корнин, Квасилів. Служив в армії на території Білорусі, у мотострілецькому полку. І хоч тоді дисципліна була сувора, а вимоги до бойової підготовки командира БМП високі, але парубок знаходив вільну хвилину пограти на улюбленому баяні, не раз виступав на концертах художньої самодіяльності роти й полку, радів, коли його майстерна гра викликала овації однополчан.
Утім, повернувшись «на гражданку» старшиною запасу, не відмовлявся виступати на урочистостях з нагоди чисельних свят, на весіллях, тобто, як казали тоді, ніс музичну культуру в широкі народні маси. Захоплення музикою Володимир Грищук передав і своєму сину Олександру, який закінчив музичну школу по класу труби, теж пише пісні, одна з яких присвячена батьку. А тринадцять років тому педагог залишив Рівне й переїхав у рідний Клесів до стареньких батьків, аби їх доглядати, бо кожному з них нині майже 90 років.
Сам Володимир Йосипович минулоріч відзначив золотий ювілей і тридцятиліття натхненної неспокійної педагогічної роботи. Тішать його не тільки успіхи учнів, а й любов п’ятьох онуків, сина, батька, матері. А ще - повага земляків-клесівців, бо після копітких трудових буднів вони не уявляють свята без пісень Грищука, його талановитих вихованців, без чудової музики, якій присвятив життя.