Опубліковано СН
Коли заходиш у ДНЗ «Сонечко» м. Сарни, на душі стає по-дитячому радісно та спокійно. Затишні, привітні кімнати, оздоблені різноманітними малюнками й іграшками, до вподоби малюкам. 16 педагогічних працівників допомагають діткам, які поділені на 5 груп, зробити перші кроки на шляху до пізнання навколишнього світу. Вихователі прагнуть зробити все можливе, аби вони йшли в садочок, як до рідної домівки, хотіли робити щось своїми руками, радувати батьків.
Ганна Фурсович добре знає всі тонкощі виховання підростаючого покоління, адже досвід має багатий. Перша невдала спроба вступити до Кременецького педагогічного училища не зупинила, тож таки стала студенткою. Диплом отримала в 1976 році. З того часу й понині жінка трудиться в дошкільному навчальному закладі № 4 м. Сарни. За 33 роки роботи були різні ситуації: успіхи й невдачі, усмішки та сльози. Особливо тяжко тоді, коли у групі ще зовсім маленькі 3-річні дітки, яких відірвали від мами й тата. Щоб заробити довіру, до кожного з них потрібно знайти індивідуальний підхід.
- Я завжди любила дітей і постійно з ними гралася, тож мріяла стати вихователем, - розповідає співрозмовниця. - Вважаю, це не професія, скоріше покликання. Завжди потрібно бути веселим, бадьорим й усміхненим, тому що є дітки, які, наче губки, вбирають усе від наставника. Людину можна навчити фізики, математики, але, якщо не любиш дітей, то ця робота не для тебе. Ніколи ще не шкодувала за свій вибір, адже це так приємно, коли малюки тягнуться рученятами, хочуть поділитися своїми переживаннями, йдуть за порадою. Частинку свого серця віддаю їм, тож багато вихованців, доки адаптуються в школі, прибігають до нас. Дуже завдячую завідуючій Людмилі Архипович, яка колись прийняла мене на роботу й нерідко надавала допомогу, як правильно виховувати малечу, провести те чи інше заняття.
Ганна Сергіївна намагається достатньо приділяти уваги й родині. Чоловік, син і 5-річний внук теж потребують тепла й любові. Жінка вважає, що особисте життя до роботи не повинне мати ніякого відношення. Адже в кожній сім’ї бувають негаразди, і це не має відбиватися на невинних дітях. Жартома згадує випадок, коли, набравши нову групу, почала розповідати, як звати вихователів, де діти будуть гратися, їсти, вчитися. Відтак запитала: «А хто запам’ятав, як мене звати?». Один хлопчик підійшов і тихенько прошепотів: «Бабуся!». Можливо, хтось би й образився, та Ганна Сергіївна лише зраділа. Це приємно, коли розуміють стан душі й відчувають людину. Звісно, не все вдається відразу. Знати щось теоретично та робити це практично - зовсім різні речі.
Раніше діти проводили 4 роки в садочку, зараз 3, але все одно кожен вихователь звикає і любить їх. Коли знаєш звички й поведінку кожного, то на випускному вечорі нелегко втриматися від сліз. Залишаючи рідні стіни, важко звикнути до нового в школі, адже в до-шкільному навчальному закладі уроки проводять у формі цікавої гри. Та, головне, потрібно розуміти малечу: кого пригорнути, заспокоїти, а з ким серйозніше поговорити. У підсвідомості людини уявлення про цей світ засвоюється саме з дитинства, отож надзвичайно важливо дати підростаючому поколінню належне виховання. І це блискуче вдається досвідченому наставнику Ганні Фурсович.
Інна ЦАРУК.