Талант, пронесений крізь грозовії

Спочатку Бог наділяє людину талантом, а згодом посилає випробування, напевне, для того, щоб переконатись, чи дійсно заслуговує вона бути особливою. Небагатьом вдається зберегти в серці дитячу мрію, втілити її в життя і пронести, наче запалену свічу, крізь життєві негаразди. Ганна ПОЦКО пронесла свій талант крізь грозовії, і Господь посилає у винагороду слова вдячності та щасливі посмішки родичів, знайомих за працелюбність, майстерність, світлий розум та вмілі руки.

Народилася Ганна Петрівна (дівоче прізвище Гольонко) в селі Велике Вербче. У сім’ї, окрім неї, було чотири сестри та брат. Росли, як усі сільські діти, нічим не вирізняючись серед інших, ходили в школу, виконували різну роботу по господарству та на городі.
І лише Марії Кокорі на уроці домоведення, викладаючи курси крою та шиття, вдалося засвітити в душі Ганнусі маленьку зірочку. Було справжнім дивом бачити, як тканини перетворюються на симпатичний одяг. Адже немає такої дівчинки, котра б не мріяла гарно вдягатись. Та продовжити навчання не довелось: сім’ї були потрібні робочі руки, і Ганна після закінчення школи поїхала на заробітки. Працювала на різних роботах, а через два роки все-таки вирішила вступити в Березнівське училище на закрійника. Та виявилось, що потрібну кількість студентів уже набрали. Дівчина не впадає у відчай і йде на курси шиття при Степанському виробничому комбінаті, до досвідченого наставника Любові Багній, а згодом як молодий спеціаліст отримує скерування в село Корост.
Та не все так склалось, як хотіла. Через деякі обставини змушена розрахуватись і знову поїхати на польові роботи на Полтавщину. Після повернення додому влаштовується в невеличку майстерню пошиву одягу в рідному селі. Тільки тоді по-справжньому змогла зайнятися улюбленою справою, дитяча мрія почала здійснюватися. Шукала потрібну літературу, вчилась сама кроїти. Працювала й листувалась з юнаком з мальовничого села неподалік Сваляви. Шість років кружляли листи, та нарешті закохані одружились.
Чоловік відразу ж запропонував їхати в Магаданську область, де добре заробляли, було житло. А труднощів Юрій Михайлович не боявся, отож, молоде подружжя сміливо вирушило назустріч суворому клімату. Магадан зустрів 60-градусним морозом, до -51С ходили на роботу. У травні раптово наставало літо, відразу ж пальто змінювали на сарафан, зацвітали незвичайні квіти, ліси наповнювались різними ягодами та грибами. У вересні вже було -30С.
За спеціальністю Ганна роботи не знайшла й пішла працювати завскладом. Відразу по приїзду купила в сусідки швейну машинку, отож нудьгувати не доводилось. От тільки підводило здоров’я. Лікування, операцію було б нелегко перенести далеко від рідні, але поруч завжди відчувала надійне плече чоловіка.
Через 15 років проживання на півночі Бог подарував подружжю донечку Оленку, роком пізніше розпався Союз, і сім’я переїхала в Сарни. Дошкуляли різні хвороби, знову Ганна перенесла операцію, та поряд уже, окрім дбайливого чоловіка, були сестри, рідня. Ганна Петрівна з гордістю говорить: «Я повернулась на рідну землю». Як талісман, привезла з Магадану швейну машинку. Життя, наче той човен на хвилях, хиталось, та ніколи не залишала улюблену справу й отримує велику насолоду від створених речей. Рідня велика, тож звертаються з різними проханнями: хтось хоче в купленому готовому одязі щось переробити, а хтось – незвичайну сукню, не схожу на інші. Племінниці були дружками на весіллі, тож попросили зшити однакові костюми. Жінка терпляче та майстерно виконує всі замовлення. А нещодавно завітала подруга дитинства. Вишила український орнамент, тож просила майстриню, щоб пошила сорочки чоловікові та сину…
Нехай же талант Ганни Поцко, пронесений крізь життєві грозовії, сяє яскравою зорею многії літа, даруючи людям світлу радість.

Софія СТЕПОВА.