Покликання Ярослава Романюка

До болю в очах білого кольору операційна, де кожен пацієнт зазнає переживань і неймовірного страху. У таїні цієї кімнати для хворого зупиняється час, коли він покладається на Бога та хірургів. Кожен з тривогою розмірковує: а що буде після цього?

Саме звідси, де білі стіни, підлога, простирадла і навіть одяг людей, розпочинається новий відлік життя, що поділяється відтепер на «до» і «після». Лікарі, які звикли жити у вирі операційної, приречені бути надзвичайно відповідальними, самовідданими, добрими, терпеливими та чуйними. Бо боротьба за одужання пацієнта – це їх усвідомлений вибір і Господнє благословення. Переступила поріг хірургічного відділення центральної районної лікарні, щоб виконати редакційне завдання. На серці було тривожно. Думала, чи доречно саме цієї миті турбувати лікарів, медичний персонал. Бо ж кожен розуміє, що призначення цього колективу особливе. Воно полягає в цілодобовій ургенції (готовності будь-якої миті надати термінову допомогу).
Завідуючого відділенням Ярослава Романюка застала в напружених роздумах про долю пацієнта з числа важких. Через запізніле звернення ситуація була до краю ускладнена. Перед лікарем стояла дилема: оперувати - ризиковано, відмовитись від хірургічного втручання – смертельний вирок. Скільки таких миттєвостей постає в практиці хірурга, коли від вірного рішення, вправних дій залежить життя людини? Трохи ніяковію перед прямолінійним суворим поглядом карих очей, читаю в ньому тривогу й зосередженість. Уже в моїй присутності Ярослав Романович приймає рішення і дає розпорядження, щоб готували пацієнта до операції. «Він має право на життя», - промовляє впевнено, наче суддя, коли виголошує вердикт. Згодом, за декілька днів потому, довідалася, що чоловік, чия доля тієї миті вирішувалася, одужує. А хірурги знову й знову готові стати на чийсь порятунок. Хоч саме ті ситуації, коли захворюванню можна запобігти, завдають їм найбільше клопоту й тривог.
Так передопераційні хвилини й стали в нагоді для розмови зі мною. Про роботу відділення Ярослав Романюк розповідає сухо. Називає цифри, що свідчать про велике навантаження, проблеми, які найбільше непокоять. Та коли заводить мову про колектив, значно пожвавлюється, на вустах з’являється посмішка. Говорить про кожного хірурга так, як про найближчу, найдорожчу людину. Кожне слово пройняте особливим теплом:
- Покладаюся на досвідчених колег, як на самого себе. Це Микола Васильович Власов, працює безвідмовно, високопрофесійно, права рука завідуючого відділенням. Зореслав Степанович Романів тримає в полі зору весь спектр дитячої хірургії. Опанували ази непростої лікарської професії молоді хірурги Олександр Анатолійович Матвійчук і Віталій Володимирович Роєнко. Подають надії лікарі-інтерни, яких у відділенні щороку буває по двоє-троє.
Особливу пам’ять Ярослав Романюк леліє про свого першого вчителя за операційним столом Тихона Семеновича Краська. Закарбувались у пам’яті його уроки. Та, зізнається, ще з того часу на кожну операцію йде, як на першу: однаково хвилюється. Часто підтримує пацієнтів, переконує в тому, що важливо для одужання. Допомагають працівники відділення, які поруч у нелегких буднях. Каже, що медсестри в хірургії найвміліші і молодший персонал найвитриваліший. Та найбільша відповідальність усе ж на тому, хто проводить хірургічне втручання. І лише хірургу відомо, наскільки кожна операція вкорочує віку йому самому. Бо не має права на емоції, хоч душа не раз кричить від відчаю, безпорадності, якщо не все залежить від його дій. За роки операційної практики хірург набуває особливих навичок: бачити руками майже так само, як очима. Працювати абияк у хірургії неможливо. Найменша похибка може коштувати життя людині. Адже легких операцій не буває. А найбільша нагорода для кожного з хірургів - це коли безнадійний випадок має щасливе завершення.
Особливо приязно говорить про Ярослава Романюка заступник головного лікаря ЦРЛ з лікувальної роботи Олександр Грицкевич. Адже перших практичних навиків лікаря-уролога, хірургічних умінь набув саме під його опікою. Стверджує, що в сарненських хірургів є багато позитиву, тому вони одні з кращих в області. А Ярослава Романовича характеризує як зовні спокійну, врівноважену людину, та під час операції він - досконалий і впевнений у собі й колегах фахівець, який зробив однозначний і незаперечний життєвий вибір, довів на ділі, що має золоті руки.
З дозволу завідуючого відділенням відвідую палати, зустрічаюсь з пацієнтами. Літня жінка Олена Береговець зі Стрільська вже не вперше потрапляє до стаціонару через те, що має хронічне захворювання та не дотримує необхідної дієти, тож щоразу рятують її від приступів болю, за що вдячна медикам. Іван Іжевський з цього ж села ствердив: «І вдень і вночі тут працюють чесно». Для Василя Герасимчука із села Тріскині закінчувався період перебування в лікарні після перенесеної операції, настрій у нього був гарний, бо в складній життєвій ситуації отримав належну медичну допомогу. У Лідії Мартинюк з Карпилівки також відійшли проблеми зі здоров’ям. Марія Тихонець з міста Сарни зауважила про хороші умови, в яких перебувають хворі, та про належний догляд. Про те ж розповів Андрій Тарасюк із Клесова.
Хірургічне відділення центральної районної лікарні - одне з тих, де провели реконструкцію за кошти районного бюджету та спонсорів. Щороку оновлюється обладнання. Тож реалії і перспективи колективу пов’язані з прагненнями організовувати роботу якнайпрофесійніше. У цьому переконалась, коли побувала в ординаторській, де застала лікарів за звичними справами. Тут вони за єдиним комп’ютером по черзі набирають епікризи, виписки, направлення, заповнюють історії хвороб пацієнтів, діляться думками. Надзвичайно цікавою була коротка розмова зі старшим ординатором Миколою Власовим. Він говорив про найтривожніші факти, небезпеку зволікань зі зверненнями до лікарів, особливо коли проблеми зі здоров’ям стосуються хірургічного фаху й години, хвилини вирішують долю життя людини. Зауважив, що хірургічна допомога надається цілодобово. Вчасне звернення – це головне, що залежить від пацієнта і його родичів. Решта – у руках лікарів. А ще Микола Васильович з почуттям виконаного обов’язку розповів про те, як нещодавно вдалося врятувати юного пацієнта, восьмирічного хлопчика із села Велике Вербче, якого вдарив кінь. Його привезли через декілька годин після травми, на операційний стіл поклали майже без свідомості й тиску, з розривами грудної клітки, легень і печінки, великою крововтратою. Саме хірурги боролись за молоде життя.
Головний лікар ЦРЛ Степан Мартинович стверджує, що головний і найбільш відповідальний розділ медицини - хірургічна служба. І щоб стати справжнім фахівцем, не достатньо закінчити інститут і набути досвіду. Хірургу потрібні вмілі руки, ясний розум, упевненість, виваженість. А ще - міцні нерви, людяність, теплота в серці.
У відділенні за рік у середньому проводять майже тисячу операцій, більш як третину з них виконує завідуючий. Саме Ярославу Романюку випадає ось уже вісімнадцятий рік пророщувати й леліяти добрі зерна досвіду й традицій колективу. Стати на чолі хірургічної служби – нелегка ноша. Справі, яку обрав головною, доводиться віддавати й багато особистого часу. Роки нелегкої хірургічної практики відзначено фаховими визнаннями: лікар Романюк має вищу кваліфікаційну категорію, а ще - делегат п’яти всеукраїнських з’їздів хірургів, депутат районної ради. У невпинному поспіху буднів випало йому пізнати й познайомитися з багатьма чудовими людьми - не тільки пацієнтами, які зверталися за порятунком, а насамперед з колегами, своїми учителями, унікальний досвід яких поціновує понад усе. Любов до професії, відданість справі проніс через роки й передав синам Роману й Івану, які також обрали лікарський фах за життєву дорогу. Практикує лікарем і дружина Ганна Іванівна (завідувачка денним стаціонаром райполіклініки).
Професія лікаря - це подвиг, який вимагає самовідданості. Повністю віддаються своїй справі хірурги Сарненської ЦРЛ. Тому й напрацювали чимало позитиву як один із кращих споріднених колективів області. 2009 рік особливо багатий круглими датами їх особистих свят. Поважних 70 виповнилось Тихону Краську, що свого часу закладав підвалини хірургічного досвіду лікарні, а тепер працює у МСЕК. Дві п’ятірки цьогоріч стали на життєвій дорозі Миколи Власова й увінчали його нелегку лікарську долю. Зорян Романів зустрів 45-річчя, а Анатолію Максимуку виповнилось 30. І зовсім нещодавно золотий ювілей став на поріг Ярослава Романюка. Безперечно, усі ці ювілеї прикрасили численні вітання. Та в усіх словах, мовлених на честь ювілярів, - глибока вдячність і тепло колег, пацієнтів, друзів, родин. Бо добро до людей неодмінно повертається добром.

Віра ШАШУК.