Опубліковано СН
Любити ліс – означає любити батьківщину, країну, в якій живемо. А є чимало людей, для яких збереження та примноження лісового багатства – справа життя. Заступник голови Державного комітету лісового господарства України Віктор Червоний під час відвідин Поліського краю ознайомився з роботою колективів, відповідальних за найбільший скарб народу.
- Перш за все хотів би побувати на спеціалізованому лісозахисному підприємстві «Рівнелісозахист», що розмістилось у Сарнах. Відтепер на такі колективи поклали ще й обов’язки з контролю за дотриманням лісового законодавства. Це додає відповідальності та зобов’язує підвищувати рівень фахових знань. Із затвердженням Урядом положення про Державну лісову охорону повернули державі право здійснювати контроль за веденням лісового господарства. У Рівненській області є багато лісокористувачів, які, на жаль, не дотримують загальнодержавних правил. Тому й хочемо підсилити підприємство саме контролюючим відділом, щоб ретельніше оберігати ліси.
- Звісно, Державний комітет лісового господарства веде продуману політику в лісогосподарській сфері. І все ж, чому поєднали ці дві функції: лісозахисну і контролюючу?
- Тому що за умов бюджетного фінансування створювати нові структури недоцільно. Покласти ці обов’язки на підприємства, які ведуть лісове господарство, було б неправильно, адже починає діяти принцип: сам господарюю, сам себе контролюю. Лісозахисні ж укомплектовані фахівцями, які здатні простежити за тим, щоб усі без винятку дотримували норм законодавства.
- Чи достатньо фахівців для того, щоб здійснювати функції лісозахисту, зокрема на нашій території?
- Працівники лісозахисту базують діяльність на багаторічному досвіді. На щастя, ліси Полісся не перебувають у критичному стані, тому що це природні ареали, достатньо стійкі. Хоча зміни клімату, пониження або підвищення ґрунтових вод можуть накласти свій відбиток на їх розвиток. Постійно дають про себе знати осередки шкідників і хвороб. Добре обізнаний з цією сферою, бо свого часу працював інженером захисту лісу.
Через нестабільні економіку та політику в країні останніми роками втратили багатьох гарних фахівців. Щоб виправити ситуацію, створили окремі підприємства й поширюємо досвід самовідданих ентузіастів. Для досягнення мети сконцентровуємо фінанси, техніку та науково-виробничий потенціал. Свого часу готували фахівців захисту рослин. Долучилися до справи спеціалісти сільського господарства, досвідчені лісогосподарники. Щоб розвивати сферу, проводимо заняття в Інституті підвищення кваліфікації у Львові, де навчають досвідчені лісоводи. Це робота не одного дня, звичайно. Але перші кроки становлення лісозахисної галузі, впевнений, себе виправдають. Досвід сусідніх країн показує, що такі служби потрібні, там їм приділяють багато уваги.
В останні роки повернулись і до проблем професійної орієнтації. Ще за радянських часів діяли шкільні лісництва. На жаль, нині вони не скрізь актуальні, а лісівники втратили зв’язок з суспільством і від цього потерпає престижність їх праці. Прикро, але деколи працівників лісу вважають чи не злодіями. Мабуть, недооцінили фактори зв’язків із громадськістю й виховання. От і бачимо, що робиться в державі і з екологією, і з нагромадженням сміття у довкіллі, і ліс тут не виняток. А висока культура ведення виробництва галузі, безперечно, здійснює і виховну функцію. Існує такий вислів, що кращим за лісництво в населеному пункті може бути тільки храм. А вони повсюди виглядають ошатно. Прагнемо в кожному створити об’єднання школярів, що має базуватись на найближчому навчальному закладі. Якщо їх вихованці й не стануть лісівниками, то хорошими людьми, які берегтимуть природу, будуть неодмінно.
- Рівненщина – регіон чи не найбільше вкритий лісом. Тож як працюють місцеві лісівники?
- Рівненщина - один з регіонів, куди їду з величезною приємністю. Поліський край – лісовий, працюють тут гарні люди, століттями формувалось і середовище лісоводів. Приємно, коли з кожним візитом бачиш, як підприємства розвиваються, рухаються вперед, впроваджують щось нове. Місцеві лісівники входять у четвірку кращих у галузі. Серед них і Сарненське та Клесівське державні підприємства. І заслуга тут перш за все нині покійних, на жаль, директорів Василя Шкудора та Григорія Радька. Колективи очолили молоді керівники. Впроваджують нововведення, поширюють кращий досвід, дбають про виробничі показники й колективи. Тут - найкрасивіші лісництва, розвиваються об’єднання юних лісівників. Тож на місці не стоять, і це радує.
Останні п’ять років лісівнича галузь взяла курс на відкритість діяльності. У 2005 році запровадили громадську колегію, в яку входять і представники засобів масової інформації, більш відверто почали говорити про проблеми, задля кращого інформування суспільства у штати ввели прес-секретарів. Звичайно, є й недобросовісні працівники, і невирішені проблеми. Та лісове господарство України - це єдина галузь, яка стовідсотково зберегла державну власність, саме тому суспільство розуміє та підтримує її, як і влада всіх рівнів. А це й належне бюджетне фінансування на створення нових лісів, будівництво лісових доріг, оновлення необхідної техніки й ін.
- Побутує думка про те, що державні підприємства неефективні, є зазіхання як окремих політиків, так і комерційних структур на ліси, єдине багатство, ще не вкрадене в державі, це й турбує найбільше.
- Головне, щоб нам не заважали працювати, тоді й збережемо ліси для майбутніх поколінь. Не треба ламати того, що роками довело свою життєздатність. Коли ж суспільство дійсно зрозуміє, що лісівники не зловмисники, а добросовісні виконавці завдань, які покладають на нас, – тільки тоді будемо задоволені результатами своєї праці. Адже садимо ліс, оберігаємо його, а не вирубуємо для наживи, як про це іноді кажуть. Наведу вислів видатного лісовода Григорія Морозова: «…рубка - це перший етап лісовідновлення…». Адже не можна допустити, щоб ліс перестиг, згнив, упав. Робимо так, аби відновити його штучним чи природним шляхом, тоді зелений друг житиме й буде здоровим. А садимо дерев удвічі більше, ніж вирубуємо.
Віра Шашук.