Опубліковано Світлана Ляшко
Фото Василя Сосюка.
Про свої досягнення, успіхи Олена Дударик
говорити не любить.<!--break--> Для неї це – плід спільної роботи всіх причетних до
педіатричної справи району людей. Тож і розмова з лікарем-педіатром,
заступником головного лікаря ЦРЛ з питань охорони материнства й дитинства, повсякчас
зводилась саме до діяльності галузі загалом. Хоча і в день візиту Олена
Іванівна щойно повернулася з прийому в дитячій поліклініці.
- Як же інакше? – сказала, стверджуючи просту
для неї істину. - Треба ж залишатись лікарем…
Чи легко бути педіатром? Відповісти на це запитання
може, мабуть, кожен, хто має діток, які частенько, на жаль, хворіють. Буває,
мами й тата, рідні люди розгублено вдивляються у маля, якому в такі хвилини
важко дати раду. А лікарю ж потрібно не тільки йому допомогти, а й заспокоїти
дорослих, донести до них ту необхідну інформацію, що швидко дозволить побороти
недугу.
- З дітьми, звичайно, важко, але з ними й
цікаво, - ділиться Олена Іванівна. – Тут бачиш результат своєї праці.
Починала ж свою лікарську діяльність Олена
Дударик у 1990 році після закінчення педіатричного факультету Київського
медичного інституту. Над вибором професії довго не думала. Адже виросла в
родині, де були лікарі: бабуся, лікар-гастроентеролог, свого часу працювала в
Рівненській міській лікарні. Хоча й не корінна сарненка (тато –
військовослужбовець), прикипіла до Поліського краю душею. Важко сказати, чи
була б щасливішою деінде, якби не осіла родина саме тут.
Роки збігли непомітно. Ніби й учора було, а
вже й власна сім’я є, чоловік Сергій трудиться в ПМК-81, син і донечка радують
маму й тата успіхами в навчанні: Юрій – в академії СБУ, Аліна – ліцеї. Хотіла б
мама, звичайно, щоб донечка пішла її стежиною, та дев’ятикласниця поки що
вагається. Адже щодня, щогодини бачить кропітку мамину роботу, відданість їй,
готовність жертвувати заради неї власним часом, а то й родинними інтересами. І
це не просто слова. Олена Дударик не вміє працювати аби день до вечора:
постійно в русі, у пошуку, не відмовляється від громадського життя колективу.
Тож і посада заступника головного лікаря з охорони материнства й дитинства, на
яку призначили у 2005 році, невипадкова. Хоча й додалася ще низка обов’язків,
та їй вдається справлятися і з ними. І завжди привітна в бесіді, сувора й
відповідальна в роботі, усміхнена й ввічлива до юних пацієнтів, їх мам.
- Чи пожаліли колись, що обрали цю нелегку
професію? Адже відомо, які навантаження на педіатрів, а оплата праці могла бути
й кращою?
- Ні, ніколи. Звичайно, було всього. Коли прийшла
в 1990 році працювати в дитячу консультацію, тут було всього чотири педіатри. Саме
в ці роки визнали Рівненську область, як потерпілу від аварії на Чорнобильській
АЕС, тож лікарі виїжджали звідси. На тих, що залишились, навантаження було
величезне. Кожен обслуговував по дві дільниці. Та мені подобається лікувати
дітей, допомагати їм. Кожна дитина – індивідуум. Пам’ятаю майже всіх своїх
маленьких пацієнтів і через багато років. Дуже приємно, що ставши дорослими, вони
приводять до мене вже своїх синів і дочок. Отже наша робота дала добрий
результат і вони виросли здоровими людьми, дали життя маленьким громадянам і
прагнуть виростити їх теж здоровими, а значить корисними для суспільства. Оце і
є приємним моментом педіатрії.
Про свою роботу Олена Іванівна розповідає
захоплено. Це нічого, що додалось обов’язків, що є проблеми, та важливішими є
позитивні результати, а вони – вагомі. Так, нині переймається організацією
служби охорони материнства й дитинства краю, тобто надання допомоги жінкам,
робота з вагітними, дітьми, якими опікуються від народження й до 18 років. Медичний
заклад прагне отримати звання «Лікарня, доброзичлива до дитини». Тож колектив робить
усе, аби у вересні пройти атестацію, здобути його. А це в першу чергу –
покращення в наданні допомоги матерям з дітьми, підтримка грудного
вигодовування немовлят, застосування новітніх технологій, на які вже перейшли
пологові відділення, там чотири роки впроваджують партнерські пологи й ін. Тобто
сертифікат «Лікарня, доброзичлива до дитини» підтвердить, що заклад досяг
певних висот у роботі, тут є всі умови для перебування та якісного лікування
мами з дитиною. Як зазначила Олена Дударик, нагляд за дитиною до 18 років
виправданий (раніше – до 15). Бо саме в цей підлітковий період виникає
найбільше проблем, а дільничний лікар добре знає дитину, тож і проконсультує, і
надасть необхідну допомогу. І змінювати його не варто. Для цього ще у 2006 році
в штат дитячої поліклініки ввели посаду підліткового лікаря.
- Варто зауважити, що хоча в районі педіатрів
не вистачає, - додає керівник, - усе ж робота налагоджена досить добре. Нині в
нас проходять інтернатуру два випускники вузу. А взагалі Сарненська дитяча
поліклініка, одна з небагатьох в області, має повну комплектацію
вузькопрофільними спеціалістами. Таких фахівців є десять, це – дитячі: лор,
офтальмолог, невролог, хірург, травматолог, ендокринолог, гінеколог, і з серпня
працюватиме дитячий психіатр. Саме завдяки злагодженій діяльності лікарів
району, медичних сестер, працівників ФАПів, у нас знижуються малюкова
смертність (її показник нижчий обласного), дитяча захворюваність,
стабілізувався показник дитячої інвалідності. Приємно, що входимо в п’ятірку
районів краю, які мають високий показник народжуваності. Минулого року він
становив 18,6 на 1000 населення. За п’ять місяців цього ще зріс. Щорічно на
Сарненщині з’являється на світ майже 1800-1900 діток.
Усе це, впевнена Олена Дударик, заслуга
великого колективу медиків, які працюють на один, загальний, результат. Саме такі
фахівці – багатство краю, його гордість.
- Хочу назвати лікарів, які на своїх плечах десятиліттями
несуть цю нелегку ношу: Тамара Євдокименко, яка багато років трудиться в
дитячому відділенні, Євгенія Кулібаба, нині перебуває на заслуженому
відпочинку. Їх вклад у розвиток педіатричної служби району величезний. Серед
тих, хто стояв біля її витоків, Людмила й Олександр Садовніки, Любов Оніщук,
Раїса Гнітецька. А батькам хочу побажати, щоб більше цікавились здоров’ям своїх
синів і доньок, прислухалися до порад лікарів, які роблять усе, аби вони росли
здоровими. Необхідно пам’ятати, що хворобу легше попередити, ніж її лікувати.
Ось так у бесіді непомітно збіг час. Не хотіла співрозмовниця
акцентувати увагу на проблемах, адже їх вирішують, як можуть, говорила ж про
те, що медики, незважаючи на труднощі, працюють віддано й терпеливо. І добре,
що знайшли спільну мову, налагодили співпрацю із службою в справах дітей РДА,
відділом освіти, центром соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Адже нині
є достатньо соціально-неблагополучних сімей, в яких виховуються діти. Тож
потрібен повсякчас контроль за ними, аби хлопчики й дівчатка жили в належних
умовах, щоб не порушували їх права… Спільними зусиллями і лікарів, і влади це в
більшості випадків вдається. Тож справді, професіоналізм помножений на
відданість обраному фаху – рушійна сила, що допоможе подолати всі негаразди,
принесе користь суспільству, задоволення від досягнутого результату, вдячність
людей. Хіба може бути краща нагорода фахівцю, закоханому в обрану раз і
назавжди професію?