Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Автор фото Василь Сосюк.
Село Зносичі – земля цінних і благодатних надбань.
Щороку цей мальовничий Поліський край пахне свіжою ріллею, золотим колоссям, що грайливо майорить під блакитними хмарами та променистим сонцем. Мешканці його – славні хлібороби, творчі та гостинні люди, які з дня в день, з року в рік сумлінно працюють над утіленням різноманітних ідей і задумів. А свої здобутки гордо представляють на районних й обласних конкурсах, фестивалях. От і минулого четверга у виставковій залі Сарненського історико-етнографічного музею відбулось урочисте відкриття районної мистецької акції «Мистецтво одного села» за участю Зносицького культурно-дозвіллєвого комплексу.
Кожна держава, народ мають свої звичаї й обряди, освячені століттями, успадковані від діда–прадіда. Зносичани теж належать до когорти шанувальників народних свят і старовинних традицій. Досі на свят-вечір чекають, поки зійде перша зірка, що віщує народження Ісуса Христа, а тоді, промовивши молитву, сідають до святкового столу. Урочисто відзначають усі січневі празники: Різдво Господнє, Василя Великого, Водохреща. Як організовують їх, розповіла ведуча, заступник директора з виховної роботи Зносицької ЗОШ І-ІІІ ст. Людмила Панасюк. Затим до зали завітали три славні, як січневі свята, юнаки. Перший, одягнений у старовинну свиту, з різдвяною зіркою в руках, почав колядувати. Другий, сіючи зерно, бажав присутнім земних благ, а третій щедро окропив гостей йорданською водою. Дарувати гарний настрій продовжили учасники фольклорно-етнографічного колективу «Червона калина», які виконали милозвучну різдвяну пісню.
Відтак слово надали сільському голові Івану Вакулку, який з гордістю зазначив, що Зносичі завжди були багаті народними умільцями, які упродовж віків своїми здібностями й витворами прославляли село далеко за його межами. Заступник голови райдержадміністрації Тетяна Сухарева висловила свою думку так: «Як у велике море впадають тисячі струмків, річок, так і культуру, історію народу, нації формують традиції, обряди, звичаї сіл, селищ, міст. Честь, хвала, шана й низький уклін людям, які зберігають, плекають, передають молодим поколінням такі надбання». Передала також вітання від голови райдержадміністрації Анатолія Остапчука, людини, яка внесла значну лепту в розбудову Зносич і понині заповзятливо допомагає вирішувати назрілі тут проблемні питання, подякувала за гарно організовану виставку працівникам Зносицького культурно-дозвіллєвого комплексу. Висловив слова вдячності берегиням народної творчості й організаторам дійства і заступник голови районної ради В’ячеслав Шимко, зауваживши, що не лише без верби й калини не буде України, а й без тих цінних традицій та обрядів, успадкованих від попередніх поколінь. Для кожного українця вони значимі. А пісні, які виконує «Червона калина», повертають у дитинство, до отчої хати, де колись ці неповторні самобутні мелодії були традиційними.
Представники органів виконавчої влади вручили грамоти райдержадміністрації та районної ради, а також цінні подарунки рукодільникам Любові Пархомчук, Ларисі Дорожко, Стефанії Мельник, Олександру Кичану, Миколі Гризовському, заступнику директора з виховної роботи Зносицької ЗОШ І-ІІІ ст. Людмилі Панасюк, учителю історії Нелі Мельник, учаснику фольклорно-етнографічного гурту «Червона калина» Пімену Лисому, директору Будинку культури Катерині Тимощук.
Зносичі - маленький рай. Для людей, які народились тут, зросли, звідки пішли в життя, цей населений пункт, його духмяні ниви, дрімучі соснові бори - найсвятіші. Як приїдеш туди, ступиш на стежку, по якій колись ходила босоніж, здається, й дихати легше. Тут душа оживає, тут черпаєш снагу до життя. А коли село розквітає, розправляєш вітрила іще з більшою впевненістю. Кожен, хто навідується сюди, з приємністю спостерігає, як розбудовується, набуває сучасних обрисів цей населений пункт. І в цьому заслуга його жителів, бо, як у вулику бджоли, щодня сумлінно трудяться на благо майбутніх поколінь.
Має цей мальовничий край велику, насичену колоритними подіями історію. Вчителька Неля Мельник, керівник шкільного музею, спільно з вихованцями розповіли про минуле й сучасне села, його славних людей. Світлим тоном викарбуваний у пам’ятній книзі 1940 рік, позаяк саме тоді вперше організували окремий колгосп. Окрилені сподіваннями, зносичани віддано працювали, швидко засіяли поля, однак зібрати врожай не судилося. Війна сивим туманом накрила рідну землю. Молоді та дужі парубки кинулися захищати Батьківщину, рідні домівки від німецько-фашистських окупантів. Нині в живих залишилися лише два герої Великої Вітчизняної війни: Іван Дорожко та Деонісій Панасюк. Сивочолі воїни досі пам’ятають і розповідають дітям про події тих злощасних часів. При розмові їх обличчя, укриті борозенками зморшок, зрошують непрохані сльози, бо навіть час не лікує пекучих ран.
…І тільки-но воєнні гармати відгриміли, почали відбудовувати колгосп. Глибокий слід у пам’яті селян залишили й післявоєнні роки, зокрема часи активної діяльності ОУН-УПА. І хоч би що доля зготовила, не втомлювалися вірити, що бачитимуть Батьківщину квітучою. Своє життя скрашували плідною працею, святковими дійствами. Місцеві активісти організували аматорський клуб, хор під керівництвом Олександра Цюзя, який у 1959 році посів перше місце на фестивалі районних художніх колективів. Деякі його учасники й нині співають у «Червоній калині».
…А колгосп розквітав. У 1951 році його з’єднали з сусіднім, тинненським. Через певний проміжок часу господарство очолив Іван Павловський, який віддав цій справі 25 років. Селяни досі згадують його як славного трудівника й господаря. Проте згодом це потужне господарство розділили, так у Зносичах почало функціонувати СГПП «Маяк» під керівництвом Анатолія Остапчука, який самовіддано пропрацював тут задля блага зносичан і країни в цілому понад 20 років.
У 1979 селян боляче торкнулась звістка про війну на теренах далекого Афганістану. 17 зносицьких юнаків у розквіті сил пішли воювати в країну, де все довкола було чужим і дихало смертю. Афганський смерч безжально калічив молоді тіла. Багатьох скосила ворожа куля. 16 молодих бійців пройшли пекло Афганістану, а відтак живими, хоч і з глибоко раненими душами, таки повернулись до рідних осель. Олександр Кичан, на жаль, загинув. І хоч час минув, біль утрати досі пронизує серця рідних, друзів і односельців. Не стояли осторонь зносичани, коли на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року пролунав вибух. Участь у ліквідації наслідків аварії, що чорними рядками вписана в історію України, взяли Василь Лобасюк, Володимир Вакулко та Федір Прищеп’юк.
Село завжди пишалось мужніми й трудолюбивими людьми, тож у пам’ятній книзі назавжди викарбувані прізвища славних земляків. Багато уродженців цього мальовничого куточку заявили про свої талант і розум в інших регіонах. Як-от Федір Тищук, підполковник, пілот винищувача СУ-27, який був учасником авіашоу «Тімішоара-2000», що проходило в Румунії, де здобув перемогу й звання «Король повітряного балу». Знають у селі й не тільки Петра Шевчука, який трудиться вчителем математики й інформатики в одній зі шкіл Мирополя Житомирської області. Наразі він має вищу категорію. А в роки, коли про комп’ютер мало що знали, активно брав участь у розробці комп’ютерних програм. Не можна не згадати й Петра Тищука, підполковника, начальника відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків у Рівненській області, на рахунку якого багато розкритих справ.
Висвітлити на папері й донести людям любов до рідного краю, отчої хати - значить написати вірш чи прозу, куди, як у незриму скарбничку, вложити всі свої емоції, хвилювання, любов до Батьківщини, села, де народився, звідки почав торувати стежину в особисте життя. Микола Захарчук - автор двох збірок: «Зернятко до зернятка» і «Дві струни». Його дитинство минуло в урочищі «Гало». О, як красномовно й тепло описує рідні, милі серцю краєвиди, як тонко відчував він природу і як трепетно зумів описати її мальовничість у своїх творах. Слово живе, воно вічне, тож, без сумніву, творчість зносицького поета завжди пронизуватиме серця любителів поезії гордістю за рідну землю, її славних людей. Любить гарно прославляти рідний край у віршах й учениця Марія Вєтрова, яка вже має власну збірочку. З їх творчістю й інших поетів-початківців присутні могли детальніше ознайомитися на виставці «Літературні стежини села». І нині проживає тут чимало майстрів народного мистецтва: вишивальниці, різьбярі, в’язальниці. Свої творчі доробки на огляд представила талановита рукодільниця Любов Пархомчук, яка з голкою й полотном не розлучається ось уже майже 40 літ. Щодня приділяє улюбленій справі бодай півгодини, тож оселя її сяє барвистими килимками, рушниками, серветками. Гаптує здебільшого хрестиком, часто поєднує цю техніку з занизуванням, вирізанням, мережкою.
Коло шанувальників мають і вишиванки майстрині Юхимії Самойлюк, виконані художньою гладдю. Її роботи вражають оригінальністю та розмаїттям рослинних орнаментів, характерних періоду 80-90 років минулого століття. А які неповторні ікони на полотні створюють Оксана Путіло та її 15–річна донька Катерина. Відвідувачі могли побачити лише частину їх, бо працюють здебільшого на замовлення, а шедеври користуються неабияким попитом серед мешканців України. І якби зібрати всі ікони, вигаптувані руками матері й доньки, то, без сумніву, можна було б прикрасити весь іконостас.
Вчителька трудового навчання Лариса Дорожко кожну вільну хвилину присвячує в’язанню крючком. Вироби, виплекані її руками, хотіли б мати у своєму гардеробі всі шанувальники цієї рукодільної техніки. Нарядні пуловери, костюми, шапки та шалі – усе їй вдається. Найоригінальніші витвори майстриня представила на огляд, а найголовніший – випускну сукню для донечки, яка цьогоріч закінчує школу залишила вдома, бо вперше мають намір показати її - загалу на випускному вечорі.
Гарні враження отримали присутні від вишиванок Оксани Козинець, Тетяни Власюк, Олени Дорожко, Галини Панасюк, Стефанії Мельник, Ніни Самолюк. Роботи умілиць оригінальні, кожна з умілиць має свої секрети гаптування, але всі достойні представляти село на конкурсах.
Славляться Зносичі й майстрами з різьби по дереву. Милували око вироби Олександра Кичана. Про таких, як він, кажуть: і швець, і жнець, і на дуді гравець. З дитинства чоловік малює, дуже любить співати, є учасником церковного хору, та найбільше йому подобається творити шедеври з дерева. Багатогранність таланту дозволяє робити неповторні й потрібні людям речі. І хоч виробів на виставці було не надто багато, адже здебільшого працює на замовлення, твори вражали розмаїттям візерунків, вишуканістю. Та, мабуть, найбільші досягнення талановитого різьбяра - іконостас місцевого Свято-Георгіївського храму та царські врата Української православної церкви Київського патріархату м. Сарни, які виготовив власноруч, оздобив тут художнім різьбленням й іконостас.
Володіє ремеслом різьби по дереву й учень 11 класу тутешньої одинадцятирічки, призер обласного конкурсу «Таланти багатодітної родини» Микола Гризовський. Ази різьблення юнак опанував у школі на заняттях гуртка «Умілі руки». А далі самотужки освоював нехитре ремесло. Нині у своєму доробку має безліч ефектних дрібничок, вирізьблених із дерева: скриньки, підставки, статуетки тощо.
І ще одним, чи не найвеличнішим надбанням зносичан є фольклорно-етнографічний колектив «Червона калина», який у 1987 році заснував Степан Одарчук. Згодом він отримав звання «Народний самодіяльний». З 2000 керує ним Валентина Никончук. За роки існування гурт безліч раз представляв село на різноманітних районних і обласних конкурсах, обмінних концертах. Часи минають, а відтак змінюються й учасники, проте лишається репертуар - народні пісні, фрагменти весільних обрядів «Марушка», «Різання коси», купальського - «Петрівочка - мала нічка», жниварського - «Дожинки, господарю, дожинки», Андріївських вечорниць - «Калита, калита, із чого ти вилита»…
Крім сучасних вишиванок, продемонстрували старовині жупани, сорочки з бабусиних скринь, древні костюми з вишиваними візерунками, які люди здебільшого одягали у святкові дні. Милували око й речі господарського вжитку минулих століть: ночви, прач, масничка, жарова праска, ціп для обмолоту зерна, полог для дитячої дерев’яної колиски, коші з рогози, глиняні глечики тощо. Крім цих реліквій, привертали увагу й старовинні вишивані картини, шлюбні рушники та килимки.
Присутні з приємністю оглядали музейні експонати, стенди, на яких висвітлена інформація про культурно-масове життя села, його великих людей, які героїзмом і мужністю, сумлінною працею возвеличують і плекають рідний край. Без сумніву, працівники культурно-дозвіллєвого комплексу с. Зносичі доклали максимум зусиль, аби належно представити творчість своїх земляків. І їм це вдалося. А родзинкою свята був щедро накритий національними стравами стіл, на завершення дійства ними частували всіх бажаючих.