Back to top

Миротворець

Сергій не любить дивитись американські фільми про війну, а віддає перевагу старим класичним, вітчизняним.

Вони правдивіші. І він це знає. Ще навчаючись у школі, згодом у ВПУ-22, заздрив троюрідному брату Юрію, який служив в Югославії. Батько, Микола Мусійович, теж 30 років віддав військовій службі. Сергій Балабушка і зараз не розуміє тих хлопців, які «косять» від армії, ховаються за мамину спідницю, замість того, щоб зробити серйозний крок у справжнє чоловіче життя. Звісно, це особиста справа кожного, та Сергій переконаний, як колись служили батьки, їхні сини мають також виконати цей священний обов’язок. Там по-справжньому дорослішаєш. Служить у військовій частині 0153 заступником командира взводу охорони. У нього вже третій контракт. Коли у 2004-ому почув про набір в Ірак, зібрав необхідні документи, подав їх у Володимир-Волинський і згодом потрапив на збори батальйону – 3-місячної підготовки злагодженого відібраного колективу. Звісно, кандидати проходили медичну комісію, профвідбір, співбесіди. Після восьми місяців перебування в Іраку, отримав статус учасника бойових дій. Далеко від рідної домівки, батьків, з якими можна було поспілкуватися по телефону раз на тиждень, Сергій Миколайович багато про що почав думати й дивитись на деякі речі по-іншому. Одні життєві пріоритети втратили зміст, інші – стали на перше місце. Нічого так не цінує, як чоловічу дружбу, особливо відчув це в чужій країні. «Ви обов’язково згадайте тих, хто був зі мною, - попросив, - Івана Болкуневича, Віталія Скриннікова, Олександра Удовиченка».
Скільки часу минуло, а, здається, все було недавно. Жили в казармах. Коли над Батьківщиною світило сонце в мирному небі, в Іраку гинули хлопці. Бригада налічувала півтори тисячі миротворців. Батьки, сусіди, друзі, які лишились вдома, слідкували за новинами. Не раз стискалось серце матері, не раз батько робив вигляд, що спить уночі. А Сергій, повернувшись, знає, що єдині люди, які хвилювались найбільше, - його батьки, й синівські почуття стали ще сильнішими. Та минув рік, і Сергій знову відправився в дорогу. На цей раз поїхав у Західну Африку – Ліберію. А з ним сержант Ігор Скибан, з яким і зараз продовжують нести службу. В Африці їх було лише 300. Незвичайний клімат. Вдень могло бути 40-45° спеки, а вночі - лише +5, непрохідні джунглі. Дивувались, як там живуть люди, ніби на іншій планеті. Звісно, щоб не захворіти на невідому африканську хворобу, від якої не було імунітету, робили щеплення. Воду привозили зі столиці, а власна міні-лабораторія очищала її: одну використовували для пиття, іншу, щоб митися. Важливо було дотримувати гігієни, використовувати репеленти. І ще: і в Іраку, і в Ліберії - інші люди. Вони дивляться на тебе привітно, посміхаються, а що чекати від них – не знаєш. З Іраку Сергій Балабушка повернувся з нагородами польського командування: відзнакою «За службу в Іраку» та медаллю «Багатонаціональна дивізія», а з Африки – медаллю ООН «За службу миру».
Сергій не схожий ні на Сталоне, ні на Шварцнегера, звичайної статури чоловік. І коли молоді люди, які «пливуть» стильним потоком, що називається «Емо», слухають плачевну музику і страждають за якимсь нерозділеним коханням, Сергій Балабушка при першій нагоді знову відправиться в чужу країну, щоб підтримати там спокій і мир. Бо він – миротворець.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Працювати журналістом цікаво, але нелегко. Бо ця професія потребує відданості та неабияких знань. Завідувач відділом інформаційних передач районного...
Держава потребує освічених, кваліфікованих працівників, свідомо мислячих громадян. Покоління нової генерації виховує Сарненський економіко-правовий...
З року в рік 26 квітня, коли буяє весна, а пташки радують милозвучним щебетом, в Україні відзначають роковини найстрашнішої техногенної катастрофи...
Олена Шевня, головний спеціаліст відділу грошових виплат і компенсацій управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, стала...
У міжрайонній державній податковій інспекції Ярослав Мірковець працює сім років. Після закінчення Національного аграрного інституту в м. Київ...