Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Два господарства, два СГПП - «Маяк» і «Случ». Обидва мають статус племзаводу з вирощування ВРХ української чорно-рябої породи молочного напрямку продуктивності, племрепродуктори з розвитку м’ясного скотарства, елітгоспи з вирощування насіння багаторічних трав і зернових й льону.
Їх зберегли, вони працюють для людей. Їх досвід цінний ще й тим, що в державі говорять про нерентабельність цієї сільськогосподарської галузі. Про підприємства, їхніх трудівників і керівників – у сьогоднішньому номері «Сарненських новин».
Коли зателефонувала в «Маяк», щоб домовитись з Ігорем Остапчуком про зустріч, у конторі його не було. На моє запитання в бухгалтерії здивовано (хіба може бути інакше в гарячу пору?) відповіли: «Як, де? Звісно, в полі». У молодого 23-літнього керівника господарства – ненормований робочий день. Він може початись о 7-ій або о 4-ій годині ранку. Зустрівшись, попросила розповісти для початку про себе. Скромний юнак з відкритим поглядом був небагатослівним: «Народився в Тутовичах, коли виповнився рік, родина переїхала в Зносичі. До 8-го класу навчався в Зносицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів, потім два роки в Рівненському обласному ліцеї і 10-11-й клас закінчив у Сарненській ЗОШ ІІ ступеня-економіко-правовому ліцеї «Лідер». Серйозно й свідомо готувався до вступу в Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Після його закінчення переїхав у село і майже рік уже працюю. Люблю спорт, особливо футбол, граю за зносицьку команду». Про родину розповів з любов’ю й повагою: «Тата всі знають, а з мамою – партнери, вона очолює відділення «Маяка», якщо можна так висловитись, у Кам’яне-Случанському вже третій рік, і з роботою справляється. Чоловікам треба повчитись у неї, як працювати. Молодець мама! А старший брат Сергій – помічник судді районного суду. Кожен виконує свою роботу, але є свята, коли зустрічаємось разом, – Великдень, Новий рік, дні народження». Подобаються Ігорю Остапчуку риболовля й полювання. З приводу останнього віддає перевагу тому, щоб просто спостерігати й насолоджуватись красою краєвидів, тільки ні в якому разі не вбивати братів наших менших, які щасливо почуваюся на лоні дикої природи. Справа, якою займається Ігор Анатолійович, цікава йому й подобається, а якщо так, то, переконаний, що все вийде. Але потребує й віддачі, і в першу чергу самовіддачі.
Основні напрямки господарства, яким керує, - виробництво молока й розвиток тваринницької галузі. Чому саме вони? Бо, як стверджує Ігор Остапчук, населення світу, яке постійно збільшується, відповідно потребує споживання якісних продовольчих товарів. А ціни на них зростають щодня.
«Треба любити землю, на якій народився, і добре працювати на ній, - так вчили батьки». У «Маяк» з Березнівського району приїжджають за молоком. І водій молоковоза не стримує свого захоплення: «Коли приїжджаю в Зносичі, потрапляю ніби в іншу країну. Таке враження, що через машину часу повернувся в Радянський Союз». А керівник, який до того ж добре вивчив у вузі банківську справу і бухгалтерський облік, кваліфіковано дбає про виробництво. Легко оперує цифрами: 265 працюючих, 40 одиниць техніки, 10 комбайнів, півтори тисячі голів ВРХ, 400 – дійного стада. Одно слово, є біля чого господарювати і чим обробляти землю. А люди на підприємстві роботящі. Переконались у цьому, коли з Ігорем Остапчуком об’їжджали територію.
П’ятнадцять доярок обслуговують по 35-40 корів. Справляються з роботою оператори машинного доїння за півтори-дві години. За минулий рік показники виробництва молока становлять 22006 центнерів, а продали його першим сортом 20117. «Якщо проаналізувати господарську діяльність СГПП «Маяк», - розповідає економіст Любов Власюк, - то врожайність зернових 2010-го становить 20,4 центнера з гектара, виробництво зерна сягнуло 2159 тонн, а продали – 479. Собівартість одного центнера кормових одиниць – 94,11 грн., виробництво валової продукції на середнього річного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, – 14402 тис. грн. Собівартість реалізованої продукції – 8920 грн., а грошових надходжень господарство отримало 9421 тис. грн. Не втомлюватиму вас, шановні читачі, економічною термінологією й цифрами, скажу простіше: «Маяк» має можливість не лише продавати молоко, зерно, м’ясо ВРХ, а й при виконанні завдань з виробництва та продажу сільськогосподарської продукції поповнити тракторний парк. Узимку вже піднімали заробітну плату працівникам, а нещодавно її підвищили ще на 10 відсотків. Цьогоріч зерновими засіяли 830 га (пшениця, жито, овес), кукурудзою – до 400 га (на силос). Хоча погодні умови: спочатку спека, а потім дощі – вплинули на нинішній урожай, все ж сподівається Ігор Анатолійович зібрати по 20 ц/га.
У молодого керівника багато планів. Насамперед, модернізація виробництва. Без неї, впровадження новітніх технологій неможливо уявити розвиток тваринництва. Поширеними стають доїльні зали. Це приміщення, де готують корів до доїння. І два оператори обслуговують 100 голів. За цей самий час зараз цю роботу виконують 5 доярок. Звісно, механізована схема усуває людину від контакту з молоком і воно іде безпосередньо в холодильну камеру. Можна помріяти про таку технологію, але для того, щоб її впровадити, необхідно реконструювати приміщення, що тягне за собою великі матеріальні затрати. Уважно слухаю Ігоря й розмірковую про те, що часто складається хибне враження про дітей успішних батьків. Ігор Остапчук, навчаючись на державній формі, отримував стипендію. І, на відміну від інших, йому навпаки треба роботою доводити, що він сам чогось вартий. Знає кожного працівника на ім’я, пам’ятає декого ще з того часу, коли був хлопчаком.
На території тракторного парку зустрічали бригадира Івана Вєтрова. Помічає мій захоплений погляд, який зупиняю на красені-тракторі «Jon Deer» і одразу ж пояснює: «Ще в 1934-ому з’явився такий перший міні-трактор. От маємо велетня, поки що відпочиває. Чекає, коли дискуватимемо. Має різні насадки, диски. культиватор». Поцікавилась про мото-години. «Універсальний апарат, - відповів бригадир, - працює, скільки потрібно». Іван Васильович ще з 1989-го трудився з Анатолієм Остапчуком, керує автопарком, і коли комбайни виходять у поле, стає хазяїном одного з них.
Біля телят, вуха яких прикрашають сонячні бірки з номерами, зустріли маленьку помічницю Юлю. Дівчинка охоче допомагає мамі Тетяні Панасюк. Тато теж трудиться в «Маяку» водієм. Третьокласниця, яка, крім того, ще й гарно навчається, отримує від мами солодощі за допомогу. В оборі (у два ряди по 70 корів) стоїть сита худоба. Серед кормів – свіжоскошене сіно, на кожну тварину - по два кілограми комбікорму, який виробляють у власному млині. З народження – постійно під наглядом ветлікаря: вітаміни, щеплення. В приміщеннях час від часу бригада проводить необхідний ремонт. Світлана Власюк теж раніше працювала в ремонтній бригаді. Уже два роки – у млині. Чоловік – тракторист, у господарство прийшов раніше за неї. Світлана Петрівна щиро розповіла: «Люди в нас мають постійну роботу і дякують за це керівництву. Задоволені й заробітками, адже не потрібно кудись їхати з дому. І солому, і зерно дадуть, ніколи не відмовляють. От тільки не потрібно лінуватись. Дякувати Богу, що господарство тримається». Її слова підтвердив Ігор Остапчук. Крім заробітної плати, селяни отримують натуроплату на зароблену гривню. Люди можуть брати зерно і в рахунок заробітної плати.
На ферму завітали, повертаючись із тинненського «Случа». Зустріли на подвір’ї завідуючого Олександра Мельника. Олександр Якович упродовж 38 років чесно виконує свою роботу. Корів щойно почали доїти вправні, у білосніжних халатах оператори машинного доїння. У чотирьох оборах літнього табору – 380 тварин. Кормів вистачає. Навіть з минулого року залишилось 2 тонни. І тут мамам допомагають діти. Олександра Пархомчук перейшла у 5 клас місцевої одинадцятирічки. Поки мама, Людмила Володимирівна, доїть, донька носить тирсу, щоб коровам було сухо й комфортно. І дівчинці не треба розповідати, як любити тварин чи поважати працю і своїх батьків. Вона це добре знає. У Людмили Федчук працює тут уся родина. Чоловік Петро Гнатович - у рільничій бригаді, і два старших сини. Усіх дітей у матері-героїні – десятеро, з нею ж застали тільки Василька. На фермі вже 15 років, обслуговує зараз 36 корів (раніше було 42).
Далі їдемо з Ігорем Остапчуком у поле, де підживляють й одночасно розрихлюють кукурудзу. Головний агроном Сергій Трофимець вважає, що якщо буде зерно, буде все. Сподівається на середній урожай зернових 30-35 ц/га. Радить іншим господарникам завжди дотримувати технологій. А Ігор Анатолійович додав: «Щоб земля віддала тобі, треба і в неї вкласти. А вона потребує гною, добрив». Розмірковую: у житті не завжди на добро віддячують добром, а земля-годувальниця відчуває турботу про себе і віддає врожаєм. Це розуміє той, хто має підсобне господарство: як дбаєш, так і маєш.
Дбає про «Маяк» Ігор Остапчук. Добре освоївши бухгалтерію й фінансовий облік, вивчає достеменно рослинництво й тваринництво. Думає про модернізацію останнього. Радить триматись господарства, в кого воно залишилось, і розвивати його. Бо дуже легко розвалити, а тяжко будувати. Пригадав, як одна столична фірма приїхала в село Тихе й наобіцяла людям золоті гори за взяту в оренду землю. За два роки виснажили її ріпаком, який сіяли заради біопалива, і так їх і бачили там. Шкодує, що не може працювати, як раніше, льонозавод. Їх усього було декілька в Україні. А льон – культура, яку вирощують саме на Поліссі. Волокно везли в Росію, де виробляли трикотажну продукцію. Можливо, незабаром Полісся й відродить льонарство, а поки що «Маяк» відроджує тваринництво. Власним прикладом стверджуючи: якщо правильно ним займатися, це – справа прибуткова. Переконайтесь самі.
Марія КУЗЬМИЧ.