Опубліковано СН
Прадіди оповідають, що світ створено могутнім небесним мандрівником Дажбогом. Будував він його разом із прекрасною жінкою на ім’я Лада.
Для любові та щастя готували вони землю, сіючи квіти, трави, дерева, населяючи ліс співочими птахами, ласкавими тваринами, райдужними метеликами та працьовитими бджолами. Проте Дажбог і Лада, натхненно й старанно працюючи, не помічали, що слід у слід за ними йде Чорнобог - заздрісний і злий Володар Мороку, підсипаючи у світлі творіння чорні зерна. Таку легенду написав Олесь Бердник, відомий письменник, книги якого переведені багатьма мовами світу. Знає цю історію й вчителька біології та географії Кричильської ЗОШ І-ІІІ ступенів Оксана ДОБРИДНИК.
Ще більше оповідок розповіла їй уже покійна бабуся, Віра Никанорівна. До старенької завжди йшли люди з усього села за порадою-допомогою, адже вона робила ліки в багатьох недуг.
Ще у давні часи люди помітили цілющу силу багатьох рослин, тому використовували їх для лікування різних хвороб. Велика кількість трав полегшувала страждання хворих, сприяла їх одужанню. Баба Віра збирала звіробій, центурію, братики (триколірну фіалку), умин піщаний. Діти не знали з дитинства ніяких пігулок. Тільки починали кашляти, одразу запарювала зілля. Пам’ятає Оксана, як воно завжди стояло в чайничку, свого роду сучасна фітотерапія. Бабуся у 29 років залишилася вдовою з трьома дітьми. Чоловіка-зв’язківця Української повстанської армії вбили. А вона вижила тільки тому, що мовчала. Хоч би хто приходив у дім, годувала та й благословляла в дорогу. Батько Оксани Леонтіївни розповідав, як під час війни зайшли в хату німці, розсипали цукор на ослоні й наказали злизувати. Чужинці падали зі сміху, а хлопцеві добре було, цукру ж наївся досхочу.
Оксана родом із села Глажева Костопільського району, вчилась у Берестовецькій школі. До дев’яти років жила з мамою, потім, через сімейні обставини, з батьком і мачухою, згодом – вітчимом і матір’ю. Аж коли сама вийшла заміж, дізналась, що має ще одну сестру по материнській лінії, яка живе на Уралі. По батьківській також має брата й сестру. Помер батько, не стало мами, а пам'ять про них молода жінка береже.
З майбутнім чоловіком познайомилась у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки, де здобували фах біолога-географа. Руслан Іванович вчителює в Одринках. А Оксана ще й заступник директора з виховної роботи місцевого навчального закладу, де працює впродовж десяти років. Разом виховують трьох дітей. Найменшій Богдані – чотири з половиною. Син Тарас перейшов у 11 клас. А старша донька Марія, яка народилася в новорічну ніч, закінчила І курс факультету архітектури й архітектурних конструкцій – будівель і споруд Національного університету водного господарства та природокористування в Рівному. Батьки пишаються її мистецькими роботами, які прикрашають стіни оселі (у школі дівчинка відвідувала студію Анатолія Красовського). Тут і «Орхідеї», намальовані за один вечір, і «Венеція», що забрала більше часу. Є багато малюнків давньогрецької графіки.
Руслана й Оксану Добридників знають у селі як гарних господарів. Серед численної кількості квітів (троянд, лілій, хризантем) є біля будинку й Боже деревце (полин), яке завжди росло біля бабусиної хати. А на городі 145 кущів одних лише помідор. Як їх вирощувати, Оксана Леонтіївна знайшла в «Сарненських новинах», а пасинкувати навчила ще бабуся. Закриває і сік, і соус, і салати. Тож, коли попрацюють улітку, то матимуть зимою.
Знову повертаємось у розмові з Оксаною Добридник до лікарських рослин. Колись існувало багато повір'їв про це диво природи. Наприклад, люди вірили, що тільки казкові красуні: дівчата, які ходять по горах - знають про лікувальну силу трав і передають таємниці цілющої зелені лише ворожбитам. Народне прислів'я каже: «Купити можна все, окрім здоров'я». Воно – найдорожче, люди завжди дбали про нього, тому з давніх-давен користувалися народною медициною. Вміння застосовувати зілля передалося жінці від бабусі.
Лікарську сировину, розповіла Оксана, заготовляють у «сильний» час, коли рослина цвіте. Здавна вважалося, що найкращий період збирання звіробою, полину, любистку, лопуха, м'яти, деревію, материнки та деяких інших трав – у ніч на Івана Купала або рано-вранці. Тоді трави мають лікувальну силу. Зілля рвуть улітку. Бруньки - ранньою весною, коли вони повністю набубнявіють, і в рослині почнеться сокорух. Кору - також навесні, до розпускання листків. Лише в кінці літа - на початку осені копають коріння, бо саме тоді воно має найбільшу силу. Його треба мити проточною холодною водою. Сушити на свіжому повітрі або на горищі, ні в якому разі – на сонці.
Слухала поради Оксани Добридник, і в ту мить думала, що в кожному населеному пункті Сарненщини живуть хороші господарі, вправні майстрині, відповідальні батьки і просто славні люди, які понад усе люблять рідну землю. І приємно, що вони завжди готові не лише поділитися своїми знаннями й уміннями, а й допомогти тим, хто поруч.
Марія КУЗЬМИЧ.