Опубліковано СН
Світлана ДОРОФЕЄВА – активна учасниця клубів «Азалія» міської бібліотеки № 1, «Надвечір’я» міського Будинку культури «Залізничник» і «Дивослово» при центральній районній бібліотеці.
А ще відома як дописувач районного часопису, неординарна особистість зі стійкою громадянською позицією.
Народилася Світлана Дорофеєва у 1958 році в родині військового в місті Каунас Литовської соціалістичної республіки. Ще дівчинкою виявляла допитливість, цікавість до всього оточуючого. Дитячі і шкільні роки проминули як у батьків у Литві, так і в Україні, у бабусі з дідусем. До слова, дідусь у минулому був артистом Московського художнього академічного театру, працював у знаменитого режисера Мейєрхольда. Певно, саме він і заклав у душу улюбленої онуки оте зерно любові до прекрасного, до життя, до людини.
Вищу освіту здобула в Ленінграді, там і закохалась у Віктора. Одружившись, удвох поїхали за розподіленням на БАМ – забезпечувати зв’язком і телекомунікаційними послугами будівельників великої магістралі. Пізніше повернулася в Сарни, де влаштувалася на комбінаті «Будіндустрія» інженером-метрологом. Але життя непередбачуване… Біда прийшла зненацька: потрапила під скорочення, стала на облік у районний центр зайнятості. І раптом до всього цього додається онкологічна хвороба. Вирок долі? Ні! Не зламалася!
Після операції по-новому переосмислила життєві цінності і по-новому знайшла себе. Має багато друзів, захоплень, інтересів. Пригадалася і здобута в дитячі роки музична освіта. Полюбляє пограти на піаніно і вирощує квіти, на подвір’ї будинку облаштувала клумби. А кімнатний лимон часто радує приємним тонким ароматом цвіту й навіть дарує господині плоди... Не байдужа Світлана й до домашніх тварин. Довго піклувалася про красиву кішечку. Коли ж та захворіла та померла, місця не знаходила. Тож подруга знову подарувала їй білосніжну пухнасту красуню.
Жінка тримає руку на пульсі життя країни, світу, цікавиться подіями, що відбуваються. Часто публікує свої статті, замітки в періодичних виданнях Вільнюс-Рівне-Сарни. За що подруги величають жартома «Свєта-журналістка». Приміром, регулярно відвідуючи стареньких батьків, сестру Тетяну з чоловіком і племінників у Литві, Світлана познайомилася з нащадком Великого Кобзаря, підполковником у відставці Миколою Федоровичем Шевченком, який живе з донькою в Каунасі. Про що й поінформувала читачів «Сарненських новин». Від його віршів, художніх картин, співу в хорі русько-українських меншин у Литві Світлана отримує позитивні емоції. Тож підтримує з ним зв’язки, неодноразово привозила в Сарни його книгу «Мої дороги», екземпляри якої дарувала музею, бібліотекам міста, ЗОШ № 4.
Небайдужість до чужої біди та співчуття привели її у волонтерську організацію Рівненського онкодиспансеру. Охоче ділиться досвідом з тими, кого підвело здоров’я, вражає вмінням вчасно прийти на допомогу, розрадити, вселити надію на одужання. Недарма ж її завше поважають сусіди, яким допомагає, ділиться останнім. А ще Світлана Дорофеєва займається паломництвом: відвідує старовинні православні храми України, Росії, Прибалтики. Ось і нещодавно подорожувала по святинях Волині. І вдячна Богові, що, можливо, через хворобу зробив її такою.
Це людина-«живчик»: багато читає як класиків, так і сучасних авторів, відвідує художні виставки Рівного та історико-етнографічного музею райцентру, концерти, зустрічі з цікавими людьми. Ось така вона - повна оптимізму, віри в добро, Божу благодать, милосердя Світлана Дорофеєва.
Лідія ГАПОНЧУК