Опубліковано СН
Більшість людей тягне в далекі незвідані краї, які бачили на малюнках чи світлинах, або ж по телевізору. Проте куточок раю і привітно-теплу красу можна створити власними руками, варто тільки захотіти.
Бо ж часто те, що споглядаємо крізь призму дня, здається для нас звичайною буденною картиною. Насправді ж потрібно тільки пильно подивитись під трішки іншим кутом й побачене відразу вразить, зачарує й навчить берегти всім серце те, що подарувала природа й історична стежка-стрічка минувшини, без чого ваш звичайний день перетвориться на чорно-білу рутину. Саме це й намагається показати у своїх картинах жителька Вирки Вікторія ЛЕВЧУК, яка народилась у с. Жобрин Рівненського району. Населений пункт відомий своєю здравницею «Червона калина», яку місцеві жителі часто називають «жобринською оазою».
Через деякий час родина переїхала у Вирку. Дитинство Вікторії проходило серед мальовничих куточків краю. Її малечий погляд закохувався в різнобарвні квіточки поміж зеленою травою, білі коники-хмаринки в голубій і далекій сині неба, солов’я на ніжній гілці калини, ніби весільну фату, розквітлих білим цвітом абрикосів, що першими відповіли взаємною любов’ю до теплого та лагідного посланця-промінчика жовтобокого сонця. Все це закарбовувалось в уяві дівчинки, а згодом пустило плідні пагінці таланту в намальованих нею картинах.
Хист до малювання запримітила ще в першому класі вчителька Ніна Володимирівна й всіляко підтримувала ученицю. Корисні поради черпала й від бабусі Люби, яка теж любила розглядати перші художні успіхи своєї онуки. Закінчивши два класи навчального закладу у Вирці, з родиною знову перебралась жити в Жобрин. Становлення таланту з дня в день продовжувалось на першій Батьківщині. Пригадує: однокласникам частенько допомагала малювати роботи, які були домашнім завданням з образотворчого мистецтва - її улюбленого предмету. Пізніше і старшокласники почали звертатись з таким же проханням – не відмовляла і їм. Неодноразово брала участь у шкільних і районних конкурсах малюнків на всіляку тематику, має дипломи різних ступенів і грамоти за перемоги в художніх змаганнях.
Як зізнається художниця, пішла маминою стежиною, яка теж уміє гарно та добротно малювати. Так само красиво та з власним художнім підходом виконувала шкільні завдання, згодом - картини друзям та знайомим, підмальовувала в Жобрині церкву. Ніколи не старалася хизуватися своїм вмінням, а тому й творила та клала «в шухляду». Не прагне ставити свої картини вище інших і сама Вікторія, але посада завідувача клубом у с. Вирка вимагає це робити й неодноразово.
Після освоєння шкільної програми, подала документи на курси крою та шиття, що були створені на базі МБК «Залізничник» м. Сарни. Рік навчання минув для дівчини, як один день. І хоча опанована спеціальність не мала жодного відношення до малювання, проте дуже хотіла самостійно створювати різні моделі одягу, навчитись професійно вправлятись з тканиною. Невдовзі після випускного вечора коханий Станіслав запропонував стати на рушничок щастя. А після весілля молода пара поринула в щасливе сімейне життя. Від спільної любові Вікторії та Станіслава з далеких країв лелека приніс трійко діточок: Тараса (нині навчається в сьомому класі Великовербченської ЗОШ І-ІІІ ст.), Тетяну (шестикласницю того ж навчального закладу) та Романа, якому тільки п’ять років.
2006 рік для Вікторії Левчук ознаменувався тим, що знайшла те, чого прагнула впродовж багатьох років – влаштуватись на улюблену серцю роботу, де пуп’янки потягу до прекрасного розквітли травневим різнобарв’ям і ввійшли в життя миттєвостями, наповненими справжнім людським щастям. У селі звільнилось місце завідувача місцевим клубом. Чекати, поки хтось запропонує вакантну посаду, не стала, а тому відразу звернулася до начальника культури й туризму РДА Наталії Чорної. Після відповідних консультацій, виконала всі поставлені зобов’язання, зокрема вступила в Дубенський культосвітній коледж на спеціальність образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Там уже більш професійно та під наглядом досвідчених педагогів зайнялася художньою діяльністю. Портрети, пейзажі, інші роботи різного роду розпису з-під пензля молодої художниці поставали на багатьох виставках, додаючи кольорової гами в життя поціновувачів мистецтва, а самому автору - впевненості й наснаги творити для людей. Саме тоді навчилася працювати з яєчною шкаралупою та різними крупами, застосовувати невідомі до цього техніки для створення картин з предметів домашнього вжитку.
Нині Вікторія Левчук трудиться не лише в сільському клубі, а й водночас біля нього. Понад пів гектара землі потрібно обробити, аби подвір’я біля закладу виглядало охайним і чепурним. Коли сама не справляється, на допомогу приходить чоловік, який порається, звичайно, там, де потрібні сильні та надійні чоловічі руки. Веде художні гуртки: з малювання, читання, дорослий і дитячий з музичного мистецтва. Зокрема на гурточку «Веселка» з дітьми зараз вчаться з м’ятого паперу робити крокуси. Старшокласники із задоволенням відвідують тренажерну кімнату, деякий спортінвентар хлопці принесли з дому чи купили за власні кошти. Головне, що в них є бажання займатися спортом, а це означає, що дбають про власне здоров’я, заохочуючи до цього й інших жителів Вирки.
На запитання, чи багато йде часу на створення картини з круп, співрозмовниця відповіла, що спочатку основа (шматок полотна, фанери, скла) має бути поґрунтована спеціальною для цього рідиною, згодом фарбує. Коли це все висихає, а сохнути має при середній кімнатній температурі + 18 за С, наносить клей ПВА й викладає зернинки одна за одною. Якщо використовують рис чи гречку, то тут потрібно ліпити кожну зернинку окремо, а якщо мак чи пшоно, то все це має бути рівномірно висипане на основу, інакше втратить оригінальність і художню красу. На все це в середньому затрачається два тижні, а якщо картина має бути об’ємною, то відповідно кількість часу зросте.
- Для створення будь-якої картини, - розповідає художниця, - в першу чергу потрібен задум, а це і є та основна складова, від якої й залежатиме популярність майбутньої роботи. Згодом для цього потрібно віднайти те, що для кожної людини найдорожче – час. А вже тоді працюється творчо, й щасливі миті підносять тебе до незвіданих висот, від яких і передається той позитив оточуючим, зокрема рідним.
Багато картин Вікторії Левчук побували на виставках під час святкування Дня села Велике Вербче, на площі в м. Сарни під час заходів до Дня Незалежності, на мистецькій акції «Мистецтво одного села», ну й, звичайно, пішли на подарунки друзям і знайомим. Декілька вдалося продати, аби хоч трохи компенсувати витрати на придбання матеріалів для створення художніх виробів. Рамки для картин замовляє в Рівному, які купує оптом, щоб хоч на цьому трохи зекономити, бо якщо враховувати дорогу, то виходить досить чимала сума. Але чим заради улюбленої справи не пожертвуєш?
Роботи митця знайшли господарів у Німеччині, Москві, Луганську, Рівному та в навколишніх селах. Подобаються людям саме національний колорит картин майстрині: жовтобокий соняшник під тином, кінь з возом, стародавній млин, курна хата, вкрита соломою. Хоча ті далекі часи й не були зовсім веселі, а окремі сторінки історії взагалі наводять жах на нинішнє покоління, та все ж завідувачу клубом подобається через художню діяльність вносити свої корективи, яскраві кольори в минувшину нашого народу, аби вона не була такою сірою та похмурою. Бо ж якби не було всього того колишнього життя, не було б і теперішнього. Художниця з повагою ставиться до історії Батьківщини, адже пуповина життя поєднує її серце з пращурами, задля нащадків яких і творить Вікторія Левчук чарівний світ мистецтва на полотні своїх картин.
Василь ТИТЕЧКО.