Опубліковано СН
Прев’ю
Історія держави починається з малої історії роду, села, школи. А життєпис альма-матер – це історія кожного вчителя, учня, керівника, які розбудовували її впродовж декількох поколінь.
Історія нової будівлі Коростської ЗОШ І-ІІІ ст. нараховує немало-небагато 40 років, але з її стін вийшли люди, які повсякчас несуть у світ лише світло творчості, неординарності й моральності, а в загальному творять успішний літопис краю.
Життєва дорога Коростського закладу освіти пролягає з далекої давнини. З 1860 по 1877 рр. на кошти селян у населеному пункті існувала школа, де навчалося всього 30 учнів. За даними перепису 1867 року, в Україні населення було неписьменним. Понад 70% дітей шкільного віку не мали змоги вчитися. В 1910 р. збудували старе приміщення, яке не функціонувало, а через два роки будівництво церкви та добудову навчального закладу взяло на себе земство за рахунок державних коштів, яких вкрай не вистачало. Лише в жовтні 1914 р. почала працювати початкова школа, яка минулого року відсвяткувала сторічний ювілей. Ввели новий предмет – «Боже Слово». Першим учителем був Володимир Старицький, а учнями Мефодій Білецький, Антон Титечко, Дмитро Комар…
У роки панування буржуазно-поміщицької Польщі закрили майже всі українські світні заклади, а вчителів-українців звільнили з роботи. У селі Корост на той час існувала 4-класна польсько-українська школа. У першому та другому класах учні навчалися один рік, у третьому – 2, четвертому – 3. Всього здобували знання 160 школярів, по сорок у кожному. Тоді працювали педагоги: Ольга Драшпуль, Янка Єр'євігова, Дорота Фабянка. Випускниками були Кіндрат Бережний, Мина Білецький, Пилип Сорока, Кирило Кулінка й ін.
За радянської влади (1939 р.) у Коросту навчалося 100 дітей. Нове дихання навчального закладу розпочалося після звільнення Рівненщини від німецьких загарбників у 1944 р., тоді він знову відновив функціонування. Директором став Василь Смоляр, а викладала Юхима Люлька. На хуторі Оборки діяла початкова школа, в якій працювали Марія та Галина Шуми.
У 1952–1956 рр. очолювали педагогічні колективи Микола Киржмеєр і Степан Кузьмич. Згодом по 1966-ий, Дмитро Карлюк, який керував уже восьмирічкою. З 1967 по 1969 роки директором був Кіндрат Лесик. Майже всі вчителі тоді були вихідцями зі східних областей України. Це Варвара Осеніна, Лідія Швороб, Іван Швороб, Регіна Кузьмич, Катерина Карлюк та ін.
З 1974 року в селі розпочала роботу середня школа, яку очолив Володимир Галан, а з 1979 р. по 2005 р. – Олександр Михайлов. Нову історію закладу нині з листопада 2005 року веде педагог вищої кваліфікаційної категорії, старший учитель Віра Михайлова. На широкий і життєвий шлях вийшли тисячі випускників Коростської ЗОШ, серед яких є люди найрізноманітніших професій: священики, підприємці, вчителі, агрономи, офіцери, лікарі, юристи, хлібороби, робітники, працівники культури, письменники, журналісти…
Життєпис села Корост
Село виникло за часів Київської Русі. Перша згадка належить до 1520 р. На його околиці височить оборонне слов’янське городище. Під час війни між Росією та Швецією в Коросту перебували головні сили російської армії, яку очолював Петро І. У бойових сутичках російським військам активно допомагали місцеві селяни. У 1768 р. у лісах за Горинню з’явилися гайдамаки, що мали тісний зв'язок із загонами Гонти і Залізняка. Вони нападали на панські фільварки, роздавали біднякам худобу, хліб. Польський королівський уряд відрядив проти них військо. Вирішальний бій між народними повстанцями й регулярними частинами панських рейтерів стався поблизу Короста.
Гуртківці школи зібрали історичні дані про навколишні села: Одринки, Степань, Кричильськ, Мале Вербче. А окрасою села є церква, яка у 2005 році відзначила сторіччя. У 1940 р. створили комсомольську організацію, секретарем якої став Хаям Рум, а у квітні 1941 року – у Коросту організували колгосп, до якого ввійшли до 40 одноосібних господарств. Головою обрали Антона Титечка.
Життя трудівників 22 червня 1941 р. перервав напад німецько-фашистських загарбників В січні 1944 р. частини 143 та 397 стрілецьких дивізій I Українського фронту звільнили край від окупантів. 14 січня 1944 р. стало вільним і село Корост. Після визволення Рівненщини все населення краю приступило до відбудови народного господарства. Відкривалися школи, хати-читальні…
У 1946 р. у Коросту відновили колгосп ім. Шевченка, головою якого призначили Миколу Чижа. Господарство було потужним, обробляло 4239 га землі, в тому числі 1304 га орної. Вирощували льон, розвивали м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп неодноразово нагороджували урядовими відзнаками. До послуг жителів села збудували Будинок культури, Будинок побуту, бібліотеку, амбулаторію, нині працює стоматологічний кабінет.
На фронтах Другої світової війни билися з гітлерівцями 109 місцевих жителі. Із них 53 загинули смертю хоробрих, їх відзначили орденами й медалями. Багато хлопців пройшли пекельними дорогами Афганістану - це Іван Мельник, Василь Мельник, Віталій Коропчук, Степан Бережний, Олександр Бережний, Віктор Титечко, Григорій Дубинець. Григорій Пілат загинув, виконуючи громадянський обов’язок. Минулого року герою Батьківщини на фасаді школи встановили меморіальну дошку.
Нова доба в історії школи
Щорічно в навчальному закладі відбуваються зустрічі з випускниками, які приїжджають із різних куточків України, Росії, Білорусі, Молдови. З 2000 року діє фольклорно-етнографічний колектив «Мазурки» - дипломант Міжнародних фестивалів «Древлянські джерела», «Котилася торба» й ін. Нині в школі працюють письменники та поети: Михайло Кика – учитель німецької мови, лауреат Всеукраїнського фестивалю гумористів, член Національної спілки журналістів України, видав збірку поезій «У родинному колі»; Юрій Комар - учитель біології, доробки якого на різну тематику часто друкуються в районній газеті й у фахових журналах; автор цих рядків - гуморист, дитячий письменник, видав п’ятнадцяти збірок, член Національних спілок письменників і журналістів України, лауреат премії ім. Леоніда Куліша в галузі дитячої літератури.
У ЗОШ діє шкільне самоврядування, створили республіку «Темп», головною метою якої є розвиток духовності, активності учнів, виховання в них почуття власної гідності, надання можливості проявити себе в громадській діяльності. У Раду міністрів входять представники з центрів навчання й творчості, культури й відпочинку, спорту й туризму, преси та інформації, роботи з молодшими школярами, дисципліни та порядку. Є група «Сокіл», члени якої чергують на дискотеках, спостерігають за дотриманням дітьми Правил для учнів. Кабінет Міністрів організовує роботу шкільної республіки, сприяє виконанню статуту. Вихованці є активними учасниками районних та обласних конкурсів. Мирослава Комар, Вікторія Кошляк неодноразово займали призові місця в конкурсі «Юна зірка». Андрій Комар й Іван Комар - одні з кращих читців-декламаторів у районі й області. Команди з ігрових видів спорту та в індивідуальних видах виборюють регулярно призові місця в районі та представляють Сарненщину на обласних змаганнях. Є переможці в обласних і всеукраїнських конкурсах з інших предметів та факультативних спрямувань.
Шляхами навчального закладу
У школі є виховні центри: зали Державної символіки України, екологічна, материнства та дитинства, «Село, моє рідне село», трудової слави та виховної роботи. Минулого року оформили стенд Небесної сотні та героїв АТО. Зокрема в екологічній залі першим з’явився експонат представників флори та фауни Рівненщини з Червоної книги України. Тут представлені такі види, як підсніжник звичайний, сон великий, вовчі ягоди пахучі, пугач, видра річкова, що зустрічаються в річках, лісах і на околицях наших сіл; пейзажі рідного краю, зроблені місцевими учнями, а також зібрані цікаві дані з життя рослин. Почесне місце займають вироби екологічного наповнення, виготовлені школярами власноруч. Висловити позицію щодо екологічних проблем рідного краю й України загалом старшокласники можуть у рубриці «Екопогляд». Не залишають поза увагою й катастрофу на Чорнобильській АЕС. Щороку 26 квітня проводило лінійку пам'яті й шани тих, хто ціною власного життя зберіг для нас чисте небо.
Жінка-мати була, є і буде символом усього і ніжного, доброго й чесного на землі, адже ненька для кожного з нас – це найдорожча людина. Вона народжувала дитину, співала їй пісень, вчила добра й любові, охайності й працьовитості. Недарма в народі кажуть: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина». У залі материнства й дитинства можна дізнатися, що багато українських жінок прославили Україну своєю державотворчою, культурною, науковою діяльністю. В першу чергу це княгиня Ольга, Анна Ярославна, Роксолана, Соломія Крушельницька, Леся Українка. Тут зібрані матеріали й про багадітних матусь села, багатством яких є діти. Мати – всього початок, берегиня роду людського. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх дім. Матерями-героїнями є односельці Катерина Нагорна, яка народила й виховала 13 дітей, Ольга Супрунчук (12), Комар Василина (11), а Анастасії Босій кожен день говорять «люблю» 9 дітям.
Є в селі й молоді мами, які теж народили та виховують багато дітей. Це Любов Боса, яка має 12 потомків, Ганна Нагорна та Любов Малейчик – по 9. Варто пам’ятати, що найніжніші, найсокровенніші, найкращі слова бережемо у своїй душі для неньки.
У центрі виховної роботи діє добровільна, самодіяльна громадська дитяча організація «Гілки калинові», заснована у 2001 році. Її мета – захист прав та інтересів членів спілки, об’єднання зусиль для добрих і корисних справ, розвиток здібностей загальнолюдських цінностей і культури кожного її члена. Символічними в ній є різноманітні традиційні церемонії, дійства, пов’язані з важливими подіями в житті дітей. Це прийом у дружину, зміст, початок і завершення доброї справи, зустрічі друзів, вшанування пам’яті героїв, відзначення свят, народних традицій.
Організація «Гілки калинові» нараховує 96 членів, які об’єднуються в 7 загонів-гілочок: доброти, трудівниці, калини, пам’яті, радості й здоров’я, народної мудрості й зеленої гілочки. Всі вони мають свій девіз, завдання та мету. Діти залюбки вивчають традиції та звичаї нашого народу, а тому й проводять різні заходи: свято врожаю, Дні вчителя, партизанської слави, Андріївські вечорниці, шевченківські дні та багато інших.
У залі хліборобської слави історія говорить, що у 1968 році колгосп ім. Шевченка виграв першість у Всесоюзному змаганні й був нагороджений перехідним Червоним Прапором Міністерства сільського господарства СРСР та ЦК профспілок робітників і службовців сільського господарства. За трудові досягнення 17 колгоспників удостоїли орденів і медалей, у тому числі голову Г.К. Мірошниченка.
З 1972 по 1977 роки господарство очолював Сергій Каменчук, а з 1978 по 1994 - Іван Похозей. У цей час стали до ладу консервний і насіннєвий заводи. У червні 2000 року на базі колгоспу ім. Шевченка створили СГПП «Шевченківське», яким керував Степан Денисюк. У березні 2004-го почав діяти СГПП «Мир», керівником якого обрали Михайла Чижа.
Хліб усьому голова. З давніх-давен наш народ цінував над усе хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, сіль – то гостинність, а честь – то людська гідність. І школярі, спадкоємці предків, вчаться на їх заповітах.
А ще в залі трудової слави зібрані матеріали про славних хліборобів, які з покоління в покоління передавали хороші традиції та любов до рідної землі.
Наше сьогодення
Нині вчительський колектив працює над науково-методичною проблемною темою: «Використання сучасних педагогічних та інформаційних технологій навчання та національно-патріотичного виховання для активізації творчого потенціалу учнів». У закладі трудяться 48 педагогів, 9 із них мають вищу кваліфікаційну категорію та звання старшого вчителя, 20 – І категорію, 5 – ІІ і 14 спеціалістів. Школа повсякчас оновлюється, а діти мають всі умови, аби в майбутньому стати успішними людьми.
З нагоди 40-річчя навчального закладу очільник педколективу Віра Михайлова побажала щастя й радості в домівках учителів та успіхів у важливій справі – навчанні дітей життєвої мудрості, бо це для них найважливіше.
Василь ТИТЕЧКО.