Опубліковано СН
Мені довелося працювати журналістом і керівником редакції районної газети в критичні історичні періоди нашої держави: так званого застою, потім перебудови, розпаду СРСР і в перші десятиліття незалежності України, тобто на зламі епох і тисячоліть.
З комуністичних часів подобалося ставлення влади до свого друкованого органу, створення нею журналістам належних умов, у тому числі житлово-побутових для творчої роботи. На всі критичні виступи райком партії та райвиконком – співзасновники газети – вимагали обов’язкового реагування, відповідей перших керівників і покарання винних.
Люди вірили періодичному виданню, багато писали листів, скарг, пропозицій, брали участь у різноманітних рейдах… Практично всі газетярі в порядку черги отримували житло. У 70-ті роки більшість редакційних колективів і друкарень пере-йшли в нові будівлі. Районна газета була доступна майже всім жителям Сарненщини, бо примірники коштували декілька копійок. Редактор обирався в районну раду, входив до складу райкому, мав дійсно четверту владу: за впливовістю поступався тільки першим керівникам райкому партії, райвиконкому та, можливо, прокурору. Так, цензура існувала, але після 1985 року з початком перебудови ми отримали реальну гласність. До слова, «Будівник комунізму» тоді був єдиною газетою Рівненщини, яка першою повністю опублікувала, наприклад, виступ співголови Народного Руху України Василя Червонія, головного опозиціонера влади, на мітингу в Сарнах з нагоди підняття Національного прапору України. Подібні виступи його були в усіх регіонах області. З ініціативи голови районного осередку Української республі-канської партії Павла Ковальчука в десятках випусків газети передруковували розділи з книги про історію ОУН-УПА виходячи з того, що це були невідомі для масового читача сторінки історії. Багатьох це невдовольняло, але гласність набирала обертів…
Щодо моїх попередників. Редакторами газети в усі часи працювали досить авторитетні яскраві особистості. Це, зокрема, письменник Лаврентій Кравцов, Георгій Залога із Запоріжжя, який загинув при виконанні службових і громадських обов’язків у травні 1945 року, Антоніна Никончук, Олексій Рева й особливо – Борис Бобер. Вважаю, що саме в період керування газетою Борисом Васильовичем сформувався чи не найпрофесійніший склад журналістів.
Показово, що його вихованці: Іван Дубенко, Сергій Мельничук, Євген Шепітько, Володимир Чернігівський, Володимир Кобись, Петро Велесик - згодом успішно працювали в обласних і всеукраїнських виданнях. Редактор досконало знав друкарську справу, пройшов усі щаблі журналістських посад, і це дозволяло йому творити нове обличчя газети, впроваджувати новаторський дух у висвітленні багатьох сторін діяльності суспільства, бути душею колективу.
Вдячний і редактору Івану Кузьменку за його школу, вимогливість, безкорисливість, порядність. З 1985 року його змінив Микола Степанчук, досвідчений журналіст обласної газети. Він вніс багато новацій, завжди захищав кожного журналіста від різних нападок, бо довелось стати йому біля керма в непрості перебудовчі часи. Разом з директором друкарні Віктором Потаповичем узявся за проект добудови приміщень. Та, на жаль, не судилося…
Мене обирали редактором уперше шляхом таємного голосування: впровадили також таку норму в статуті, що обраний редактор не може бути звільнений без згоди колективу. Завжди вдячний колегам за підтримку та втілення багатьох задумів, спільне подолання труднощів у переломний історичний період як для держави, так і часопису. Щоб вижити тоді, вперше почали займатися комерційною діяльністю, відкрили «Журналістську крамничку», навіть торгували пальним… Утім, це дозволило економічно зміцнити редакцію, придбати комп’ютерну й іншу техніку. Відтак створили видавничий центр, що обслуговував редакції двох дубровицьких, зарічненську, рокитнівську й інші газети. В окремі періоди вдавалося сарненським журналістам мати найбільшу в районі й серед усіх колег області зарплату, а кількість працюючих сягала до 30 осіб.
Головна ж цінність – це люди. Найвищими професіоналами показали себе фотокореспонденти Петро Радчук і Василь Сосюк, мій заступник Катерина Гомонець, відповідальний секретар Світлана Ляшко, редактори відділів Раїса Бричкова, Анатолій Кардаш і Микола Драганчук, випусковий редактор Зоя Тимцунік, коректор Алла Криницька, неперевершена друкарка й перший оператор комп’ютерного набору Галина Островська та її колеги Ірина Драганчук, Оксана Глечковська й Вікторія Колядич, водій Едуард Колядич, бухгалтер Віра Красько, завідувачка крамничкою Людмила Бабич - практично всі працівники. Кожен із журналістів міг гідно працювати головним редактором. Що вони, до речі, й довели. На пенсію з цієї посади пішли і Катерина Гомонець, і Раїса Бричкова, і колишні творчі працівники-ветерани. Вдячний долі, що вдалося цікаво та нестандартно трудитися в кращій міськрайонній газеті області й України. Саме таке високе визнання отримали у 2002 та 2008 роках.
Щиро радий, що нинішній склад редакції під керівництвом Миколи Драганчука успішно підтримує марку кращого друкованого видання держави, вигідно вирізняється серед інших газет України й упевнено крокує в майбутнє. Дай Боже всім журналістам і технічному складу редакції сповна реалізувати себе, бути залежними не від влади, а лише від вимогливого та вдячного читача й у здоров’ї, щасті та благополуччі зустріти ще багато-багато круглих ювілеїв і тисячних чисел часопису.
Георгій
АЛЕКСАНДРОВИЧ.