Опубліковано СН
Фото Василя Сосюка.
23 січня оголошено Днем сала. Що-правда, наразі не по всій Україні, а лише в центрі свинарства – Полтаві. Цей продукт є для українця символом національної гордості та безлічі жартів.
Гарно приправлене сало смакує на святковому столі, приємно лоскоче ніздрі запахом біля багаття під час відпочинку на природі. Але щоб ним ласувати, спочатку треба трохи спорожнити гаманець, завітавши в торгові заклади, де його пропонують, або на так званий свинячий ринок, що діє в Сарнах.
Суботнього ранку їдемо на вулицю Варшавську. На дворі зима, сонце сходить пізно. О шостій ще темно, але обабіч дороги вже вишикувалися легкові автомобілі, біля яких стоять продавці. Де-кілька перших покупців підходять то до одного, то до іншого і, підсвічуючи ліхтариками, зазирають у мішки або невеликі клітки, де чекають своєї подальшої долі поросята.
Поволі сіріє, гаснуть вуличні вогні, а на свинячому ринку розгоряється торгівля. У кожного тут свій інтерес: у продавця - не продешевити, покупця - виторгувати за мінімальну ціну хороший товар. Господарі зі Зносич, Тинного, Чудля, Цепцевич, Великого Вербчого розхвалюють своїх 6-8-тижневих поросят. Покупці прискіпливо розглядають тваринок, розпитують, скільки їх було у свині, чим годували, звідки привезли. То не подобається, що якесь дрібне, інше - рябе, а це чомусь дуже тихе чи навпаки голосисте. Але, врешті-решт, треба робити вибір - і, поторгувавшись, дядько дістає з гаманця 250-300 грн. за одне чи 650 за пару. А кабанчики й свинки переселяються в мішки нових хазяїв чи клітки перекупників, які їдуть сюди звідусіль. Тут же черговий фельдшер ветеринарної лікарні за бажанням господаря робить для його поросят щеплення від хвороби Тешена (параліч). Справу зроблено. Продавець задоволений, що його багатоденна праця нарешті принесла результат у вигляді грошових купюр, які тепер можна потратити на інші потреби. Покупець же віднині живе надією, що через деякий час у нього на столі буде сало власного виробництва.