Опубліковано СН
Фото Василя Сосюка.
Під такою милозвучною назвою нещодавно в районному Будинку дітей і молоді
відбулось родинне свято, на яке запросили найкращі та найщасливіші, на думку
односельців, сім’ї Сарненщини.<!--break--> Організатори дійства добре підготувались і
ведучі не тільки познайомили присутніх з усіма членами родин, а й запитали про
рецепт їхнього щастя.
Першими на сцену вийшли Марчуки із селища Степань. Тато, Володимир
Васильович, викладач, спортсмен, музикант, грає на фортепіано, трубі,
саксофоні, акордеоні, бас-балалайці, ударних, учасник фольклорного колективу
«Добриця». Мама, Валентина Степанівна, культорганізатор, керівник гуртків у
Степанському БДМ. Досконало володіє технікою вишивання, в’язання спицями та
гачком, макраме, шиє м’які іграшки, крім
того займається флористикою, пише вірші, має театральний хист. Можна тільки
уявити, які обдаровані діти в такій сім’ї. Старша дочка Юлія - багаторазова
призерка ІІ етапу Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика,
районних й обласних поезії та авторського читання. Мріє видати збірку власних поезій.
А ще - учасник драматичного гуртка, грає на фортепіано, малює, гарно в’яже, шиє,
моделює одяг. Середня Ілона - відмінниця, захоплюється художнім ліпленням,
макраме, фотографією, неодноразовий призер і переможець міжнародних конкурсів
знавців математики, обласних - фоторобіт, дитячої творчості «Джміль і бджілка»…
Володимир Васильович на запитання у чому рецепт щастя відповів коротко:
«Головне - взаєморозуміння та повага один до одного». Їх діти виконали пісню
для глядачів.
Далеко не кожна людина вміє володіти даром любові та добра сімейного
вогнища. У селі Тріскині живе сім’я Філончуків, головою та опорою якої є Віктор
Якович – дбайливий батько, люблячий чоловік. Господиня дому Віта Юріївна - у
трирічному віці переїхала в Україну з міста Потсдам, що в Німеччині. У новій
країні закінчила школу, Мирогощанський аграрний коледж за спеціальністю
агрономія, курси комп’ютерної грамотності, у 2006 році вступила в Луцький
біотехнічний інститут. Її покликання - допомагати ближнім, тому й працює
спеціалістом з соціальної роботи в Ремчицькій сільській раді. виховує троє
діток: Ганну, Олександра та маленьку Ангелінку. Старша, окрім того, що
допомагає батькам по господарству, навчається в Сарненській дитячій музичній
школі по класу акордеон, пише вірші, співає.
Кожна сім’я – це окремий світ з його радощами, болями й тривогами. Адже
життя – ненаписана книга. Гарними справами, повагою однин до одного продовжують
писати свою Валерія та Валентина Поліщуки, які мешкають у селі Вири. Дружину
Валерій знайшов серед студенток Коростишівського педагогічного училища, в якому
навчався. Здається, зовсім недавно стали на рушник щастя, а вже й срібне
весілля відгуляли, дітей виростили, внуків діждали й забіліла на скронях
сивина. Валерій Сергійович і Валентина Пилипівна працюють учителями. Поповнили освітянську
династію і старші діти Віктор та Юлія. Ще один син, Олександр, вирішив
спробувати себе в галузі економіки, трудиться бухгалтером, а Тетяна здобуває
освіту в Тернопільському державному медичному університеті імені І.Я. Горбачовського.
Творчою душею відрізняється дочка Людмила, а улюбленцем сім'ї є найменшенький
Сергійко, він у п’ятому класі. Шестеро дітей і внуків – гордість Поліщуків.
З Кричильської сільської ради на родинне свято завітали Корзуни. За період
спільного подружнього життя Павла та Ніни народилось 13 дітей: 5 синів та 8
красунь-доньок. Їх скарбом є п’ятеро маленьких внучат.
Наступними на сцену запросили сім’ю Оліферів з Кузьмівки. Вони користуються
авторитетом і повагою серед жителів села. Дуже дружні, разом працюють,
відпочивають, беруть активну участь у громадському житті. Хазяїн Макар
Володимирович уже більше десяти років трудиться русловим у Сарненському
управлінні водного господарства, а Людмила Анатоліївна – учителем початкових
класів Кузьмівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Кохання – почуття, якого важко уникнути. Воно точно присутнє в сім’ї Шпаків.
Микола вперше побачив свою половину в 1984 році на святковій лінійці до 1 Вересня,
будучи учнем 10 класу. Йому доручили пронести першокласницю з дзвоником у руках
перед усією школою, сповіщаючи про початок навчального року. Мабуть, уже тоді
це було кохання з першого погляду. Промайнули роки, відлунав вальс випускного
вечора - і його маленька дівчинка з білими бантиками виросла красивою,
усміхненою юнкою. Зараз родина проживає в Цепцевичах, виховує двох доньок,
трьох синів. Микола Іванович - депутат Тутовицької сільської ради. Їх гордістю
є дочка Аліна, яка бере активну участь у громадському житті школи, переможниця
конкурсів «Крок до зірок», «Перлина Полісся», районного огляду української
естрадної пісні «Юна зірка».
Сім’я – це маленька частинка суспільства. В її основі – любов і повага. З
таким кредо по життю ідуть Костянтин і Галина Гуменюки із села Люхча. Господар -
електромонтер на ВАТ «СЗМТК», а дружина до декретної відпуски трудилась юристом
у ВАТ «Сарненський маслоробний комбінат». Виховують чотирьох діток, а мріють
лиш про одне - створити затишок і виховати з дітей гідних громадян держави.
Зносицька сільська рада делегувала на нагородження сім’ю Селезнів.
Незважаючи на молодий вік, вони змогли звести гарний будинок, виховати шестеро
діток: Світлану й Катерину, Юрія, Петра, Сергія та Вадима. Найстарший у свої 18
добре знає, що таке булава, пернач, прапор, печатка, сурми, каламар, адже займається
мистецтвом бойового гопака та мріє навчати цього інших. Ярослав і Марія Доліди,
з Клесова вже 14 років пліч-о-пліч крокують по життю єдиною стежиною разом з трьома
дітками. Старший Ігор уже в шостому класі, а двійнята Ольга й Іван у четвертому,
відвідують музичну школу.
Бургардів з Костянтинівки прославила мама. Тетяна Василівна - модельєр і
швачка. Вдягає не тільки родину, а й односельців. Ще жінка в’яже гачком. Разом
з чоловіком Ігорем виховали доньку Анну, яка нині навчається у 8 класі, і двох
синочків: Сашка та Дмитрика. Як створити гармонійну, процвітаючу родину, знає
голова Чудельської сільської ради, дбайливий тато й люблячий чоловік Володимир
Жук. Ще зі школи він захоплюється музикою, особливо подобається гра на гітарі. Найбільшим
щастям для нього є кохана дружина Людмила – красуня, майстриня на всі руки,
займається в’язанням і вишиванням. Подружжя нажило трьох нащадків – Євгена,
Івана та Мирославу.
Скарбом села Тинне є Ковальчуки, Вони виховують п’ятьох дітей. Творчим
джерелом, навколо якого гуртується родина, є Світлана Петрівна, яка після
закінчення Дубенського культосвітнього училища працює художнім керівником
дитячого драматичного колективу. Її здібності передались і старшій доньці Валентині,
яка навчається в Рівненському державному
гуманітарному університеті й водночас працює педагогом-організатором у
Тинненській школі. Підростають ще доньки Неля й Ольга, синочки Віталій і
Микола. Тато, Борис Петрович, також творчо підходить до будь-якої справи, хоча
має суто чоловічу професію – водій у СГПП «Случ».
У Селищенській сільській раді прикладом для односельців є Євгейчуки. У 1986
році молода, енергійна, сповнена бажання працювати в місцевому клубі завідуючою
в Ясногірку приїхала Оксана. Незабаром вийшла заміж за Григорія. А там, як
кажуть, дітки не забарились і стали найбільшою радістю сім’ї. Мають вони їх
четверо. На свята в клубі лунають музика, сміх – це Оксана намагається зберегти
традиції рідного краю. Григорій довгий час був машиністом конвеєра на Селищенському
гранітному кар’єрі, а зараз займається веденням підсобного господарства.
Найменша донька Людмила успадкувала від мами гарний голос, вона й демонструвала
його слухачам.
З музикою в серці живуть уже понад п’ятнадцять років Оксана та Сергій
Касперчики з міста Сарни. Чого тільки не було на їхньому шляху, але знали, що
головне - це виховання та формування високих духовних і моральних якостей у власних
дітей. А їх у них 8, і всі музиканти. Майбутньою акордеоністкою стане Катерина,
гру на кларнеті опановує Тимофій, музичну школу по класу скрипка відвідують
Тетяна та Людмила, семирічний Володимир хоче грати на валторні. Ще не
визначився з музичним інструментом п’ятирічний Еммануїл. Численними похвальними
листами нагороджені за успіхи в навчанні близнята Ніна та Зінаїда.
У мальовничому селі Стрільськ живе подружжя Абрамовичів, виховують трьох
діток. Пані Катерина працює продавцем у місцевому магазині, а чоловік свого
часу проходив службу в Афганістані. Має гарний голос, очолював вокально-інструментальний
ансамбль, де грав на бас-гітарі. Любов до музики перейняли й діти. Роман і
Сергій, крім спорту, люблять поспівати.
У Кам’яне-Случанському добре знають Галину Михаревич – працелюбну, чесну
жінку, добру господиню та дбайливу маму. Вона занурюється у вир життєвих
проблем, знаходить ту ниточку, що допомагає вирішувати проблеми сьогодення,
адже рано залишилась удовою, а в неї 9 дітей. Неодноразово обиралась депутатом
сільської ради, отримала почесне звання «Мати-героїня». Тяжкі будні й неспокійне
життя навчили Галину Федорівну бути оптимістом, а водночас і реалістом. Пройшли роки, мов
лелеки у вирій розлетілись з отчого дому діти… Та часто всі з’їжджаються до
рідної домівки.
Наталія ДЕМЧУК.
Усім заслуженим сім’ям вручили подарунки. А під час їх виходу на сцену
на великому екрані демонстрували миттєвості їхнього родинного життя. Свято
закінчилось, та в душі залишились приємні відчуття, так добре дивитись на
щасливі родини. Дай Боже, щоб кожному роду не було переводу. Нехай з року в
рік, із століття в століття розквітають крони наших родових дерев.