Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
жителі хутора Рихта Григорій і Любов Наливайки Розповідь-сповідь Григорія Наливайка, у минулому в’язня з 6-річним перебуванням у місцях позбавлення волі, уже з перших слів вразила до глибини душі.
У його голосі було стільки каяття, щирості й духовної сили, що серце моє раз по раз переживало дивні, невідомі раніше відчуття. Історія життя цього чоловіка - успішний сценарій для повчального фільму. Послухавши її, починаєш переосмислювати і своє. Багато епізодів у його долі можна назвати явленим дивом. Звичайно, про нього й досі говорять: «Займався авантюрою, був у тюрмі, сидів на голці». Так, займався, був, сидів. Але навіть до таких грішників Господь милосердний. Григорій Наливайко один із тих, кому Всевишній, який так полюбив світ, що послав туди Сина свого єдиного, подарував надію на життя вдруге. Нелегко йому було віднайти стежину істини. Через нетрі гріха й спокушань проривався. І таки ступив на правильну стезю. Господь допоміг. Слізьми покаяння омив прожиті в неправдах роки і вже понад 10 літ живе з Богом у серці.
…Будинок Наливайків розташований у надзвичайно красивому місці. Поруч стрічкою в’ється неглибока канава, а довкола ростуть стрункі сосонки, берізки. Як чудово тут влітку. Дивну мелодію награють дерева, щебет пташок заспокоює, додає снаги працювати. Григорій Данилович народився в Кричильську в сім’ї звичайних робітників. З дитинства прикипів до села, любив будь-яку сільську роботу, а потім… Ні. Він не цурався її, але надто змінився, коли подорослішав. Жодна бійка серед молоді не обходились тоді без його участі, не задумуючись, ліз під кулаки. Словом, про таких, як він, кажуть: «Своєю смертю не вмирають».
У селі цей молодик здобув авторитет забіяки, якого всі боялися. Звичайно, ще тоді неодноразово мав проблеми з правоохоронними органами, адже його вольовий характер і вседозволеність не мали меж. Та хибним шляхом пішов. Не туди повинен був спрямувати свої енергійність і завзяття. Кримінал. Ось його подальша дорога. І навіть згадувати йому тяжко, наскільки брудними й печальними були його справи. Скільки поганих речей зробив, як багато людей змусив плакати й страждати. З цієї причини змушений був залишити Україну. Доля закинула аж у Бурятію (Росія), де вирішив почати життя з чистого аркуша. Чуже місто, незнайомі люди. Розумів, його чекають тяжкі випробовування. Та іншого виходу не бачив…
Невдовзі доля подарувала зустріч з миловидною дівчиною, матір якої давно зловживала спиртним. Щирість і страждання юнки пройняли серце Григорія. Він покохав Ларису всім серцем і понад усе боявся втратити. Якби ж знав, що зрадить, що прожене, як останнього волоцюгу, покинув би ще тоді. Але спершу все було ідеально. Щасливі були разом. Особливих матеріальних благ не мали, мешкали в гуртожитку, багато працювали. Звичайно, між ними також виникали суперечки, були труднощі, але Григорій умів згладити будь-яку ситуацію. Звідки й брались у нього ті розуміння й мудрість? Змінився, хоч молодечі вчинки таки давали про себе знати.
Життя вирувало й ніщо не передбачало такого гіркого повороту подій. Григорій і досі пам’ятає той злощасний день. Тоді в молодій сім’ї зростали вже двійко дітей. Якось повернувся з роботи раніше, ніж зазвичай, а вдома - дружина в обіймах іншого. Неприємна ситуація, та найгірше чекало попереду. Кохана тут же заявила, щоб ішов геть, мовляв, не потрібен їй і дітям. І він пішов. А що було робити, коли вказали на вихід, прочинивши двері? І лише спогади та сумний погляд дитячих очей узяв із собою. Бачили, неправильно чинить мама, та не сміли перечити їй. Розчарування гнітило Григорія, тому, приїхавши на Рівненщину, повернувся в злочинний світ. Кримінал укотре став його єством, приносив гарні прибутки, й не отямився, коли зазіхнув на життя людини. Затим були розслідування, страшний вирок судді, в’язниця…
Металеві, холодні, як лід, грати. Вони й досі йому сняться. Господи, наскільки жахливим було тоді його життя. Виривати із комірчин пам’яті епізоди тих років - до сліз боляче й тяжко. У в’язниці мав «друзів», з якими частенько випивав чефір, починав колотись. Зона в його спогадах – темрява. Пригадує, до них приходили проповідники, проте більшість в’язнів зухвало насміхалися над ними. А Біблії, які на закінчення проповіді роздавали ув’язненим, брали залюбки. Ні. Не читати. Там дуже тоненький папір, з якого виходили добрі самокрутки. Вириваючи по одній сторінці, скурювали Святе Письмо повністю. Пусті серця в цих людей. І безжальні вони не лише до святинь, а й до себе. Багатьох згубили тут наркотики. Григорій також був приречений на загибель, адже смерть неодноразово стояла поруч. Це Спаситель, вірить, подаючи руку порятунку, витягав його із безодні смерті. Та не одразу зрозумів це. Гадав, йому просто таланило. І надалі вживав диявольський трунок, руйнуючи здоров’я.
…Григорій завжди пам’ятав односельчанку Любу, адже дівчина кохала його довгий час. Через лукаві захоплення він майже не звертав на неї уваги. А вона чекала. Потрапивши у в’язницю, зрозумів: саме час написати їй листа. Можливо, приїде. І вона таки приїхала. Коли коридорами вели в кімнату зустрічей, не знав, що казатиме, про що говоритиме з нею. А вона, побачивши його, зраділа, мов дитина, щебетала, як пташка. Побачення з коханим стало для неї щастям усього життя. Три дні тривала їх зустріч. І лише через деякий час Люба зрозуміла, що носить під серцем дитину Григорія. Вагітна, значить є заради кого жити. Гнітила наркотична залежність. За стільки років зловживання наркотик став складовою крові, спричинив психічну залежність, тому жити без нього майже зовсім не міг.
Бувало, Господь відкривав йому очі. Пам’ятає, одного дня запитав у співкамерника, якому присудили найвищу кару - розстріл, як би він прожив своє життя, коли б мав можливість повернути все назад. Відповідь 22-річного в’язня збентежила, бо тихо, з болем у голосі промовив: «Я б поїхав туди, де зміг би насолоджуватись співом пташок, усім, що сотворив Господь, чого раніше не помічав». Не менш важливу роль зіграли в житті Григорія слова рецидивіста, який 26 років пробув у місцях позбавлення волі, а дізнавшись, що Григорій обрав злочинний шлях, сказав йому: «Синку, це не те життя, яке потрібно прожити. Я не маю дитини, яку б міг пригорнути й відчути радість батьківства. Мені немає куди повернутися, бо не маю будинку, рідних. І я нікому не потрібен. Не задля цього повинні жити. Є інші цінності…». Ці слова пробудили в душі Григорія віру, осяйнули серце незримою благодаттю. Він неодноразово задумувався над ними й прожитими роками, в такі хвилини його душа рвалась до чогось світлого, незбагненного.
Звільнившись, разом з Любою пішли жити до його батьків. Тоді часто зустрічався зі шкільним другом Дмитром. «Тюремний жаргон, на тілі, татуювання і стільки, що коли дружина побачила цього чоловіка, заборонила приводити його додому», - так описав Дмитро першу, уже після в’язниці, зустріч з Григорієм. Бачив, збився з дороги товариш. І розумів, що лише молитва й Бог повернуть його до нормального життя. Тому й узявся сіяти зерна любові до Всевишнього в його серце. Смішною та незрозумілою була спершу реакція Григорія на мудрі, релігійного характеру рядки, які озвучував Дмитро. Навідріз відмовлявся, коли той пропонував відвідати церкву християн віри Євангельської. Але таки пішов, а за ним і Люба, з якою на той час уже узаконив стосунки.
Це були перші кроки до великого каяття та християнського життя. Слова, що лунали в церкві, проймали Григорія. «Не так повинні жити», - пригадалось йому. І Дмитро молився за Григорія, повсякчас підтримував. Навернути грішника до Бога - що величнішим може бути для християнина? Чоловік свято вірив: щира молитва розірве кайдани гріха, що давно скували серце друга. І сподівання збулися. Господь призвав, щоправда, сталося це вже в Полтавській області. Туди Григорій з дружиною поїхали з намірами влаштувати особисте життя, адже тут і житла свого не мали, і з заробітками були труднощі. Та радості особливої не було, бо після першої дитини майже 5 років Люба не могла завагітніти. І знову щирі молитви, слізні каяття й благання.
- Ми не просили в Бога одну чи дві дитинки, - ділиться Любов Яківна, – а скільки пошле. І Господь подарував їм другу дівчинку, яку назвали Олечкою.
У Біблії Григорій знайшов відповіді на всі запитання. Беручи Святе Письмо до рук, згадував, як колись в’язні безжально шматували його на самокрутки. Плакав від спогадів не день і не два. І, о диво, сльози й молитва звільнили його від тягаря, який упродовж багатьох років, мов камінь, томив його душу. Господь врятував, очистив серце від скверни. День за днем Григорій переглядав своє минуле життя, благав Господа простити, бо темнішими ночі були прожиті ним роки.
…Не судилося їм жити на чужині, через два роки повернулись у Кричильськ, а з проханням посприяти в придбанні житла й працевлаштуванні поспішили до Дмитра. Чоловік цей, коли бачить, що підтримка зробить благо для людини, повсякчас допоможе. Так у Наливайків з’явився будиночок у Сарнах, а згодом переселилися на хутір. Роки минали, і багато вдалось молодим господарям зробити. Щастям для них було й народження Давида, Лії та Єлизавети.
Затим відбулась подія, про яку обоє згадують зі сльозами на очах. На щастя, в житті Григорія все налагодилось, проте боліла йому душа за сина й донечку, які зростали без нього в Бурятії. І коли отримав звістку звідти, що діти перебувають в інтернаті й розшукують його, не вагаючись поїхав за ними. Найцікавіше чекало попереду. Уже в Росії дізнався, що його син і донька мають іще братика, якого Лариса народила від іншого чоловіка. І згідно з законами держави він не мав права розлучати дітей, отож йому порадили забрати і того хлопчика.
Не відмовився, привіз додому трьох. З очей Люби текли сльози, коли згадувала, як тяжко їм було ростити діток. Вони не мали особливих матеріальних проблем, але навернути малечу до нормального життя було надто тяжко. Адже там, у Бурятії, вони, поки матір не позбавили батьківських прав, жили, як могли. Для них спиртне було за воду, а про те, щоб ситно поїсти, тільки мріяли. Розповідали, якось зварили в чавунці картоплю, яку «взяли» на городі в сусідів, та навіть не встигли поласувати нею – мама з друзями-алкоголіками відібрали.
Не приховують Наливайки, що мали чимало клопотів з дітьми, доводилось їх і зі стану алкогольного сп’яніння виводити, і розшукувати. Та не зломило це Григорія й Любу. Молитва - ось секрет їх терпеливості й мудрості. І саме Господь, гадають, врозумив узяти на виховання тяжкохворих хлопчиків. Хотіли дівчинку, та дорогою в Будинок дитини обоє дійшли висновку, що не угодне Богу їх бажання, бо обирають, кого взяти, як на ринку речі. Тому вирішили, що усиновлять дитинча, яке першим їм покажуть. Медсестра винесла двох хлопчиків, один з яких має хворобу Дауна, у другого – відхилення, спричинені післяалкогольним синдромом. Узявши обох на руки, більше не залишили в Будинку дитини. Саме того дня в оселю Наливайків привезли три хлопчики, адже за тиждень до поїздки в Будинок дитини, Люба народила синочка.
- Тітко, - звернувся до мене насамкінець один із усиновлених хлопчиків, – сьогодні я допомагав мамі варити борщик.
- І що ти робив? - запитала. - Подавав їй сіль.
Неймовірна історія про людей, які нині живуть з Богом у серці, а йшли до цього через терни страшного гріха. Сьогодні вони дарують щасливе дитинство не лише власним дітям, а й тим, яких батьки свідомо залишили через інвалідність. Їх дні сповнені радості, бо в домі лунають слово Боже та щебет дітвори.