Опубліковано СН
Леся і Андрій були однокласниками. Тільки він ходив в «А», а вона в «Б».
Його клас був згуртованішим, тому вони зустрічалися щороку, а Лесин – жодного разу за 30 літ. Проте, коли б вони не зустрілись, то обов’язково впізнавали один одного. «Ти для мене завжди була загадкою, - прошепотів нахилившись. – Давай після вечора підвезу тебе додому». «Тоді загадка зникне, - грайливо відповіла Леся. – Розкажи мені краще про себе». Андрій без особливого ентузіазму розповів про своє столичне життя. У нього квартира в кількасот квадратних метрів, не одна машина, інженерно-будівельна компанія, якою керує, здобув три вищі освіти. Крім педагогічної, яку отримали разом з Лесею, у нього були ще технічна й юридична. Чоловік майже щотижня їздив за кордон. Квартирами й машинами забезпечені його до доньки. Незважаючи на все це, не був публічною людиною. Хоча йому приносило задоволення щороку оплачувати витрати за організацію зустрічі.
Він створив власні картини, уже встиг стати дідусем. Але лише тут, серед своїх друзів, яких щороку з’являлося все менше, відчував себе по-справжньому вільним. Можливо, якраз такі хвилини життя надихали Андрія на створення власних шедеврів. Леся ще довго слухала його розповідь, разом згадували шкільні роки, які, здавалось, повернули їх у дитинство.
Марія КУЗЬМИЧ.