Опубліковано СН
За вікном багатоповерхівки вже третій день періщить холодний осінній дощ. Зіна приготувала обід, пішла до магазину. Під ногами прогиналося мокре листя. Було дуже холодно. Вирішила повернутися додому й одягтися тепліше. Коли підходила до квартири, відчула щось недобре. Під дверима стояли двоє молодих чоловіків і дзвонили у двері.
Тремтячими руками відкрила, гості без запрошення зайшли:
- Скажи своєму чоловікові, щоб негайно повернув те, що належить нам. Інакше опинишся з ним на вулиці. Скажеш, два тижні даємо. Це останній строк.
Жінка вже не відчувала холоду. У голові роїлися думки: «Що ж сталося? Чому Вадим нічого не сказав? Все у квартирі дороге. Чим же воно нажите, адже працює звичайним будівельником?». Сіла на стілець і задумалась.
Познайомилася з Вадимом на автобусній зупинці. Тоді була осінь, так само йшов холодний дощ, а вона не взяла парасольки, ще й автобуса довго нема… Аж тут підійшов хлопець: «Ой як негарно! Така вродлива дівчина й мокне під дощем!». Розкрив над нею свою парасольку: «Мене звати Вадим, а тебе, чарівна незнайомко, як величати?». Почали зустрічатися. Дівчина навчалась в інституті, а Вадим про себе сказав просто: «Я будую будинки». Зіна закохалась і вже не могла прожити без його погляду. На день її народження він не прийшов, не приніс квітів. Чекала довго, було боляче, поїхала додому в село. Не подзвонив, не привітав… Від дівчат дізналася, що поїхав на будівництво. Як він міг? Не повідомив, не попрощався? Через місяць надійшов лист: «Прощай і ніколи мене не чекай. Між нами не могло нічого бути. Шукай собі іншого».
Поволі розтанула крига в серці, і тільки в снах приходив Вадим, дарував квіти. А як за-пропонував руку й серце Сергій, хлопець з її села, відповіла згодою. Думала, покохає його, коли стане дружиною. На весіллі сиділа за столом, наче з примусу: «Що ж я накоїла, я ж його не люблю зовсім. Як же з ним буду жити?». Коли захмелілі гості вигукували «Гірко!», аж здригалася. Як почалися танці, підійшла до подруг. Одна з них засміялася: «Ти вже чоловіка здобула, а така сумна, чого б то?». Тут підбіг сусідський хлопчик і одним духом випалив: «Зіно, вийди за ворота. Там тебе чекає якийсь хлопець. Він машиною приїхав!». Швидкою ходою підійшла й оніміла: перед нею стояв її коханий Вадим.
- А ти, бачу, часу без мене не гаяла, заміж виходиш. Зіно, їдемо зі мною. Я ж тебе кохаю, жити без тебе не можу!
- Вадиме, я вже заміжня…
- Ой, сонечко моє, ти ще з ним не жила, то яка ж ти дружина?
Він підняв її на руки й поніс у машину. Не пручалась, тільки ніжно тулилась до його грудей, було байдуже, що очікує її й тих, кого покинула. Вадим розповів, що має гарну квартиру, щоправда, з дружиною ще офіційно не розлучений, що дізнався про весілля й помчав до неї.
…Коли гості сідали за столи, нареченої не було. Сергій не знав, що й думати. Весілля гуляло, а Зіна була далеко. Вона навіть не встигла нікого попередити, що їде з Вадимом. Привіз молоду дружину у свою квартиру. Вона здивувалась, що тут стільки добра: «Вадиме, ти ж недавно поїхав з дому, де ж стільки всього взяв?».
Вони були щасливі, кохали одне одного до цього злощасного дня, коли прийшли чужі люди, які за одну хвилину зруйнували її мрії та кохання. Зіна не знала, у чому замішаний Вадим, та боялася, що з ним може щось статися.
Коли пролунав дзвінок, пішла відкривати двері, кинулася до нього, як поранений птах, і гірко заплакала. Вадим ніжно витирав сльози, а вона нічого не сказала про непроханих гостей, хотіла продовжити їхнє щастя хоч на одну ніч. Вадим заснув, а вона довго дивилася в темряву, майнула думка: «Це ж кара мені за те, що так повелася з Сергієм. На чужому нещасті своє щастя не збудуєш. Чому ж не думала про це тоді? Треба їхати звідси, але ж куди?». Під ранок, зморена думками, заснула. Їй приснився Вадим, який дарував квіти й ніжно посміхався. Вона виразно чула його слова: «Все буде добре, кохана моя».
Валентина ПАВЛУШКО,
с. Вири.