Обрала залізницю за настановами тата

Щороку славні сарненці, працівники виробничої та гуманітарної сфер, поповнюють когорту тих, кому присвоїли звання «Гордість міста» із занесенням їх портретів на Дошку пошани.

І цей рік не став винятком, і на Дошці пошани міської ради красуються портрети восьми земляків, які доблесною працею заслужили це звання й варті визнання та поваги. Розповідь цю поведу про, насамперед, гарну жінку, працелюба, відданого та дисциплінованого спеціаліста залізничної справи, надійну колегу й наставницю Галину МОСІЙЧУК, квиткового касира ВП «Станція Сарни» ДТГО «Львівська залізниця».
Ще в післявоєнні роки, коли залізницю відбудовували від розрухи, спеціалісти галузі були в авторитеті. Зрештою, справді цікава й потрібна справа. Галина обрала залізничну спеціальність за настановами тата, та й самій було цікаво. Закінчивши Яринівську неповну, а згодом, у 1975 році, Ремчицьку середню школу, перш вирішила спробувати на практиці, який же він залізничний хліб. Перші кроки робила на посаді оператора техконтори. Робота зладилась і сподобалась, тож уже в 1977-ому вступила на навчання у Львівський залізничний технікум на факультет експлуатація залізничних доріг. Навчалась заочно, заодно на практиці підвищуючи фаховий рівень. Тож з часом Галину перевели на старшого оператора, пізніше черговою по станції транзитного парку, дійшовши до надто відповідальної посади – чергової по станції Сарни, якій присвятила 6 років. Та все ж, своє покликання знайшла на більш спокійній, хоч і не менш відповідальній справі – квитковий касир. Роботу цю знає та виконує настільки досконало, що вже неодноразово довелось бути вчителем і наставником у новачків, які вважають великим успіхом, що їм свого часу дісталась така чудова наставниця, як Галина Матвіївна.
За цей час змінювалось керівництво залізниці, та вона знаходила спільну мову з усіма. За сумлінну працю Галина Мосійчук має чимало нагород і відзнак, які отримувала мало не на всіх займаних посадах. Приміром, у 1979, 1981, 1982 і 1984-ому роках - за успіхи в соцзмаганнях, у 1989-ому - забезпечення збереження вантажу й ін. Найбільше з усіх запам’ятала, приміром, поїздку в Рівне, де з нагоди Дня залізничника представників з усіх куточків області віншували вітаннями, вручали нагороди з подарунками. А три роки тому Галину Матвіївну удостоїли честі (тільки одна особа від станції) в спеціальному поїзді поїхати в Київ. Організувала захід Укрзалізниця з приводу професійного свята. У столиці, крім подарунків і похвальних грамот, влаштували ще й святковий концерт за участю відомих артистів. І це цілком заслужено. Недарма ж бо тільки посаді квиткового касира віддала 16 років! Загалом же залізниці – майже 40.
Галину Мосійчук знаю, зокрема, як чудову дружину, люблячу матусю й бабусю. До речі, свою долю в заміжжі знайшла, знову ж таки, на станції Сарни. Позаяк працював тоді Валерій оглядачем вагонів. Отже довгий період і вдома, і на роботі – разом. Нині Валерій Анатолійович уже на пенсії. За цей час подружжя виховало й поставило на ноги два сини-орли, які також віддані й сумлінні працелюби. І в їх долі залізниця відіграла важливу роль. Анатолій після закінчення вузу довгий час працював у лінійному відділі міліції на станції Сарни, навіть дослужився до посади начальника. Та не зупинився на досягнутому й нині трудиться в обласному управління по боротьбі з організованою злочинністю. Віталій також не відстав від брата: експерт у Здолбунівському відділенні лінійної міліції. Обоє мають родини. Анатолій з дружиною Світланою виховують дві донечки, у Віталія з Анею росте хлопчик. Отже не сумує бабуся Галина, має гарну розраду – внучків.
Під час розмови побачила, яка вона, робота квиткового касира. Зазвичай більшість подорожуючих відразу кажуть, куди й на коли потрібен квиток. Та є й такі, на яких витрачаєш багато часу, поки почуєш, що ж насправді їм потрібно. За словами Галини Матвіївни, буває всякого:
- Найголовніше, щоб під час розмови з касиром особа чітко визначила, що саме їй потрібно. А то частіше доводиться не квитки продавати, а надавати інформацію про потяги й інше. Хоча вже звикла й зможу знайти спільну мову з усіма. Варто сказати, що тепер працювати легше завдяки комп’ютеризації. Це не те, як колись, коли квитки доводилось розрізати, а інформацію про потяги пробивати тільки через Рівне. А нині комп’ютер видасть будь-яку інформацію про поїзд, який цікавить, за декілька хвилин.
Підсумовуючи, скажу, що Галина Мосійчук заслужено носить звання «Гордість міста-2011». Тож честь і хвала землякам, бо наша держава процвітає в таких особах.
Вікторія КУЗЬМИЧ.