Back to top

Обрала залізницю за настановами тата

Автор фото Василь Сосюк.

Щороку славні сарненці, працівники виробничої та гуманітарної сфер, поповнюють когорту тих, кому присвоїли звання «Гордість міста» із занесенням їх портретів на Дошку пошани.

І цей рік не став винятком, і на Дошці пошани міської ради красуються портрети восьми земляків, які доблесною працею заслужили це звання й варті визнання та поваги. Розповідь цю поведу про, насамперед, гарну жінку, працелюба, відданого та дисциплінованого спеціаліста залізничної справи, надійну колегу й наставницю Галину МОСІЙЧУК, квиткового касира ВП «Станція Сарни» ДТГО «Львівська залізниця».
Ще в післявоєнні роки, коли залізницю відбудовували від розрухи, спеціалісти галузі були в авторитеті. Зрештою, справді цікава й потрібна справа. Галина обрала залізничну спеціальність за настановами тата, та й самій було цікаво. Закінчивши Яринівську неповну, а згодом, у 1975 році, Ремчицьку середню школу, перш вирішила спробувати на практиці, який же він залізничний хліб. Перші кроки робила на посаді оператора техконтори. Робота зладилась і сподобалась, тож уже в 1977-ому вступила на навчання у Львівський залізничний технікум на факультет експлуатація залізничних доріг. Навчалась заочно, заодно на практиці підвищуючи фаховий рівень. Тож з часом Галину перевели на старшого оператора, пізніше черговою по станції транзитного парку, дійшовши до надто відповідальної посади – чергової по станції Сарни, якій присвятила 6 років. Та все ж, своє покликання знайшла на більш спокійній, хоч і не менш відповідальній справі – квитковий касир. Роботу цю знає та виконує настільки досконало, що вже неодноразово довелось бути вчителем і наставником у новачків, які вважають великим успіхом, що їм свого часу дісталась така чудова наставниця, як Галина Матвіївна.
За цей час змінювалось керівництво залізниці, та вона знаходила спільну мову з усіма. За сумлінну працю Галина Мосійчук має чимало нагород і відзнак, які отримувала мало не на всіх займаних посадах. Приміром, у 1979, 1981, 1982 і 1984-ому роках - за успіхи в соцзмаганнях, у 1989-ому - забезпечення збереження вантажу й ін. Найбільше з усіх запам’ятала, приміром, поїздку в Рівне, де з нагоди Дня залізничника представників з усіх куточків області віншували вітаннями, вручали нагороди з подарунками. А три роки тому Галину Матвіївну удостоїли честі (тільки одна особа від станції) в спеціальному поїзді поїхати в Київ. Організувала захід Укрзалізниця з приводу професійного свята. У столиці, крім подарунків і похвальних грамот, влаштували ще й святковий концерт за участю відомих артистів. І це цілком заслужено. Недарма ж бо тільки посаді квиткового касира віддала 16 років! Загалом же залізниці – майже 40.
Галину Мосійчук знаю, зокрема, як чудову дружину, люблячу матусю й бабусю. До речі, свою долю в заміжжі знайшла, знову ж таки, на станції Сарни. Позаяк працював тоді Валерій оглядачем вагонів. Отже довгий період і вдома, і на роботі – разом. Нині Валерій Анатолійович уже на пенсії. За цей час подружжя виховало й поставило на ноги два сини-орли, які також віддані й сумлінні працелюби. І в їх долі залізниця відіграла важливу роль. Анатолій після закінчення вузу довгий час працював у лінійному відділі міліції на станції Сарни, навіть дослужився до посади начальника. Та не зупинився на досягнутому й нині трудиться в обласному управління по боротьбі з організованою злочинністю. Віталій також не відстав від брата: експерт у Здолбунівському відділенні лінійної міліції. Обоє мають родини. Анатолій з дружиною Світланою виховують дві донечки, у Віталія з Анею росте хлопчик. Отже не сумує бабуся Галина, має гарну розраду – внучків.
Під час розмови побачила, яка вона, робота квиткового касира. Зазвичай більшість подорожуючих відразу кажуть, куди й на коли потрібен квиток. Та є й такі, на яких витрачаєш багато часу, поки почуєш, що ж насправді їм потрібно. За словами Галини Матвіївни, буває всякого:
- Найголовніше, щоб під час розмови з касиром особа чітко визначила, що саме їй потрібно. А то частіше доводиться не квитки продавати, а надавати інформацію про потяги й інше. Хоча вже звикла й зможу знайти спільну мову з усіма. Варто сказати, що тепер працювати легше завдяки комп’ютеризації. Це не те, як колись, коли квитки доводилось розрізати, а інформацію про потяги пробивати тільки через Рівне. А нині комп’ютер видасть будь-яку інформацію про поїзд, який цікавить, за декілька хвилин.
Підсумовуючи, скажу, що Галина Мосійчук заслужено носить звання «Гордість міста-2011». Тож честь і хвала землякам, бо наша держава процвітає в таких особах.
Вікторія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Наближається велике державне свято - День Конституції України. З яким настроєм, якими здобутками зустрічають його громадяни? Що доброго змогли...
а й копітка робота, що дарує справжні шедеври Незважаючи на пору року чи події за вікном, двері Сарненської районної бібліотеки завжди відкриті для...
Коли приходить Новий рік, згадуємо, що вдалося зробити в минулому. Зустрівшись із директором Цепцевицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Людмилою МАРИНІНОЮ,...
Часом кожен із нас дивується наскільки тісний світ і все в ньому взаємопов’язане. У цьому випадку дуже доречні слова, що з блакитного джерела...
Де тополі-атланти підпирають небесну гладь, а сонце милується в блакитних плесах озер, де пахне духмяним буйноцвітом і стиглим колосом, майже на межі...