Опубліковано СН
Не такі вони страшні, як про них розповідають
У лісах триває грибна пора. З радістю чекаємо вихідних, щоб потрапити в лісові обійми, і з острахом та неприязню думаємо про зустріч зі зміями. Хоча пік активності в них уже минув, не зайвим буде нагадати про елементарні правила поведінки при зустрічі з плазунами. До того ж сьогодні Здвиження (27 вересня), а з ним оживають всі байки й повір'я, пов'язані зі зміями.
Десь у цю пору вони починають ховатися на зимову сплячку. За народним повір'ям, різні гади, як і птахи, теж добираються до вирію, тільки повзуть по деревах. Але не всі туди дістаються. Ті з них, які кого-небудь покусали, отримують покарання – залишаються тут мерзнути в холодні осінні дні. Ця поетична оповідка цікава тим, що власне після Здвиження плазуни лаштуються на зимову сплячку, тому їх рідше можна зустріти в лісі. Очевидно, щоб не заважати лісовим мешканцям спокійно влаштувати перезимок, і створено таку застережливу легенду.
У рівненських лісах мешкає всього три види змій. Це вуж звичайний, гадюка звичайна та мідянка. Тільки одна з них, а саме гадюка звичайна, є отруйною й може становити небезпеку для людини. Інші абсолютно безпечні. До змій також часто зараховують безногу ящірку – веретільницю ламку, яка зовні дуже схожа на змію, однак за всіма ознаками належить до ящірок (на очах є повіки, здатна відкидати хвіст, за що й отримала свою назву). І звичайно, як і всі інші, вона неотруйна й цілком безпечна.
Найменш відома з-поміж названих змій є мідянка. Її помилково вважають небезпечною, проте вона належить до родини вужевих, і тому є неотруйною. Окрім того, мідянка – зникаючий вид, який занесено до Червоної книги України і міжнародних конвенцій. На жаль, люди часто плутають її із гадюкою… Своєю назвою мідянка завдячує забарвленню тіла. Від інших змій добре відрізняється темною смугою, що проходить через око, і поперечними смугами або плямами на тілі. Характерними місцями перебування мідянки є вологі місця: болота, луки, ліси та чагарники, проте іноді трапляється на сонячних галявинах та узліссях лісів. Сховища влаштовує в щілинах і тріщинах у скелях, порожнинах під камінням, норах ящірок і гризунів. Рухається досить повільно.
Найчастіше на очі в лісах, чи навіть у населених пунктах, нам трапляється вуж звичайний – неотруйна змія з родини вужів. Його легко можна відрізнити від гадюки за темним забарвленням тіла й жовтими плямами («вушками») на потилиці. Вужі менш прив’язані до території, хоча здебільшого трапляються неподалік водойм. Саме вужі можуть мешкати поруч із людиною, заповзати на подвір’я і навіть у будинки.
Оскільки небезпеку для людини становить тільки гадюка, детальніше зупинимося на ній. Гадюка – це змія середніх розмірів, довжина якої, як правило, не перевищує півметра. Має мінливе забарвлення, від сірого, червоно-бурого до чорного. На спині видно чітку чорну зигзагоподібну поздовжню смугу, яка має вигляд ряду з'єднаних між собою ромбовидних плям.
Гадюки – територіальні змії, тому завжди їх можна віднайти в одному й тому ж самому місці. Вони поселяються на добре освітлених і прогрітих сонцем схилах, обов’язковим є наявність позбавлених трави ділянок, наприклад, каменю, пенька чи колоди, а також надійного сховку від хижаків – невеликого куща, бажано колючого. Оскільки гадюка належить до холоднокровних тварин, вона змушена постійно міняти місце перебування, залежно від температури середовища. Так, у ранішні часи, коли земля ще не прогрілася, виповзають на відкриті місця (дорога, колода, пеньок), щоб погрітися на сонці. Коли воно починає пригрівати сильніше, ховаються у холодок (під каміння, кущі, пні, колоди).
Отрута наших гадюк є небезпечною, і за своїми властивостями та дією прирівнюється до отрути гримучої змії, проте укус гадюк є несмертельним і тільки в надзвичайних випадках може призвести до летального наслідку. Це пов’язано з тим, що кількість отрути, яку вона впорскує в жертву, насправді, є мізерною, а її виробництво – енергозатратним процесом, тому гадюка завжди економить свою смертоносну зброю і за найменшої нагоди намагається утекти або, зачаївшись, перечекати присутність людини. Лише у випадку безпосередньої навмисної провокації, або якщо випадково наступили на цю тварину, вона застосовує останній рубіж оборони – смертоносну отруту.
Якщо вже сталася така прикра несподіванка, то пам'ятайте, що найкраще лікування – введення спеціальної протиотрутної сироватки, тому постраждалого необхідно якомога швидше доставити до лікарні. Перед цим треба надати першу допомогу: заспокоїти (у нас немає смертельно отруйних змій), давати пити багато рідини (але тільки не алкоголю), знерухомити ушкоджену кінцівку (але ні в якому разі не накладати джгут). Людям, схильним до алергій, необхідно випити одну таблетку димедролу або супрастину, якщо не настане полегшення – 2 таблетки по 5 мг преднізолону. Накладання джгутів, надрізів, припалювання, вживання алкогольних напоїв є малоефективним і зазвичай призводить до погіршення стану. Відсмоктування й спльовування отрути можливе лише при впевненості, що в роті немає ранок і ясна не кровоточать, оскільки отрута може попасти в кров. Проте такий метод також може бути недієвим, адже отрута перебуває на значній глибині у тканинах, що пояснюється довжиною отруйних зубів гадюки: в дорослих особин вона становить 1,2-1,5 см. А зважаючи на еластичність тканин людського тіла, які змикаються після укусу, то відсмоктування взагалі не дає жодного результату, хіба лише психологічний.
Що ж, варто пам’ятати, що не можна поводитись зі зміями легковажно та самовпевнено, бо таке спілкування може завершитись дуже прикрими випадками. Тому не варто турбувати плазунів дарма, а краще потихеньку обійти. Бажаємо приємного відпочинку в лісі!
Тетяна СЕРКО