Все одразу

Одного одноосібника в селі податки і недоїмки по них замучили вже до кінця. Майже щотижня приходили з району фінагенти й вимагали внести недоїмки по яйцях, шкурі і шерсті. Дійшло до того, що чоловік ховався від надокучливих «гостей» у хліві.
Одного разу, ще й сонце не зійшло, фінагент на порозі.
- Ну, то як? Розрахуємося з державою? - запитує дядька.
- Зачекай! - вигукнув той і побіг у комірчину.
Через якийсь час виходить, як мати народила. Став посеред хати і закричав, лаючись на чому світ стоїть: «На, бери! Ось тобі яйця! Ось тобі шкура! Ось тобі шерсть!».

Уже винюхав
Заховала дружина від чоловіка бутель самогону, закопавши його під вікном. А для маскування на тому місці посадила тюльпани. Коли розквітли квіти, почала помічати, що чоловік частенько їх нюхає. Стане на коліна і довго, майже носом, водить по яскравих пелюстках. А варто сказати, що дружина і сама забула про закопаний на тому місці «скарб». Минуло кілька тижнів і в чоловіка пропала цікавість до прекрасних квітів.
- Чи нежить у тебе, чоловіче, що тюльпани перестав нюхати? - пожартувала одного разу.
- Винюхав я твої квіти, - відповів на жарт. - Чомусь вони вже не пахнуть…
Дружина мерщій до клумби, а там з-під землі до стебла тягнеться гумова трубка.

Сусід допоможе
Поскаржилась сусідка сусідові, що багато доводиться платити за спожиту електроенергію.
- Чи не міг би ти чимось зарадити? - попросила. - Могорич буде, який захочеш.
- Ноу проблем, - сказав задоволено сусід.
Пішов додому, а повернувшись, почав чаклувати над лічильником.
- Дивися, - показує на плівку. - Коли цю річ застромити ось сюди і підтягнути вгору, лічильник буде працювати, коли ж зробити донизу - зупиниться.
Але треба було трапитись так, що вже наступного дня по будинках ходили контролери з РЕМ.
- Ого, тітко! - Подивившись на лічильник, сказав один з них. - Він у вас зовсім не працює?
- Господи! - сплеснула у долоні жінка. - Все з голови вилетіло - що донизу, а що доверху. Почекайте, побіжу до сусіда, він вам допоможе.
Леонід КУЛІШ.

А я теж їсти хочу…
- А ви куди лізете, нахабо, не бачите, що на дверях написано?
- Ні… А що?
- Обід з 13.00…
- А що, по-вашому я їсти не хочу?
***
Поки бабця вийде…
- Агов, Мишку, а в нас уже вишні достигають, уже червоні-червоні.
- Той що?
- Бабця сказала, що скоро вийде, дозволить скуштувати стиглих.
- О! поки вона вийде, то вони знову стануть зеленими.
- Не глузуй, такого не може бути.
- Може, бо я оті стиглі вже доїдаю!
***
Порожній…
- Діду, а поглянь-но на місяць, і скажи повний він уже, чи ні?
- Ні, ще порожній.
***
Будуть лікувати
- Пане міністре, скажіть, будь ласка, як вирішується проблема з виплатою вкладів народу?
- Це питання дуже болюче, я б сказав, хворе, тому ми прийняли рішення про його лікування…
Василь ПОЗНІК

Потрібен!
Сиджу собі й міркую: кому я потрібен? Довкола метушня, закулісні ігрища, недомовки й перемовки. Бігають, галасують, нерви псують. За надуманими клопотами краси життя не бачать. Усе в чомусь риються, риються, риються. А кому риють?!
Шкода мені таких. І самого себе жаль. Бо кому я такий, тихий і смирний, за теперішньої колотнечі потрібен? Кому моя праця знадобиться? Що я роблю? А перетасовую у своїй установі папери. Справа – наліво. Коли що, лівим віддаю ліві, правим – праві. Або навпаки. Вони там, у тих паперах, самі до толку не розбираються! Вихоплять - і мчать, як на пожежу. Як не на
мітинг, то на якесь засідання, в податкову, чи
ще кудись. Часом зберуться докупи й молотять язиками, мов перекупки на базарі. З пустого в порожнє переливають, з порожнього - в пусте. Ні про що і ні для чого. Жаль мені таких. Але й самого себе трішки жаль. Бо я ніби ніщо, ніби ні для тих, ні для сих. Ніби збоку процесу. Та хіба я такий?
Але оце якось вривається один в установу. Стрім¬ко так влітає, мов Чапаєв на поле бою. І прямісінь¬ко до мене.
- Це ти, - гуде, - гад, папери перекладав?
- Я! - мовлю.
Нараз він без пояснень лясь мені по правій щоці. Аж вилясок пішов.
- Хто такий? - збуряковів я. Зірвався з місця і теж налаштувався дати нахабі відсіч.
Тут він назвав своє прізвище. Хай же ж тобі! Знайоме прізвище. Тобто вельми-вельми.
- А-а, - кажу, стухаючи, мов проколотий м’яч. - Так би й зразу.
І підставив йому ліву щоку. Він з’їздив мені по лівій щоці, аж іскри бриз¬нули, і пішов собі з конторки, як Дантес із дуелі. Я всівся на стільці, фізія палахкотить, в очах стоять сутінки. Але міркую собі: «Ось прийшов один, з’їздив по морді… Комусь, виходить, я потрібен!»
Іван КИДРУК

Учитель року
- Алло, алло! Вибачайте,
Це відділ освіти?
Дзвоню до вас, бо не можу
Уже далі жити.
Представлюся для початку –
Пилипчук Марічка,
У дев’ятому я «В»
Класна керівничка.
Це не клас – якесь страхіття,
Прости мене, Боже.
Я не знаю чи хтось мені
В цьому допоможе.
Тільки я заходжу в школу,
Перед нашим класом –
Бодя, Рома і Сергій
Утрьох ревуть басом.
Це вони – три лобуряки,
Совісті не мають,
На уроки отак учнів
За дзвінка скликають.
А у клас зайду, то плачу,
Бо ж на підвіконні,
Галька з Юлею гарцюють,
Наче дикі коні.
Андрій Петрика товче
Рюкзаком по лобі.
Не повірите, та це
Таке в нього хобі.
Дошка вже давно висить
На одному цвясі –
Захотілося зайнятись
Зарядкою Васі.
Під ногами стенди всі,
І шафа літає.
Олька Надьку, Надька Ольку
На весь голос лають.
Парти склали в піраміду –
Дістають до стелі.
Постаралися подружки –
Іванка і Неля.
Серед класу, мов у клубі,
Скачуть під мобілку.
Музику тут доручили
Крутити Данилку.
Голова пішла вже кругом,
Марні валідоли.
Вже приводила до класу
І завуча школи.
Як побачив все це завуч,
То за серце взявся.
Після цього у лікарні
Довго лікувався.
Директора не веду,
Бо ж будуть проблеми,
У невігласів моїх
Від’єднані клеми.
Доведуть гарну людину
Ті синочки й доні,
Що прийдеться купувати
Вінки похоронні.
Ось таке в мене життя,
Страшне і безбожне.
Витримати п’ять днів в тиждень
Зможе тут не кожне.
Прошу, вдайтесь, начальники,
До гарного кроку –
Дайте жіночці бідовій
«Учителя року»!

Кінодіалоги

«Любов на асфальті»
«Додумались».

«Вовкодав».
«Дуже страшне кіно».

«Стріляйте в піаніста».
«Він – негідник».

«Один раз збрехавши…».
«І на камінні ростуть дерева».

«Важко перші сто років»
«Сидіти без діла».

«Доля кондитера»
«У ваших руках».

«Їхали ми їхали…».
«Навколо світу за 80 днів».

«Відчиніть, Дід Мороз».
«Не дочекаєшся».

«Мовчання ягнят».
«Військова таємниця».

«Говорить Москва».
«Сьогодні або ніколи».

«Сергій Іванович іде на пенсію».
«Ура, канікули!».

«Моя дружина».
«Пилка».

«Містер і місіс Сміт».
«Самогонники».

«Усі жінки – відьми».
«Усі до останньої».

«Чужий у моєму ліжку».
«Хай виспиться».

«Громадянин начальник».
«Блудний син».

«Коханці моєї дружини».
«Алі-Баба і 40 розбійників».

«Людина з чорної «Волги».
«Коломбо».

«Розсмішити Бога».
«Раз плюнути».

Василь ТИТЕЧКО.

ФУТБОЛІЗМИ
Все одно, де гра сірома:
Чи на виїзді, чи вдома.
Пам’ятає він одне:
Програш знов не обмине.
***
Страшний пенальті.
А ще на асфальті!
***
Від м’яча рятують пальці рукавиці.
Але скільки вже синців отих на пиці!
***
Там, де бігав цей балбес,
Можна сіяти овес.
***
За кар’єру довгу у Степана
Пік досягнень – титул ветерана.
***
Є умови – гри нема,
Бо нема, мабуть, ума.
***
Клубні наші
президенти,
ви – за гру
чи дивіденди?
***
Якщо дивитись в очі правді,
То визнать маємо: в команді
Гравці є основні та запасні,
Перехідні та вічно при сидні.
***
Цей хавбек (сам зізнався мені)
Любить рейди у клуби нічні.
***
Кубків і медалей – дві копиці
В цього футболіста. На язиці.
***
Постійно й миттєво команда «Мета»
З футбольних турнірів усіх виліта.
***
Була б наша Туреччина,
Якби не поперечина.
***
Перші вильоту загрози –
Вболівальницькі прогнози.
***
Для декого традиція –
Змарнована позиція.
***
Аби затрясло,
Поглянь на табло.
***
Попри програші і злість,
Оптимісти футболісти:
- Із наявних десять місць
Зможемо якесь посісти!
***
Припинив спортивний ріст
В першім таймі футболіст.
***
Оптимісти-футболісти:
- Із вершини нам не злізти…
***
На спочинок ні миті нема –
Тренування, одні тренування…
Тож облишмо свої здивування:
«Чом команда на полі дріма?».
***
А спортивного режиму
Вистача на тайм Якиму.
***
Останнє місце? Не годиться!
Переверніть!.. Оце таблиця!
***
Вдома брала втома,
А на виїзді – страх.
Тож звела судома
Результат. І крах.
***
Найбільш м’ячів ( це Божий дар!)
Дістав із сітки воротар.
***
Не форвард - справжня каланча!
І посила до хмар м’яча!
***
Чудова техніка в Пилипа –
Він має «БМВ» і джипа.
***
Коли починає хитатися світ,
Хапається Сава за стійку воріт.
***
У майданчику штрафному
Небезпечний Гриць Позер,
Особливо, коли в ньому
Прокидається боксер.
***
Аби не заграться
На Євро-12.
***
В іграх товариських б’ються від душі,
Знявши вмить футболки і свої, й чужі.
В офіційних – дещо інший стиль грози:
Всяк стягнути прагне з кривдника й труси.

Юрій БЕРЕЗА.