Приїхали!

У той час, коли люди мали грошей багато, а купити було нічого, їздили мої односельці в Литву й Білорусь за продуктами, одягом. Тоді й трапилась пригода, про яку хочу розповісти.
На залізничній станції в Клесові компанія з Вирів сіла в дизель-потяг і за якихось 30-40 хвилин уже була в Сарнах. У касі взяли квитки до Століна.

І треба ж такому статися, що помилково сіли не в той поїзд, що прямував до білоруського прикордонного містечка, а в той, яким приїхали. Він за встановленим графіком вертався через Клесів в Олевськ. Отож позаймали у вагоні місця. Коли рушили й потяг почав набирати швидкість, одна з жінок Марія, зайнята балачками, раптом подивилася у вікно й здивовано сказала своїм попутникам: «Що за диво – і в бік Білорусі є станція Страшеве!».
Сталева машина рушила далі. За вікнами виднілися знайомі поліські пейзажі.
- Он дивіться, - сказала Ольга, - навіть ліс такий, як у нашій місцевості.
Коли приїхали в Клесів, тут уже не змовчав Петро, єдиний чоловік серед жіночої компанії:
- Жінки, виходьте! Клесова в бік Білорусі точно немає…
Спантеличені такою оказією селянки вийшли з поїзда на тій станції, звідки й зібралися в неблизьку дорогу. Того дня вони, звичайно, нікуди вже не поїхали. Вирішили про цю прикру пригоду нікому не розповідати. Тільки ж мало що можна приховати від людських язиків.

Валентина ПАВЛУШКО.

Батькова
філософія

Прийшов Іван з вечорниць,
Не встиг ще й роздітись:
- Бийте, батьку, кабана,
Я хочу женитись.
Вона гарна й довгонога,
Вся в духах «Шанель».
Це Вам, знайте, не селючка,
А супермодель.
Я не можу вже чекати,
Увірвавсь терпець.
Це за неї мені хлопці
Набили синець.
Зітхнув батько вельми тяжко:
- Дурню, далебі.
Те, що гарне, є не наше,
Людям буде, не тобі.
Бо на гарну є охочих
Багато дивитись.
Тож не раджу на моделі
Я тобі женитись.
Модель, синку, не потягнеш,
Не та в тебе клепка.
Бо там треба голова,
А не тільки кепка.

Володимир ТУШИЧ.

Почуте в народі
з поліської коробки дядька Володі

- Гетой дядько з коробкою топчеться по ногах сюди-туди, туди-сюди. Ну геть як ведмідь по Обірках!
* * *
- То як, хлопці, домовились: хто вище м’яча вдарить, той і капітан?
* * *
- Такий молодий, а вже міліцінєр.
* * *
- Продавщицє, а скульки у вас гета настульніца? Ого! То вже скиньте трохи, бо то забагацько для мене, колхозниці, та ще й чоловік п’яніца.
* * *
- Здоров, земляче! Ти що, забув, що в мене сьогодні день народження? Став могорич, скупердяй, не будь у жінки подкаблучніком. Вип’ємо по 150 на кожне око, то вона тебе зразу зауважає.
* * *
- Дядьку, не блимай на мене правим оком, на жінку свою блимай. Уже старе, лисе, а ще блимає…
* * *
- При таких штрафах, як зараз, то краще буть маленьким сержантом у ДАІ, аніж великим майором у карному розшуку.
* * *
- Ну, нехай на бензин, м’ясо ціни ростуть… Так, чуєш, ще й на горілку піднімають. А відомий російський полі-тик Черномирдін що сказав: «Лучше водки хуже нет». Так залиште горілку в покої. Хто хуже – сп’ється, а хто лучше – залишиться в строю. Може, це політик мав на увазі?
* * *
- Тіточко, якщо я і чорнобилець, то це ще не означає, що мені можна видавати перепустку про безперешкодний вхід у жіночу лазню!
* * *
- Менеджери, брокери, юристи, супермоделі… А хто на їх робить буде? Хорошого пічника чи токаря-універсала вдень зі свічкою не знайдеш.
* * *
- Коли ту економічну кризу подолають, питаєте? От як банкіри і там усі наверху хоч ненадовго пересядуть із «Мерседесів» на велосипеди, навчаться рахувати копійки на рахівницях, попрацюють хоч трохи біля простого народу, отоді криза й сама втече, ще й тапочки загубить. Зажиріли, народ за худобу маєте! А Володю Маяковського ще не забули: «Ешь ананасы, рябчиков жуй, день твой последний приходит, буржуй».

Володимир ТУШИЧ.

Як упав же він з коня

Володимира за високу статуру в селі кличуть «дилдою», та він не зважає, однак давно ображається на місцевих дівчат за те, що приділяють йому недостатньо уваги. Засів у душі такий жучок. Аякже, хлопець він веселий, до роботи беручкий. Та добрими справами не прославишся. Випити, побитися мастак, а от на вумен-фронті проблеми.
Послухавши нерозумної поради друзів-односельців та зваживши усі «за» і «проти», вирішив Володя раз і назавжди покінчити з цією несправедливістю, довівши прекрасній половині людства, хто є хто. План був просто феноменальний: у розпал танців в’їхати в клуб верхи на коні. Хлопець розмірковував, що реакція присутніх буде разючою.
Так воно і сталося. Тільки підвів козака власний зріст, а може, норовистий кінь, бо, як стверджують очевидці, вершник вчасно не пригнувся і, врізавшись головою у дверну коробку, як справжній каскадер-ковбой, ефектно гепнувся долу.
Однак свого таки домігся: стільки дівчат збіглося подивитися на непритомного хлопця і покрутити пальцем біля скроні…

Юрій ЛЕВЧУК.

Коротко кажучи

Коли індик багато думає, то обов’язково опиняється в супі. Отож побільше нам багато думаючих індиків!

У мене грошей немає. Лише долари.

Ціни в нас європейські. Зате зарплата африканська.

Колись було «Держліс», тепер «Держпень».

Так надавав першу допомогу, що виявилася останньою.

Освоїв нову професію. У сімейних драмах влаштовував овації.

Зробив подарунок дружині. Прийшов тверезим.

Через те, що носив каменя за пазухою, заробив грижу.

Все життя брехав, що й не повірили, коли помер.

Начальник заборонив багато думати. Тепер говорю не думаючи.

Василь ТИТЕЧКО.

Потрібно підкріпити

Каже лікар дядьку Льоні
У другій палаті:
- Ой, аналізи у вас
Трохи страшнуваті.
А щоб далі без хвороб
Вам жилося файно,
То здоров’я підкріпити
Потрібно негайно.
- Як же мені підкріпити
Здоров’я недуже?
- Вам що, розуму бракує?
Баксами, мій друже!

Найкраща
отрута

- Скажіть, дядьку Олексію,
Що мені робити,
Бо не можу більше й дня
З таким горем жити.
Десь взялось стільки щурів,
Рідна моя нене!
Мабуть, з цілого села
Збіглися до мене.
Ох, як мучусь я із ними
І жінка Оксана,
Вчора наш обід весь з’їли,
Сьогодні - дивана.
Що я тільки не робив,
І труїв три рази,
А вони, немов безсмертні,
Бігають, зарази!
Хоч із хати вибирайся,
Як же далі бути?
За цей тиждень уже з’їли
П’ять мішків отрути!
- Виздихають всі щури,
Якщо ти їх, синку,
Нагодуєш пиріжками
Із нашого ринку!

Коли наркозу немає

У палаті ледь не скаче
Стривожений Стах:
- Певно, в лікаря, - говорить, -
Уже їде дах!
Вірте хочете оцьому,
А хочете й ні,
Лікар наш в операційній
Співає пісні!
Як закінчить тягти першу,
Починає другу…
І так вже десь три години
Крутить їх по кругу.
Там, неначе караоке
Справжнє на Майдані,
Ще й підспівує тихенько
Санітарка Маня.
- Дурню ти, - йому говорять, -
Це привіт від МОЗу.
Не дали лікарні зовсім
На цей рік наркозу.
То наш лікар і медсестри,
Похвалю їх знову,
Пацієнтам співать мусять
Весь час колискову!

Василь ТИТЕЧКО.