Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
У багатьох українців є неповторний досвід життя, а інколи й виживання на чужині. Те, як люди освоюються на новому місці, багато в чому залежить від наявності легальних документів, знання мови, матеріального становища й інших умов, які так або інакше впливають на їх адаптацію в новій країні.
Якщо вам доводилося залишати батьківщину, жити в чужій для вас країні та з різних причин перейти за кордоном у статус нелегального мігранта або особи, якій відмовлено у наданні притулку чи статусі біженця, або опинитися в якомусь іншому статусі, що стало причиною повернення вас в Україну за процедурою добровільного повернення чи в порядку реадмісії, тоді інформація начальника сектора громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області Юрія Дерія - саме для вас.
- Юрію Миколайовичу, то що таке добровільне повернення?
- Програми добровільного повернення існують практично в кожній країні внаслідок співробітництва урядів держав з представництвами неурядових організацій. Їх мета - здійснення на практиці ефективної та гуманної політики добровільного повернення іноземних громадян у країни походження або інші, які готові їх прийняти.
Зазвичай програма добровільного повернення розрахована на: осіб, які очікують рішення щодо надання їм статусу біженця чи притулку або отримали відмову; біженців або осіб, які мають тимчасовий захист, але бажають повернутися на батьківщину; осіб, в яких нема документів і вони вважаються нелегальними мігрантами.
- А чим різняться між собою добровільне повернення й реадмісія?
- Після Другої світової війни, в умовах розбудови знищеної війною економіки, діяло ліберальне законодавство стосовно трудової міграції, західноєвропейські держави почали укладати між собою угоди про контроль за кордоном і державну політику стосовно незаконних мігрантів, які передбачали відповідальність сторін за незаконний в’їзд на їх територію.
Реадмісія (від англійського дієслова to readmit - приймати назад) - це взаємні зобов’язання держав, які закріплюються в міжнародних угодах, прийняти назад власних громадян, а також громадян третіх країн та осіб без громадянства, які незаконно прибули на територію однієї із договірних сторін, або, прибувши, незаконно втратили підстави для легального перебування.
Розширення реадмісійного простору для України розпочалося з 1993 року з укладення угод з трьома західними країнами-сусідами: Угорщиною, Польщею та Словаччиною. У 1996 році Угоду про реадмісію укладено з Литвою, а в 1997 — з Молдовою та Латвією.
На сьогодні Україною підписано 17 угод про реадмісію: у 2000 році з Узбекистаном, 2001 - Туркменистаном і Болгарією, 2003 - Швейцарією та Грузією, 2005 - Туреччиною, 2006 - Росією, 2007 - Данією, Європейським Союзом, В’єтнамом та у 2008 - з Норвегією.
Особливої уваги ці питання набули з підписанням 18 червня 2007 року Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб.
- І що передбачає угода?
- У першу чергу вона передбачає реадмісію власних громадян (тобто повернення громадян України на батьківщину); реадмісію осіб за прискореною процедурою (якщо особу затримано в прикордонному районі впродовж 48 годин з моменту незаконного перетинання державного кордону). Угода також передбачає реадмісію громадян третіх країн та осіб без громадянства, які перебували на території держави на підставі посвідки на постійне проживання чи візи, та тих з них, які незаконно в’їхали в державу або незаконно виїхали з її території; транзитне перевезення наземним, повітряним і морським видами транспорту.
До слова, в Україні неурядові організації реалізовують кілька програм надання допомоги громадянам України, які були повернуті в Україну в порядку реадмісії.
- Чим саме вони можуть допомогти?
- Завдання цих програм — поліпшити соціально-економічну інтеграцію громадян України після їх повернення на батьківщину шляхом установлення та використання практичної, економічної та впорядкованої системи, яка також відповідала б базовим потребам таких осіб.
Ці програми зазвичай пропонують надання послуг зі сприяння в працевлаштуванні, отриманні доходу, пошуку навчальних курсів; надання послуг у соціальній інтеграції (інформація щодо прав та обов’язків, пов’язаних з правовим і цивільним станом); надання тимчасової, невідкладної гуманітарної допомоги шляхом страхування, медичної та психологічної, житла, готівки для харчування й особистих потреб; юридичної допомоги.
Стокгольмська програма підтверджує, що ефективна та стабільна політика повернення нелегальних мігрантів є невід’ємною частиною успішної міграційної системи Європейського Союзу. Країни-члени ЄС мають посилити роботу з повернення незаконних мігрантів на батьківщину. Така політика повинна впроваджуватися з дотриманням у повному обсязі принципу «невислання», фундаментальних прав та гідності мігрантів, що повертаються на батьківщину. Перевага має надаватися добровільному поверненню, а визнання невідворотності застосування ефективних засобів має забезпечити повернення нелегальних мігрантів у разі необхідності.
- Тобто існують важелі впливу на тих, хто не бажає повертатися добровільно?
- Директива Європейської Комісії «Про повернення незаконних мігрантів з третіх країн на батьківщину» визначає процедури, згідно з якими країни-члени здійснюють повернення на батьківщину тих мігрантів, які не мають законних підстав для перебування на території ЄС. Вона підтверджує перевагу практики надання державами права добровільного повернення мігрантам над їх примусовим поверненням та гарантованого строку для добровільного їх виїзду. Головною підставою цієї директиви є пряме застосування права мігрантів на гідне повернення на батьківщину у відповідності до стандартів і норм щодо прав людини.
Нелегальним мігрантам у багатьох країнах пропонують можливість добровільного повернення на батьківщину, яке супроводжується зазвичай наданням відповідної фінансової допомоги. Якщо нелегальні мігранти не погоджуються з такою пропозицією, до них можуть застосувати процедуру примусового повернення, у тому числі в порядку реадмісії. У разі примусового повернення нелегальних мігрантів країна, яка здійснює таке повернення, не надає особі фінансової допомоги.
Не усім громадянам України, які перебували за кордоном у статусі нелегального мігранта, вдається адаптуватися до соціальних умов після повернення на батьківщину. Виникають фінансові, соціально-економічні, медичні, юридичні проблеми, вирішення яких здається неможливим частіше за все через брак відповідної інформаційно-консультативної допомоги.
Тому якщо ви є громадянином України, який повернувся з-за кордону на батьківщину за програмою добровільного повернення, або вас видворено у примусовому порядку за процедурою реадмісії і ви хочете отримати відповідну допомогу в Україні, можете звернутися за консультацією за тел.: (044) 256-17-88 або надіслати повідомлення на електронну адресу: ddgirfo@mvs.gov.ua