Опубліковано СН
Нещодавно військова частина А-0153 перейшла 50-літній рубіж. У листопаді минулого року за наказом командувача Західного оперативного командування її визнали кращою серед військових частин, підпорядкованих логістиці оперативного командування.
Перемога стала результатом кропіткої наполегливої роботи колективу щодо підвищення бойової та мобілізаційної готовності, стану військової дисципліни, утримання техніки й озброєння в належному стані. Напередодні Дня захисника Вітчизни зустрілися з командиром частини, підполковником Олександром СВАРИЦЕВИЧЕМ, щоб поговорити про будні сучасного армійського життя.
- Олександре Гнатовичу, прийшовши в армію, в ній і залишились. Розкажіть, як усе було.
- Закінчивши Сарненську ЗОШ № 1 імені Т.Г. Шевченка, навчався у військовому училищі під Санкт-Петербургом. Згодом потрапив у війська протиповітряної оборони. З 1987 по 1992 служив на крайній Півночі. Після розпаду Радянського Союзу написав рапорт про переведення в Україну, і так опинився на базі в Сарнах.
- Думаю, читачам газети буде цікаво дізнатись про Вашу службу на Кольському півострові.
- Охороняли північний кордон. За п’ять років – 300 бойових чергувань. Відповідав за випуск літаків МіГ-31, пізніше був начальником групи, яка допомагала пілотам у форс-мажорних обставинах катапультуватись.
Бувало, о 5-6 годині ранку – бойова тривога, і вже через 50 хвилин з полку піднімався перший літак з підвішеними ракетами. У той час, та й навіть сьогодні, цим літакам немає аналогів у світі. Тоді вони були «засекреченими». Полки винищувачів стояли в Росії, на північному кордоні й Далекому Сході. Від військового містечка до аеродрому було 10 кілометрів, на підйом у небо цілого полку потрібна була лише година. Літаки – Іл-76 забезпечували наземний персонал. На них досягали крайньої точки на півночі, в Сибіру й Казахстані. Практично облітав весь Радянський Союз.
- Як склалось у Сарнах, на базі?
- Спочатку працював начальником розрахунку, потім – відділення, автомобільної служби, відділу технічного контролю. Деякий час – начальником зберігання, згодом упродовж 8 років - головним інженером (посади часто перейменовували), і був першим заступником командира. З 2010 – командир військової частини.
- Скільки в той час було воїнів строкової служби?
- Майже 300.
- Коли перейшли на контрактну форму? І хто в основному приходить на службу?
- З 2007-го - це відповідь на перше запитання. І друге – 40 відсотків юнаків, які служать за контрактом, навчаються у вищих навчальних закладах. Держава гарантовано оплачує їм період, під час якого вони перебувають на сесії чи захищають диплом. Таким чином, отримують грошове забезпечення й навчаються за рахунок держави. Зазвичай, приходять першокурсники, а якщо не хочуть продовжувати контракт, то вже на 4-ому звільняються.
- Ви попередили наступне запитання. Чи аналізували, який відсоток після закінчення першого строку контракту його продовжують?
- Майже 30. І, перебуваючи на контрактній службі, вони можуть набути додаткових спеціальностей. Щойно призвавшись, їдуть на 2 місяці в навчальний центр Шепетівки, Десни. Там здобувають фах, скажімо, водія БТРа, зварника, слюсаря, начальника сховища тощо. Спектр чималий, і всі користуються попитом. До того ж, в армії вони навчаються професії безкоштовно. І приїжджають у військову частину вже кваліфікованими спеціалістами.
- А дівчата?
- Діловод, військовий бухгалтер, начальник речового складу, контролер КПП, зв’язківці.
- Якщо говорити про престижність військової професії колись і тепер…
- Пишаюся тим, що я – військовий. Юнаки, які служать, теж з повагою ставляться до своєї професії. Можливо, вона не досить приваблива грошовим забезпеченням, але для 18-літнього юнака, який проживає, для прикладу, в Сарнах, забезпечується харчуванням і отримує 1500 гривень, – це досить престижно. Є навіть певний резерв хлопців, які хочуть потрапити на службу. Якщо звільняється місце, за три місяці повідомляємо бажаючих і направляємо їх у навчальний центр. Крім того, для тих, хто хоче працювати в силових структурах (міліція, СБУ, охоронці), - служба обов’язкова. Хто ж у свій час «закосив», таку нагоду втрачає.
- Олександре Гнатовичу, відбір у ряди збройних сил здійснюють лише за медичними показниками. Чи відіграють роль моральні та психічні якості бійця?
- Заступник з виховної роботи Віктор Слободзян особисто проводить тестування кожного. Крім того, в центрі майбутні воїни проходять психологічне обстеження, визначають їх моральні та ділові якості. Щодо фізичних показників, то сюди ще можуть потрапити з оцінкою «4», з нижчою – ні. Жоден командир не візьме на себе відповідальність за будь-яке відхилення в здоров’ї. Юнаки приходять зараз досвідчені, з вищою освітою, хочуть отримати звання сержантів.
- Які переваги контрактника перед солдатом строкової служби?
- Останній перебуває в казармі впродовж тижня. Звільнення треба заслужити. Контрактники живуть у гуртожитку, ввечері (після 8-годинного службового дня) мають вільний особистий час. Субота й неділя – вихідні (якщо в суботу не господарський день). Коли ж заступає в наряд у вихідний, впродовж тижня отримує компенсацію. Додайте до цього оплату, відпустку, пільги - переваги очевидні.
- Тобто, як командир однієї з передових військових частин, яка повністю перейшла на контрактування…
- Стверджую, що контрактником бути краще.
- Як святкуватимете 23 лютого?
- Будуть урочистості та концерт. Запросимо ветеранів служби, хоча багато з них працюють у частині.
- З ким тісно співпрацюєте?
- Насамперед, з міською та районною радами, райдержадміністрацією, райвідділом внутрішніх справ, навчальними закладами. Один одному ідемо назустріч. Хотілося б відродити військово-патріотичну гру «Заграва».
- Почався новий рік. Є плани та сподівання на нього?
- Насамперед, ввести в експлуатацію цех з ремонту стрілецької зброї. Весь рік працювали над цим, тож виробнича база вже готова. Залишилось підготувати документацію та отримати дозвіл на сертифікацію цеху. Почали міняти стару огорожу території, де зберігається зброя, на європейського зразка. Нагальна проблема – здійснення інвентаризації зброї. Але найбільше бажання – відкрити відділ обліку ЗІП (запасного інструменту й приладдя) Збройних сил України. Точніше, перевести його з Києва в Сарни. Тоді можна було б говорити ще про 24 робочі місця додатково до 300, які вже є.
- Будемо сподіватись, що все задумане обов’язково здійсниться і ще не раз зустрінемось.
- Користуючись нагодою, хочу привітати справжніх чоловіків, які проходили військову службу в Радянській армії, чи Збройних силах України, ветеранів Великої Вітчизняної війни та Збройних сил з Днем захисника Вітчизни! Бажаю всім міцного здоров’я, щастя, всього найкращого! Дякую.
Розмову вела
Марія КУЗЬМИЧ.
P.S. Після інтерв’ю заступник командира військової частини з виховної роботи Віктор Слободзян показав народознавчу світлицю, яку облаштовують військові, похвалив за роботу старшого солдата Миколу Супруневича. Побачила й обладнання спортивного куточка (штанга, гантелі, шведська стінка, перекладина, бруси). Лише через зайнятість юнакам не завжди вистачає вільного часу, який можна тут проводити. Продовжуються роботи і в інших приміщеннях, досить теплих такої суворої зими. Вирішують у частині й питання соціального захисту своїх працівників. Пам’ятають про тих, у чиїх родинах з’являється поповнення, офіцерів, які звільняються. Гарні подарунки на згадку залишать найтепліші спомини про військову частину А-0153.