Опубліковано СН
У дитинстві Людмила Жакун не задумувалась над тим, коли вийде заміж і скільки хоче мати дітей. Їх у матері було четверо – три сестри й брат.
Так розпорядилася доля, що одна з них знайшла чоловіка в Сарнах, друга – в Києві. А брат залишився в Удрицьку Дубровицького району, де Люда й народилась. Коли дівчинці ледве виповнилось 16, померла мама. Незабаром не стало й батька. Приїхала в райцентр до Олі, тут закінчила 9 класів у ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4. Микола, з яким познайомилась, жив недалеко від родичів. Почали зустрічатись, згодом вирішили бути разом. Поселилися в хатинці в селі Убереж, де зараз можна нарахувати 20 будинків. Не мали великих статків, аби справити весілля, та вони про нього й не мріяли. Просто любили один одного. І від того кохання з’являлися один за одним сини. Нині найстаршому Артему - 13. Він навчається в Полянській ЗОШ І-ІІ ступенів, найбільший мамин помічник. Дмитро – четвертокласник, а Владислав піде в 1-й. Максимальної уваги вимагає 8-місячний Віталик. Але останнього сина батьку так і не судилося побачити. У квітні виповнився рік, як його не стало.
«Раптово заболіла голова, - розповідає дружина, - три дні був у комі. А потім помер. Сказали лікарі, що в голові була пухлина…».
Молода жінка рано овдовіла, залишилась одна з дітьми на руках. Допомагають рідні - і свої, і чоловікові. Не забуває невістку й мама покійного – Тетяна Бігун. Адже Люда в господарстві й корову тримає, і коней, яких Артем уже може запрягати. Знайома, побачивши, як вона бідкається, запропонувала звернутись за допомогою в корпорацію «Братерство без кордонів». Довго не могла наважитись. А тепер перебуває під постійною опікою координатора місії Сергія Сороки, незважаючи на те, що таких сімей за програмою «Family to family» («Сім’я для сім’ї») в нього 117. Іноземна родина, перейнявшись проблемами, умовами проживання українського сімейства, взяла участь у стаціонарному будівельному проекті. В обов’язки корпорації входить знайти спонсора і вже через нього вирішувати необхідні питання. Людмила Іванівна та її четверо малолітніх діток ледве перезимували суворі морози в літній кухні, де двері відчиняються одразу в кімнату. Тож Віталик неодноразово хворів. Нині радіють дітлахи перемінам, що відбуваються в домі. Чимало гарних слів висловили на адресу не лише Сергія, а й Володимира Хомича, менеджера офісу Сарненського відділення корпорації.
Візит у родину змусив багато про що задуматись. Одні подружжя роками мріють про бажане поповнення. Іншим, як Людмилі й Миколі, Бог послав чотирьох (аби доля була прихильною до них). 15 років прожили разом, не зареєстровані в офіційному шлюбі, переконані, як сказала молода багатодітна мама, що штамп у паспорті нічого змінити не може, якщо є кохання.
Координатор Сергій
117 сім’ям, якими опікується Сергій Сорока, також пощастило. Насамперед тому, що він дуже любить дітей, яких у самого п’ятеро. Як фельдшер, знає: пологи для жінки є свого роду травмою, емоційним перевантаженням. Тому, коли його Людмила народжувала сина після 4-х доньок, брав участь у процесі, що тепер називають партнерськими пологами. Адже половинці набагато легше, коли поруч найрідніша людина. Вважає необхідною й психологічну підготовку, одно слово, підтримує всі інновації, що відбуваються в пологовому відділенні лікарні, де акушеркою в родильному залі працює його дружина. Найбільше любить його донечка Лілія, якій виповнився 1 рік 8 місяців. Не відпустить на роботу, поки разом не вип’ють чаю з бутербродами. Останні дуже смачні, бо ж готує їх сам татусь.
Сергій надає перевагу, як він каже, справжній медицині, з якою не розлучається. У слово «справжня» вкладає особливий зміст: треба реагувати негайно! Такими є його чергування в травматологічному пункті КЗ «Сарненська ЦРЛ». Під час останнього привезли 4-літнього хлопчика, обличчя якого покусав сусідський собака.
У день, коли Людмила Жакун приїхала в райцентр поїздом, щоб потрапити з малям на прийом до дитячого лікаря, додому їх відвіз Сергій власним автомобілем разом із продуктовими пакетами. Останні родина отримує кожні два місяці, кожен третій – гігієнічний (засоби для прання, миття тощо). Із задоволенням хлоп’ята демонстрували привезений будівельний матеріал на облаштування нового житла. Найбільше захоплення викликала білосніжна душова кабінка. Крім того, у кімнаті, де зберігаються облицювальна плитка, вакуумний насос, вапно, шпаклівка, фарба, гіпсокартон, ластівка, що залітає через кватирку, під стелею вивела пташенят. Це означає, що життя триває. І кожна людина, отримавши цей дар Божий, заслуговує на щастя.
Марія КУЗЬМИЧ.