Опубліковано СН
Минулорічний липень видався таким же спекотним, як і нинішній. Олександр із друзями подався на річку. Дружина Світлана з двома доньками залишилась у нещодавно придбаній власній оселі. Молодшій Оксанці виповнилось тоді 5 місяців. Ніщо не віщувало біди.
Купались, відпочивали, по черзі пірнали. От тільки спроба Сашка виявилась невдалою. Коли довше, ніж звичайно, не з’явився на поверхні води, друзі відчули недобре. Витягнули на берег, будь-яке намагання поворухнутись викликало страшенний біль. Хтось повідомив мамі про те, що сталося. Віра Дмитрівна, здається, не бігла, а летіла, не відчуваючи під собою землі, до сина. Та тільки заламувала руки й питала: «чому?», на яке не могла знайти відповідь.
Уже рік, як молодий чоловік не сходить з інвалідної коляски. Завітала до нього разом із його опікунами, працівниками Міжнародного благодійного фонду «Глорія», який очолює Володимир Хомич. Раніше вони привезли Олександру Ошиті спеціальне ліжко. Допомагають продуктами, одягом… Минулого тижня приїхали з пральною машиною та сушаркою. А родина ламає голову, де знайти гроші на реабілітаційний, принаймні один курс, щоб побачити, до якого результату він призведе.
Після того трагічного випадку продали будинок, не натішившись життям у ньому, - розстались і з годувальником-конем. Молодший брат із дружиною, які жили біля батьків, переїхали в Люхчу, а додому забрали Олександра з сім’єю. Жіночих дорослих рук хоча й чотири, але недостатньо. Старша донечка Вікторія принесе їсти й подасть води. Вона також хоче, щоб тато пішов ніжками, які не рухаються. Олександр спочатку був у Рівному на витяжці. Потім йому зробили операцію в інституті нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова АМН України. Там проводять нейрохірургічні втручання при патології хребта та спинного мозку, периферичної нервової системи, невгамовних больових синдромах з використанням сучасних медичних технологій. У стрільській сім’ї пам’ятають не лише ім’я столичного лікаря Вадима Вербова, зі сльозами вдячності говорять про односельців, які збирали гроші на лікування. Щодо відновлювального курсу, то його треба пройти в Саках упродовж 48 днів. Можливо, хтось допоможе з путівкою. Точної суми, необхідно на лікування, не знають, розповіла дружина Світлана. Подейкують, треба майже 18 тисяч гривень.
Цифри і факти
Із відкриттям купального сезону збільшується кількість надзвичайних ситуацій на воді. Лише цього року, за станом на 20 червня, в Україні вода забрала життя 434 людей, з них 48 — дітей. Торік це число було майже вдвічі більшим — 854. Основна причина всіх смертей, за словами начальника відділу координації державних (спеціальних, воєнізованих) підрозділів і підготовки сил цивільного захисту Міністерства з надзвичайних ситуацій Віктора Михайлова, - порушення елементарних правил поведінки на водоймищах. Найбільше нещасних випадків трапляється на ставках і річках, зокрема в сільській місцевості. Цього року в селах загинуло 275 осіб, а в містах — 128, зауважив пан Михайлов. У минулому - 1794, серед яких — 172 дитини, 1144 врятували.
«Нікому не бажаю того, що сталося зі мною…»
Є декілька найпоширеніших факторів, що негативно впливають на безпеку людини на воді, загрожуючи її життю. Це, насамперед, перебування в заборонених водних зонах, купання в нетверезому стані, запливання на великі відстані від берега та послаблення контролю над дітьми. Варто уникати водоймищ зі швидкою течією, не пірнати в озера та річки із невивченим дном. Дамби і «тарзанки» теж можуть спричинити нещасний випадок на воді. Під час купання не можна наближатися до плаваючих засобів. А малих дітей, радить інженер СДПЧ-14 міста Сарни ТУ МНС України в Рівненській області Григорій Криницький, узагалі не брати в човни. Також не варто боятися надавати першу медичну допомогу постраждалим — масаж серця або штучне дихання. Людям із проблемами серця потрібно бути особливо обережними.
У дні літньої спеки, яка зараз панує, погодні умови сприяють проведенню відпочинку на природі. Більшість людей у цю жарку пору рятуються від палючого сонця на затишних берегах водойм. На жаль, іноді відпочивальники забувають про правила безпечної поведінки на воді і часто ціною такої необачності стає їх власне життя. Кожне з них, покалічене водою, чи загибла людина – це трагедія для сім’ї.
«Нікому не бажаю того, що сталося зі мною»,- сказав Олександр Ошита, коли з благодійницею «Глорії» Любою від’їжджали зі Стрільська. Ці слова вражають прямо в серце, особливо, якщо перед тобою молодий, кремезний, але безсилий чоловік, який так сподівається знову стати на ноги. Дуже хочеться, аби його слова стали засторогою для всіх, хто місцем відпочинку обирає воду.
Марія КУЗЬМИЧ.