Back to top

Любов треба заслужити

Автор фото Василь Сосюк.

Віра Власівна, посміхаючись, стояла на порозі оселі, гостинно відчинивши її двері.

Вперше жінку побачила під час районного свята «Мистецтво одного села». Привабили тоді роботи вишивальниці. 74-річна жителька Пугача вправно ме¬режить рушники червоними й чорними нитками. Тепер вона ще й власниця агросадиби і завжди радіє гостям у поліському селі.
Вправна й турботлива господиня разом з донькою Валентиною привітно зустріли нас, пригостили смачними домашніми стравами. Переконались, що за бажанням, гості, які приїдуть сюди відпочивати, матимуть змогу й готувати їжу власноруч на кухні. А в просторому гарному домі можуть проживати одночасно 4 особи. Звернула увагу на портрет гарного чоловіка. Поцікавилась у Віри Коваль, хто він. На очах жінки одразу з’явилися сльози. «Це мій Юра, - відповіла. - 10 років минуло, як його не стало…».

Історія великого кохання
Віра Коваль пригадала кожну деталь, до подробиць пам’ятаючи 42 роки щасливо прожитого разом життя у справжній любові з коханою людиною. Розповідала, ніби повернулась у свою далеку хвилюючу юність. Не один хлопець мріяв одружитися з веселою, роботящою, кмітливою дівчиною. Батько її не повернувся з війни, тож роботи дома вистачало, допомагала мамі не тільки доїти корів, а їх у господарстві було дві, а й доглядати молодших за себе братів і сестер. Звичною була до будь-якої сільської праці. Отож, щоранку, ступаючи босоніж по росяній травиці, набиралась сили від матінки–землі, отримуючи позитивний заряд енергії, що зараз пропонує й туристам. А біля оселі дотепер росте фруктовий сад.
19-річну дівчину хотів сватати Василь. А тут його друг Юрій повернувся з Німеччини, де служив в армії. «Ходи зі мною, - запропонував йому, - познайомлю тебе зі своєю коханою». Якби ж знав, як усе повернеться… Після того знайомства Юрій, що працював помічником машиніста електростанції, використовував кожну нагоду, аби побачитись з Вірою. А вона запевняла всіх, що заміж не збирається.
- Я вірю в долю і двічі – в любов. Але вона трапляється рідко, і не кожному щастить її зустріти, - розповідає Віра Власівна. – Є захоплення, пристрасть, симпатія, а справжню відданість треба заслужити в Бога.
Серед тих, хто кохав її, був і сусідський хлопець Кирило. Їхні матері дружили. Та серце прикипіло до Юрія. Коли довго не бачила, сумувала й чекала, аби прийшов. Згадує, як пішла перший раз на танці на 43-й (камене-щебеневий завод № 43). У селі Пугач, де жила, танцювали в клубі при гасовій лампі. А на 43-му майданчик сяяв від світла. І юнка в крепдешиновій сукні за 106 рублів, яку придбала, отримуючи 35 рублів зарплати техпрацівниці в дитячих яслах, почувалась справжньою королевою. Як у таку можна не закохатись?
Покликав Юрій заміж. Мама плакала, бо хотіла за зятя мати Кирила, якого їй було тепер шкода. «А мене Вам не жаль? – крізь сльози, схлипуючи, запитувала неньку. – Я обожнюю Юру, а він – мене. Скажу по правді, завжди-завжди Вас слухала, а тепер почуйте мене – лише за нього одного піду!». «І зараз його люблю, - замріяно продовжує. - Знаєте, як співає Софія Ротару: «Одна любов на все життя…». Прийшов юнак до Віри на роботу, а вона попросила сестру принести їй паспорт. І довго не думаючи, розписались. А весілля гуляли тиждень.
- Кажуть, що час лікує рани, - підтримала розмову донька Валентина. - Неправда. 10 років, як немає батька. 10 років щодня мама про нього згадує. Каже: «У вас, діти, власні сім’ї, у мене ж у хаті телевізор говорить, а я слухаю. Якби зараз могли б разом жити!».

Незабутні враження
З інтересом слухали рівненські гості, що побували в пугацькій садибі на вихідних, розповіді Віри Коваль про колишнє життя-буття, про сільські вечорниці, коли збиралися разом прясти льон і співати. Побувала подружня пара в чудовому мішаному лісі, що поблизу села, де разом з господарями назбирали цілющих лісових ягід. Побачивши вперше, як вони ростуть, зауважили, що мають бути «золотими». Увечері відчули насолоду від риболовлі в кар’єрі. Також гостинні хазяї запропонували відпочинок біля мальовничого урочища Коплище. Озеро ще називають Голубим, оскільки вода в ньому не лише має прозоро-голубий колір, а ще й лікувальну дію на організм людини.
Відпочиваючим Валентина Карлюк провела екскурсію селом, запросила в бібліотеку. А в Клесівському дендропарку побувають наступного разу. Незабутні враження про чудовий відпочинок залишив місцевий парк, закладений у 18 столітті.
- Будемо завжди раді хорошим людям, - каже Валентина Карлюк. - А село наше — велика і дружна родина.

Думки вголос
Справді, подумала, українське село має надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-рекреаційні ресурси. Наші поселення славні індивідуальним житловим фондом і добрими та працьовитими людьми. Водночас, гострою проблемою багатьох з них є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості, на загальнодержавному рівні більше уваги варто приділяти тим галузям, що не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких сфер і належить сільський туризм, який давно практикують в Україні. Власники агороосель мають усвідомлювати відповідальність, яку беруть на себе, організовуючи дозвілля у своїх садибах. Адже недоброякісне обслуговування може назавжди відбити в клієнта бажання приїхати ще раз. Краєвиди також повинні бути привабливими. А сільська громада дотримувати санітарно-гігієнічних умов проживання, дбати про відсутність сміттєзвалищ, естетичний вигляд будинків, вулиць, садів, громадських закладів, зелені насадження, використовувати вільні території, враховуючи інтереси відпочиваючих.
Успіх господаря, що має намір приймати та обслуговувати гостей, залежить від впорядкованості садиби. Докорінні зміни в її облаштуванні й оздобленні потребують значних коштів і часу, що не завжди знаходяться. Огорожі, хвіртки, лави, тіньові навіси, просто й гарно оформлені, створюють приємне враження про дім. Натомість, недбало зроблені псують загальний вигляд.
Для зручності гостей, можна спорудити літні душові, воду в яких нагрівають за рахунок сонячної енергії. Влаштування такої душової просте й доступне кожному господарю. Освітлення входу до будинку є важливою складовою системи безпеки. Сучасні лампи завдяки індикаторам включаються і виключаються самі. У створенні комфортності проживання в оселі важливим є збереження колориту українського народного житла. Вміле використання кольору природних матеріалів, різьблення по дереву, орнаментації предметів прикладного мистецтва – ткацтва, кераміки, ковальства – дає можливість створити інтер'єри мальовничими та різнобарвними.
«Обов’язково приїдемо знову й порекомендуємо друзям»
Так сказали Віта і Дмитро, залишаючи садибу Віри Коваль у Пугачі. Подружжя з Рівного залишилося всім задоволеним. Проснувшись зранку в сільській просторій оселі, жінка, лікар за фахом, сказала: «Я вперше в житті добре виспалась».
У світлій залі будинку багато ікон, усі освячені в церкві, яку Віра Власівна не полишає з дитинства. Серед них Георгія Побідоносця, Святої Покрови, Святих мучениць Віри, Надії, Любові і їх матері Софії, Тайна вечеря, Спасителя і Божої Матері. А одній, яку отримала у спадок від неньки, – понад 100 років.
Подушки, рушники, серветки, простирадла, вишиті дбайливими руками господині, домоткані килими, затишок і комфорт - усе дає можливість жителям великого міста відпочити від метушні, забути про стреси, відвідати місцеві пам'ятки, ознайомитися з побутом сільських жителів і народними традиціями, які вони зуміли зберегти й донести до наших днів.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Наближається велике державне свято - День Конституції України. З яким настроєм, якими здобутками зустрічають його громадяни? Що доброго змогли...
Відомий художник-різьбяр закінчив чергові оригінальні роботи: панно та іконостас - що прикрашають приміщення ВПУ-22. Вони стали новими кроками...
Нещодавно в м. Київ у Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» відбувся ярмарок інноваційних бібліотечних...
Минулого тижня відбулася виїзна колегія управління ветеринарної медицини області з участю керівників ветеринарної служби районів і міст краю та...
Щороку славні сарненці, працівники виробничої та гуманітарної сфер, поповнюють когорту тих, кому присвоїли звання «Гордість міста» із занесенням їх...