Три Каті в одному будинку – на щастя

Робочий день доярок СПП «Степанське» починається о 5 ранку й закінчується пізно ввечері.

Степан Гумен, трудовий стаж якого трохи менший, ніж півстоліття, не уявляє себе без роботи. Починав ветфельдшером у колгоспі імені 50-річчя Жовтня, куди входили села Тинне та Зносичі. А після армії служив у Білорусі в ракетних військах, продовжив працювати в господарстві імені Леніна в Степані, яке з часом реорганізували в КСП і, насамкінецьСПП.
Степан Володимирович пригадує, як до 2000-го три ферми, як одне ціле господарство, нараховували майже 4 тисячі голів ВРХ. Крім того, утримували 2 тисячі курей, майже 2 тисячі овець, яких змушені були вивезти в Казахстан після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Нині фахівець із вищою освітою, яку здобув у Львівському зооветеринарному інституті, - головний ветлікар і завідувач фермою сільського приватного підприємства. Як розповіла головний бухгалтер Лариса Здолбицька, зараз є 82 корови, майже 30 дорослих і 40 молодших телиць, молодняку понад 60 голів для поповнення основного стада.
У господарстві, де працює майже 30 чоловік, завершують жнива. З посіяних 30 га вівса і 330 га жита вже зібрали відповідно 21 і 263 тонни зерна. 50 га площ засіяні гречкою. Якщо судити про нинішні врожаї, то вони набагато кращі, ніж торік. Минулоріч, скажімо, був гарніший колосок, а зерна в ньому – мало. Тепер навпаки, й останнє багате на клітковину. І 400 тонн проти 250 теж свідчать про добрий результат. Частина йде на насіння, інша – на корм худобі. Люди, які тут працюють, беруть його також у рахунок оплати.
Директора СПП Василя Гнатюка на місці не застали. Як у головного господарника, проблем у нього вистачає. Скажімо, шукаючи ринки збуту для молока, не зажди знаходять відповідальних партнерів. Як-от ТОВ «Білогір’я молокопродукт», що невчасно платить за продукцію. Співпрацюють з ТОВ «Рихальський завод сухого молока» (Житомирська область) і ПрАТ «Тернопільський молокозавод».
На робочому столі Василя Йосиповича звернула увагу на солідні ілюстровані фахові журнали «Партнер сучасного фермера» (Farmer), «Agroexpert», «Зерно». Виявляється, керівник не лише їх читає, а й використовує елементи передового досвіду на підприємстві. Бо те, що часто повторюємо про користь для власного здоров’я тримати ноги в теплі, властиво й для тварин: «Голова в холоді, ноги – у глибокій підстилці».
Переїхавши редакційною машиною до літнього табору великої рогатої худоби, потрапили на процес доїння. Не встигала поглядом за вправними рухами Тетяни Шульжук. Від групи корів вона надоює за день до 250 кг молока. Не кожна тварина одразу звикає до доїльного апарату. Є такі, що й синці залишають на руках трудівниць. Тетяна Миколаївна за фахом російський філолог, має вищу педагогічну освіту. Так сталося, що батьку треба було допрацювати до пенсії, а силу вже втратив. Тож любляча донька спочатку вийшла замість нього на роботу. А потім, з 1996-го, стала працювати сама, залишивши школу. Якщо хтось зі здивуванням запитує, чи не соромно їй з дипломом про вищу освіту доїти корів, відповідає: «А не соромно їхати в Італію й доглядати іноземців, виконуючи брудну роботу?».
Так, Тетяна Шульжук пишається тим, що вона не просто доярка, а найкраща. Її донька Оксана працює в Сарнах у дошкільному навчальному закладі № 9і мама добре знає, що таке доріжка здоров’я, яку на заняттях з фізичної культури вона запровадила. А ще в будинку, де мешкає Тетяна Шульжук, живуть аж три Каті. Її мама, Катерина Мойсеєць, майстриня, яка шиє козатини й весільні віночки. Друга донька Катерина, студентка Рівненського текстильного коледжу, - майбутній дизайнер з конструювання й моделювання одягу. І наймолодша внучка Катруся.
Завтра настане новий день. До сходу сонця Тетяна Шульжук, разом із доярками-трудівницями «Степанського», поспішатиме на перше доїння корів, які чекатимуть їх, своїх господинь. А я, коли згадуватиму зустріч із цією героїчною жінкою, відчуватиму гордість за кожну з нас. І вона буде не меншою, ніж та, що переповняла серце під час перемоги українських футболістів у Києві на «Євро-2012».
Марія КУЗЬМИЧ.