Back to top

Люблю газету

Правда, дивне освідчення? А, повірте, хоча так швидко плине час, та не зогледілась, як розміняла сьомий десяток.

І вже сім років не поспішаю на роботу, не сиджу на планерках, не отримую завдань із написання того чи іншого матеріалу, не їду з редакційним водієм Едуардом Колядичем і фотографом Василем Сосюком у творче відрядження, не… уявляєте? А ніби вчора в буденний та почасти вихідний день «перескакувала» пішохідний міст, поспіхом вітаючись із перехожими. Бо старша колега Катерина Іванчук (Гомонець) повчала: «Все домашнє покидай, а на роботу маєш встигнути вчасно, не запізнюватись». І мала рацію. Дисципліна в колективі, як кажуть, була залізною. За запізнення не тільки картали, а й знімали преміальні…
Пригадується, як колишня практикантка Галина Курило зауважила: «Ви, Раїсо Степанівно, напевно, мовчки ніколи не здолаєте шлях із дому до редакції. Все - «Добрий день» і «Добрий день». Стільки знайомих і до кожного всміхаєтесь».
Правильно підмітила цікава й добродушна львів’янка Галя - студентка Львівського державного університету ім. І. Франка, стіни якого в 1973-ому залишила і я, облюбувала, скажу відверто, нелегку професію. Сміливо відважилася поїхати в незнайомі Сарни, щоб попрацювати в справжній «районці», скуштувати газетярського хліба, зізнавалась у хвилини відвертості.
І справді, де ще, як не в районній газеті, відчувається істинний напружений пульс часу, коли газеті треба, треба, треба… Інформації, репортажі, замальовки, інтерв’ю, звіти… Де, як не в «районці» працює справжня газетярська школа, а точніше «пекельна кухня», де вивіряється вірність обраному на світанку самостійного шляху ремеслу творчого горіння, щодень гартується майстерність, бо думка не дає спокою, кличе та спонукає втілювати задумки, ідеї в конкретні матеріали.
І вирують неспокійні будні пошуків неординарної події, бо вони все ті ж майже щороку, а написати треба свіжо, по-новому. Так диктує час, вимагає одвічне газетярське покликання. Так повсякчас на планерках вимагав редактор. Траплялось, приходиш додому втомлена, ніби весь світловий день копаницею чи сапкою збивала бур’ян чи копала картоплю, дома маєш приготувати поїсти родині, а в голові… думки, думки: як же написати матеріал, як подати факти, щоб «здати»…. І не спиться. Із заплющеними очима лежиш тихенько, перегортаючи все, що приніс день. Здається, що тільки сьогодні побачила світ зовсім іншим. Події – жнива, коли білогрудий бузько сміливо прямує услід закіптюженого комбайна, не ховаючись від шлейфу сизого пилу, вишукує поживу. Хіба може бути щось прекрасніше, як це священнодійство? Або коли добірне зерно золотом сонячного проміння пересипається з бункера у вантажівку? Наче золота коса густо заплетена.
Буває, й досі сниться весняний гомін, полями гуркочуть трактори з сівалками, зерно падає в ріллю, сівач регулює висів, так гарно на душі, така краса хліборобської праці. Гукаю до Василя Сосюка, аби встиг зафіксувати чудові моменти. Як тут не написати зворушливо, як не передати старанність і відданість простих сільських трударів, які на своїх плечах тримають усе суще на землі?! Бо село – колиска України. Сказано високопарно, але справедливо й переконливо, бо нинішні ринкові закони вкрай підривають аграрне виробництво. Шкода та боляче.
Подія за подією, рік за роком. Наче якийсь таємничий незнайомець нанизував на сталеву нитку побачене й почуте, залишаючи рядками на шпальтах спочатку «Будівника комунізму» згодом перейменованого на «Сарненські новини».
Скажу чесно: не ремствувала на випробування, труднощі, круговерть газетярської долі, бо так полюбила невгамовний творчий неспокій, людей, які творять життя-буття, що не можу передати. Ніби зачарувала газета, з якою звів випадок. А звів на все життя, можливо, дехто й не повірить у це…
Прийшла в редакційний колектив секретар-друкаркою, а розпрощалась редактором відділу моралі та права. Але довелося працювати й у відділі сільського господарства, виконувати різні завдання, які потребував час і вимагало керівництво. Знайомитися з тими чи іншими справами, дізнаватись про складні людські долі. І не могла не написати про особистість, підняти на вівтар сьогодення своєрідний людський подвиг, на перший погляд, звичайного земляка. Завжди вважала, що саме людина, хоч би де працювала, є господарем своєї землі, долі, і її участь у величезному механізмі суспільства неоціненна, незамінна. Людина – це святе на Землі. Звичайно, кожен торує шлях по-своєму, більшість прагне здійснити своє покликання, бути максимально потрібним, ростить дітей, а трапляються й не такі, що про них згадувати… Бог їм суддя.
Не хлібом єдиним живе людина. Неодноразово про це наголошував усіма шанований отець Роман, колишній настоятель Свято-Троїцького храму, що в Сарнах. Спілкування з ним піднесло на ще вищий рівень розуміння свого місця на землі, на роботі, в житті.
Збагаченою, сильнішою мене зробила саме газета. Стала пристанню в розбурханому морі буття. Щастить на колег-газетярів. І досі не пориваю зв’язків із «Сарненськими новинами». Тягне писати. Ні-ні та й «кину» замальовку, про того чи іншого сарненця, співвітчизника. І приємно, коли в.о. головного редактора Світлана Ляшко, оператор Вікторія Колядич ще заохочують до праці, підтримують, бо розуміють, що газетярська справа – це справа всього мого життя. Без півроку сорок літ журналістського стажу за плечима, творчих знань, літературних спроб, ніби вчора зачинених за собою редакційних дверей. Ні, не зачинила, бо…
У хороші часи працювалося, багато вдавалося. Ринок нині диктує жорстокі вимоги. Доводиться маневрувати між рифами непередбачуваних проблем. Тож із нагоди десятитисячного виходу «Сарненських новин» зичу, в першу чергу, міцного здоров’я, наполегливості й оптимізму в подоланні випробувань, родинного щастя та благополуччя кожному працівнику, так і кожному ветерану. Пишаюся здобутками й зичу нових перемог.
Раїса БРИЧКОВА.

Схожі матеріали

Наближається велике державне свято - День Конституції України. З яким настроєм, якими здобутками зустрічають його громадяни? Що доброго змогли...
знайшов улюблену роботу та сімейне щастя 15 квітня карний розшук України відзначив 96 день народження: 15 квітня 1919 р. декретом Рад наркому...
Нещодавно в м. Київ у Національному центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» відбувся ярмарок інноваційних бібліотечних...
Повертаючись додому з міського Будинку культури «Залізничник», у голові Олега Семенова перепліталося багато думок. Понад 30 років він присвятив...
Одного разу, їдучи в гості до брата Олега в Санкт-Петербург, Ірині БОГУСЛАВСЬКІЙ потрапили до рук медичні новели доктора Латинського. Особливо...