Back to top

Танець — це життя, життя — це танець

Автор фото Василь Сосюк.

Щасливі ми, нещасні чи стурбовані чимось, або хочемо сказати найголовніше, часто вдаємося до допомоги чарівних звуків музики. І простіше зрозуміти один одного, іноді пробачити. А взагалі, помічали коли-небудь, що люди рухаються в ритм музиці?

Спробуйте, сидячи в машині або приміщенні, включити мелодію та поспостерігати за ходою та рухами оточуючих. Упевнена, ефект експерименту буде дуже життєрадісним. А ще люди танцюють, коли їм потрібно щось забути, згадати, вирішити, відкласти або прийняти мудре рішення. Проаналізувавши сказане, розумію, що танець - не тільки ритм буднів, а й наше життя, вірніше, його яскравий відтінок.
Не один раз доводилось бачити, як танцює на сцені Катерина ТРОПАК разом зі своїми вихованцями. Здається, що по її жилах тече не кров, а музика. Й пульсує вона в ритм танцю, в якому живе. У ньому можна відверто любити, зневажати, боротися за когось, бути справжньою.
Лише за один рік роботи в Сарненському ВПУ-22 дівчина може похвалитися численними здобутками. На «ура» завжди зустрічають глядачі танець «Стиляги», який став першим у професійному училищі й був поставлений за 2 тижні. Його презентували на відкритті навчально-практичного будівельного центру КНАУФ. Вже незабаром на 8-ому районному фестивалі творчої молоді «Мистецтво молодих» у хореографічному жанрі в номінації «Бальний танець» колектив під керівництвом Катерини Тропак нагородили грамотою за І місце. А з села Горбаків Гощанського району, де обласний навчально-методичний центр естетичного виховання учнів професійно-технічної освіти проводив обласний фестиваль-конкурс хореографічних колективів «Веселі закаблуки», його учасники привезли два перших місця. Серед новостворених і класична композиція «Весняна фантазія». Вперше роботу, яку мені також пощастило побачити, представили на суд шанувальників на обласному конкурсі директорів професійно-технічних училищ, що проходив на базі ВПУ-22, а «Танець поварят» - у Рівному на конкурсі «Міс Профтехосвітяночка».
Способи потрапити в хореографічний колектив, який відвідують і випускники, і викладачі, і студенти, різні. Та в результаті бажання вдосконалюватися, знайти себе, радість, долю або просто опинитись там через любов до ритму, стає сильнішим тебе самого й перемагає. Учні, навіть після здобуття професії, приходять і продовжують танцювати. Катерина Іванівна навчає перетворювати ліричні почуття в плавні рухи танцю. Скажімо, той же сучасний і мій улюблений «Стиляги» захоплює здатністю жити вільно й упевнено.
Досвід у молодого викладача є. Так, після закінчення Сарненської ЗОШ ІІ ступеня – економіко-правового ліцею «Лідер» упродовж 5 років навчалась хореографії в Рівненському державному гуманітарному університеті. Танцювала в «Нео-Данс». Колектив неодноразово виступав у Рівному, їздив у Польщу. Потім було 2 роки роботи в народній музично-театральній студії «Калейдоскоп» у Кузнецовську, де викладала джаз-модерн. Діти її відвідували з 3 років, бували в Польщі й Болгарії. Незважаючи на різницю у віці між дітлахами й студентами й відповідно неоднакове сприйняття (коли для малят слово вчителя – закон), Катерині Тропак подобається працювати з підлітками. Вони привчені до порядку. Це є однією з основних умов, коли немає власного костюмера. А костюми для колективу шиють на замовлення в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Березнівське вище професійне училище». До слова, за власними ідеями й ескізами.
З нетерпінням і керівник, і вихованці очікують, коли обладнають танцювальний клас в училищі, справжній, із великими дзеркалами. Такий, як показують у кіно. Добре, що директор закладу Володимир Городнюк завжди підтримує всі хороші нововведення та сприяє їх реалізації. Сам неодноразово бував на репетиціях. Адже, погодьтесь, професійно-технічний заклад – не танцювальна школа.
Танець - не просто гарний спорт, а внутрішня сила, джерело надії, радості. Може, навіть, щастя… Про фігуру Катерини говорити не буду. Танцівниця – і цим усе сказано. Добре обличчя, проникливі очі, любов до роботи й до всього, що з нею пов'язане, повна самовіддача. Вона, звичайно ж, має право на легкий смуток і якусь загадковість, що лише додає шарму. Й переконана, що, перш за все, танець - не робота, а людські стосунки, що різняться від звичних відсутністю будь-якої фальші, вони дійсно щирі. Свого роду танцювальна терапія.
Наше тіло ніколи не бреше, на рівні інстинктів завжди говорить правду. Річ у тому, що з роками стаємо глухими до його мови. Часто кажуть дівчинці: «Не смійся так голосно. Не розмахуй руками». А хлопчику: «Не плач, що ти нюні розвів, ти ж чоловік». Танець допомагає звільнитися від цих стереотипів і під ритми музики прислухатися до себе. І почути власні бажання, стати щасливішими. Адже важливо не те, як людина виглядає в ньому, а те, що відчуває під час нього.
Мабуть, шановні читачі, ви, як і я, не раз спостерігали таку картину. Дитина смикає маму й розказує їй щось, але та не завжди має час вислухати її. Для батьків важливо, аби вона була ситою, одягненою, здоровою, і часто забувають про її емоційні потреби. Маля ще не знає, що таке сумно, гірко, тяжко, зле воно чи добре, і тоді починає щипати, бити інше. Замість того, щоб висловити свою злість, починаються проблеми психологічного характеру. Тому такі діти люблять, як не дивно, танець розбійників… Вони безпосередні, щиро перевтілюються. Підлітки ж дуже хочуть проявити, власну неординарність, те, що вони відрізняються від інших. Для них є життєво важливим знайти себе. Тому й починають робити різноманітні тату, пірсинг, одягатися так, що батькам здається жахом. Це потреба в самовираженні. Під час спонтанних рухів вони реалізовують потребу в цьому. Танець дає змогу об’єднатися тілу, розуму, емоціям, соціальній і духовній сферам, відновити ідеальне колесо життя. Навчитися приймати тіло таким, як воно є. Адже коли людина живе в ладу з собою, тоді може любити й приймати любов. До такого висновку прийшла Катерина Тропак, коли почала працювати в районному Будинку культури, де третій рік навчає танцювальній аеробіці групу людей, які завжди приходять на заняття з позитивним настроєм.
Катерина Тропак зробила для себе не так відкриття, як відчуває радість від того, що бачить, як змінюються з кожним заняттям її вихованці. У неї немає якогось конкретного рецепту чи вправи для того, щоб стати щасливішою. Танець, каже, заряджає, дає енергетичний сигнал. Поліпшується кровообіг, що й для здоров’я краще, й постава виробляється, підтягуються м’язи.
«Мені здається, - розмірковує Катерина Іванівна, - що потяг до нього закладений на рівні інстинктів.. Напевно, насамперед потрібно прислухатися до своїх бажань. Тоді вже дізнаєшся, куди і як тобі рухатися. Бо часом людина точно знає, чого не хоче. А це вже йде з мінусом, з часткою «не». Бо дитина не сумнівається, яке вона хоче морозиво — з банановим смаком чи ванільне, а дорослого, буває, запитаєш, а він губиться й відповідає: «Будь-яке».
Тож треба просто дозволити собі бажати, і тоді танець життя буде досконалим.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Наближається велике державне свято - День Конституції України. З яким настроєм, якими здобутками зустрічають його громадяни? Що доброго змогли...
Щороку славні сарненці, працівники виробничої та гуманітарної сфер, поповнюють когорту тих, кому присвоїли звання «Гордість міста» із занесенням їх...
Часом кожен із нас дивується наскільки тісний світ і все в ньому взаємопов’язане. У цьому випадку дуже доречні слова, що з блакитного джерела...
а й копітка робота, що дарує справжні шедеври Незважаючи на пору року чи події за вікном, двері Сарненської районної бібліотеки завжди відкриті для...
Коли приходить Новий рік, згадуємо, що вдалося зробити в минулому. Зустрівшись із директором Цепцевицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Людмилою МАРИНІНОЮ,...