Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Щасливі ми, нещасні чи стурбовані чимось, або хочемо сказати найголовніше, часто вдаємося до допомоги чарівних звуків музики. І простіше зрозуміти один одного, іноді пробачити. А взагалі, помічали коли-небудь, що люди рухаються в ритм музиці?
Спробуйте, сидячи в машині або приміщенні, включити мелодію та поспостерігати за ходою та рухами оточуючих. Упевнена, ефект експерименту буде дуже життєрадісним. А ще люди танцюють, коли їм потрібно щось забути, згадати, вирішити, відкласти або прийняти мудре рішення. Проаналізувавши сказане, розумію, що танець - не тільки ритм буднів, а й наше життя, вірніше, його яскравий відтінок.
Не один раз доводилось бачити, як танцює на сцені Катерина ТРОПАК разом зі своїми вихованцями. Здається, що по її жилах тече не кров, а музика. Й пульсує вона в ритм танцю, в якому живе. У ньому можна відверто любити, зневажати, боротися за когось, бути справжньою.
Лише за один рік роботи в Сарненському ВПУ-22 дівчина може похвалитися численними здобутками. На «ура» завжди зустрічають глядачі танець «Стиляги», який став першим у професійному училищі й був поставлений за 2 тижні. Його презентували на відкритті навчально-практичного будівельного центру КНАУФ. Вже незабаром на 8-ому районному фестивалі творчої молоді «Мистецтво молодих» у хореографічному жанрі в номінації «Бальний танець» колектив під керівництвом Катерини Тропак нагородили грамотою за І місце. А з села Горбаків Гощанського району, де обласний навчально-методичний центр естетичного виховання учнів професійно-технічної освіти проводив обласний фестиваль-конкурс хореографічних колективів «Веселі закаблуки», його учасники привезли два перших місця. Серед новостворених і класична композиція «Весняна фантазія». Вперше роботу, яку мені також пощастило побачити, представили на суд шанувальників на обласному конкурсі директорів професійно-технічних училищ, що проходив на базі ВПУ-22, а «Танець поварят» - у Рівному на конкурсі «Міс Профтехосвітяночка».
Способи потрапити в хореографічний колектив, який відвідують і випускники, і викладачі, і студенти, різні. Та в результаті бажання вдосконалюватися, знайти себе, радість, долю або просто опинитись там через любов до ритму, стає сильнішим тебе самого й перемагає. Учні, навіть після здобуття професії, приходять і продовжують танцювати. Катерина Іванівна навчає перетворювати ліричні почуття в плавні рухи танцю. Скажімо, той же сучасний і мій улюблений «Стиляги» захоплює здатністю жити вільно й упевнено.
Досвід у молодого викладача є. Так, після закінчення Сарненської ЗОШ ІІ ступеня – економіко-правового ліцею «Лідер» упродовж 5 років навчалась хореографії в Рівненському державному гуманітарному університеті. Танцювала в «Нео-Данс». Колектив неодноразово виступав у Рівному, їздив у Польщу. Потім було 2 роки роботи в народній музично-театральній студії «Калейдоскоп» у Кузнецовську, де викладала джаз-модерн. Діти її відвідували з 3 років, бували в Польщі й Болгарії. Незважаючи на різницю у віці між дітлахами й студентами й відповідно неоднакове сприйняття (коли для малят слово вчителя – закон), Катерині Тропак подобається працювати з підлітками. Вони привчені до порядку. Це є однією з основних умов, коли немає власного костюмера. А костюми для колективу шиють на замовлення в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Березнівське вище професійне училище». До слова, за власними ідеями й ескізами.
З нетерпінням і керівник, і вихованці очікують, коли обладнають танцювальний клас в училищі, справжній, із великими дзеркалами. Такий, як показують у кіно. Добре, що директор закладу Володимир Городнюк завжди підтримує всі хороші нововведення та сприяє їх реалізації. Сам неодноразово бував на репетиціях. Адже, погодьтесь, професійно-технічний заклад – не танцювальна школа.
Танець - не просто гарний спорт, а внутрішня сила, джерело надії, радості. Може, навіть, щастя… Про фігуру Катерини говорити не буду. Танцівниця – і цим усе сказано. Добре обличчя, проникливі очі, любов до роботи й до всього, що з нею пов'язане, повна самовіддача. Вона, звичайно ж, має право на легкий смуток і якусь загадковість, що лише додає шарму. Й переконана, що, перш за все, танець - не робота, а людські стосунки, що різняться від звичних відсутністю будь-якої фальші, вони дійсно щирі. Свого роду танцювальна терапія.
Наше тіло ніколи не бреше, на рівні інстинктів завжди говорить правду. Річ у тому, що з роками стаємо глухими до його мови. Часто кажуть дівчинці: «Не смійся так голосно. Не розмахуй руками». А хлопчику: «Не плач, що ти нюні розвів, ти ж чоловік». Танець допомагає звільнитися від цих стереотипів і під ритми музики прислухатися до себе. І почути власні бажання, стати щасливішими. Адже важливо не те, як людина виглядає в ньому, а те, що відчуває під час нього.
Мабуть, шановні читачі, ви, як і я, не раз спостерігали таку картину. Дитина смикає маму й розказує їй щось, але та не завжди має час вислухати її. Для батьків важливо, аби вона була ситою, одягненою, здоровою, і часто забувають про її емоційні потреби. Маля ще не знає, що таке сумно, гірко, тяжко, зле воно чи добре, і тоді починає щипати, бити інше. Замість того, щоб висловити свою злість, починаються проблеми психологічного характеру. Тому такі діти люблять, як не дивно, танець розбійників… Вони безпосередні, щиро перевтілюються. Підлітки ж дуже хочуть проявити, власну неординарність, те, що вони відрізняються від інших. Для них є життєво важливим знайти себе. Тому й починають робити різноманітні тату, пірсинг, одягатися так, що батькам здається жахом. Це потреба в самовираженні. Під час спонтанних рухів вони реалізовують потребу в цьому. Танець дає змогу об’єднатися тілу, розуму, емоціям, соціальній і духовній сферам, відновити ідеальне колесо життя. Навчитися приймати тіло таким, як воно є. Адже коли людина живе в ладу з собою, тоді може любити й приймати любов. До такого висновку прийшла Катерина Тропак, коли почала працювати в районному Будинку культури, де третій рік навчає танцювальній аеробіці групу людей, які завжди приходять на заняття з позитивним настроєм.
Катерина Тропак зробила для себе не так відкриття, як відчуває радість від того, що бачить, як змінюються з кожним заняттям її вихованці. У неї немає якогось конкретного рецепту чи вправи для того, щоб стати щасливішою. Танець, каже, заряджає, дає енергетичний сигнал. Поліпшується кровообіг, що й для здоров’я краще, й постава виробляється, підтягуються м’язи.
«Мені здається, - розмірковує Катерина Іванівна, - що потяг до нього закладений на рівні інстинктів.. Напевно, насамперед потрібно прислухатися до своїх бажань. Тоді вже дізнаєшся, куди і як тобі рухатися. Бо часом людина точно знає, чого не хоче. А це вже йде з мінусом, з часткою «не». Бо дитина не сумнівається, яке вона хоче морозиво — з банановим смаком чи ванільне, а дорослого, буває, запитаєш, а він губиться й відповідає: «Будь-яке».
Тож треба просто дозволити собі бажати, і тоді танець життя буде досконалим.
Марія КУЗЬМИЧ.