Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Замість мольберта й пензлика — фасад будинку та балончик із фарбою. Красиві малюнки нереалізованих молодих художників можна побачити під мостами великих міст, у покинутих будинках чи просто під ногами.
І хоча графіті офіційно заборонено, вуличних живописців більшає. Кожен мріє самовиразитись, створити щось грандіозне або просто зізнатися комусь у коханні чи вибачитись, і виставити це на суд людства. Самі маляри переконані: на їхні роботи набагато приємніше дивитись, аніж споглядати понурі облізлі стіни.
Загалом вважаю, не існує мистецтва, яке сподобалося б, або ж було зрозумілим абсолютно всім. Це особисте бачення якихось речей чи подій його автором. Я особисто, зізнаюсь, графіті майже ніколи особливо не цікавилась, хоча, хто такий Бенксі, все ж таки знаю, та й із його роботами також знайома. Бенксі – один із найвідоміших і найзагадковіших вуличних художників. Британський митець прославився політичними й антивоєнними трафаретними графіті в Брістолі. Навколо його біографії, як і справжнього імені, продовжуються багато суперечок. У Британії він став свого роду іконою нового художнього руху, а його мистецтво – чудовий приклад протиставлення вандалізму й живопису. Все більше людей схвалюють і підтримують твори Бенксі.
Саме на них акцентувала увагу студентів груп А-31, А-21 і А-11 Сарненського педколеджу Дженніфер Смоковскі, волонтер Корпусу Миру, яка працює в закладі впродовж року. Учні прийшли на заняття англійського клубу, бо, маючи додаткову спеціалізацію вчителя англійської мови з правом її навчання в початковій школі, хочуть удосконалювати власні знання. Дженніфер запросила взяти участь у ньому свою американську колегу з Володимир-Волинського, волонтера Дженну Марвін. Роздавши присутнім папір та олівці, не оголошуючи теми, вона попросила намалювати перше, що прийде на думку. А тим часом я мала задоволення поспілкуватись із Дженніфер англійською мовою й попросила її відповісти на мої запитання. До слова, дівчина – гарна майстриня, вміє шити. Тож, приїхавши в Сарни, купила швейну машинку. У вільний час може за вечір пошити собі обновку. А ще навчилася, як справжня господиня, консервувати овочі на зиму власноруч.
- Дженніфер, чим відрізняються українські студенти від американських?
- Насамперед тим, що вони дуже уважні на заняттях і добре поводяться, поважають своїх учителів. Піднімаються й вітаються, коли ті заходять до класної кімнати.
- Що для тебе було найважчим, коли розпочинала роботу?
- Чесно кажучи, - складання плану-конспекту уроків. Адже від того, чи буде все зрозумілим на заняттях, залежить, чи буде студентам цікаво. Переконана, якщо хочеш добре навчити предмету, то маєш працювати наполегливо, заінтересувати темами, на які вони захочуть розмовляти й удосконалювати свої мовні навички.
- Розкажи про свою родину, будь ласка.
- Я дуже скучила за нею. А нещодавно сестра народила двох синів-близнюків, моїх перших племінників. По Інтернету дивлюсь їхні фото, спостерігаю, як вони підростають, і сумую, що не можу взяти їх на руки. Можливо, це станеться наступного року. Моя сім’я щаслива, що я в Україні вчителюю. Країна дуже гарна і їм сподобалась.
- Дженніфер, де ти навчалася?
- Закінчила університет у Нью-Йорку. А приїхала сюди, взявши участь у програмі, яку впроваджує американський уряд, щоб не лише навчити тому, що знаю сама, а й ознайомитись із українською культурою. Повернувшись додому, розповідатиму співвітчизникам про Україну, її традиції.
- Що думаєш про нашу кухню?
- Вона надзвичайна. Хоча й потребує певного часу, проте здорова. Легко придбати свіжі овочі, молоко. Одно слово, мені дуже подобається.
- У тебе є хлопець?
- Так, він живе в Америці, вже приїжджав в Україну. Це було взимку, досить холодно для того, хто все життя прожив у штаті Флорида. У нього не було навіть відповідного одягу, він дуже мерзнув. Зараз щодня спілкуємося з ним по скайпу.
- Яке твоє найбільше бажання?
- Буду щасливою від того, що зможу допомогти людям, це і є моя мета.
- Що можеш сказати про Барака Обаму як першого афроамериканця, обраного президентом США?
- Його підтримали дуже багато громадян Америки під час перших виборів. Майже сімсот тисяч людей зібралися, аби подивитися церемонію його інавгурації на другий президентський термін. А на Біблії, яка належала захиснику прав темношкірих Мартіну Лютеру Кінгу, він склав свою присягу.
- Ще одне запитання, Дженніфер. Якби ти була Президентом України, що змінила б у країні?
- Важко сказати, мені багато чого подобається тут. Можливо, дозволила б більше свободи у висловлюванні власних думок, особливо журналістам.
Поки розмовляли, студенти виконали свої малюнки й перейшли до обговорення теми. До слова, обрали саме графіті, що є для підлітків певним способом самоствердження у власному середовищі, за результатами проведеного опитування. У більшості випадків подібне самовираження зводиться до стихійних нецензурних написів, яких із кожним роком стає все більше на українських стінах. Тому більшість людей вороже ставиться до вуличних художників.
Студенти намагались довести Дженніфер і Дженні, що один із видів стріт-арту вже давно не вважається хуліганством, а скоріше навпаки – вдалим способом прикрасити міські ландшафти. На початку XX століття графіті почали з’являтися в товарних вагонах, підземних переходах і метрополітені. Вважається, що ця техніка найбільше пов’язана з музичними напрямами та молодіжними субкультурами. Проте зародження цього художнього руху в його сучасному розумінні пов'язане з діяльністю політичних активістів, які використовували графіті для поширення своїх ідей.
Пересічні європейці відомих графіті-майстрів не знають. Багато художників бажають залишатися анонімними, щоб уникнути покарання за створення своїх шедеврів у публічних місцях. Невідомі графіті простіше знищити, ніж замислитися над причинами їхнього виникнення. На «нелегальних» стінах їх виконують здебільшого вночі, за відсутності свідків. Поряд із фантазією та наполегливістю авторам таких малюнків властива й спритність, адже мало кого з них упіймали на гарячому.
Великі за розміром зображення неабияк змінюють вигляд вулиці, часто псують фасади будинків. На естетичне задоволення від їх споглядання годі й очікувати, адже діяльність райтерів (виконавців графіті) обмежена. Вражає лише те, на що здатна перетворитися стіна будови за одну ніч.
Отже, що ж залишається: боротися з наслідками чи причинами вуличного графіті або ж вважати його одним із видів художнього мистецтва, запитала студентів Сарненського педколеджу їхній американський педагог. Чому їм займаються? Як кажуть, заборонений плід — солодкий, відтак цілком викоренити цю антизаконну діяльність неможливо. Доцільним залишається скоординовувати дії юнаків і дівчат, аби вони змогли мислити й творити в правильному напрямі, а від їх витраченого часу й зусиль була користь і задоволення не лише для них самих, а й для суспільства загалом.
Як виявилося, графіті не тільки екстремальне, а й дороге захоплення. Один балончик якісної фарби коштує 45 гривень, а на кожну роботу в середньому треба їх шість. Тож, якщо уявити, що малюнок може протриматись на стіні до двох тижнів, то це надто дороге захоплення для простого підлітка. Зараз, до речі, дуже актуальний трейн–арт, тому що малюнок не стоїть на одному місці, а «їздить», і його побачить більше людей.
Хочу застерегти хлопців, які взагалі не знають, що таке графіті та просто через моду починають малювати різні неприємні речі на стінах будинків.
Повноцінні графітчики їх не поважають і у своїх колах називають ТОY. Мовою сленгу, це недосвідчена людина, жовторотик, який з боку райтерів заслуговує лише на зневагу та ненависть.
Підсумовуючи заняття, педагоги та вихованці прийшли до висновку, що світ графіті — все-таки мистецтво, прояв внутрішнього життя наших сучасників, певна форма традиційної субкультури міста, феномен, який існує впродовж багатьох сторіч і містить у собі дві протилежні грані: легальну та нелегальну. І потрібно навчитися їх розрізняти, щоб дати можливість справжнім художникам творити істинне вуличне мистецтво. Таке, що змусить кожного з нас усміхнутися навіть у найпохмуріші будні.
Насамкінець і викладач англійської мови педколеджу Тетяна Мельник, і студентка Тетяна Наумчук подякували волонтерам за цікаве заняття в англійському клубі.
Марія КУЗЬМИЧ.