Опубліковано СН
У кожного навчального закладу своя історія, яку творять ті, хто там працює й навчається. Як мозаїчна картина складається з маленьких частинок, без жодної з яких не буде цілісного виду, так і трудовий колектив об'єднує різноманітні особистості. Вони доповнюють одна одну, часом суперечливі, а разом - це єдиний організм. Саме люди перетворюють звичайні аудиторії, кабінети, зали у великий гомінкий будинок, де з кожним роком студенти стають розумнішими, викладачі - мудрішими, а всі разом - ближчими й ріднішими. Які ж вони - керівники, викладачі й студенти, тодішні й теперішні?
Поринемо ж в історію ДПТНЗ «Сарненський аграрний професійний ліцей».
Від дідуся - до сина й онука
Петро Лохвич родом із Бережниці сусіднього Дубровицького району. В Сарненське СПТУ-1 вступив у 1959 році, а після його закінчення став трудитись трактористом у колгоспі «Ленінським шляхом», звідки юнака забрали в армію. Служив у Москві в ракетних військах. І знову приїхав у Сарни, тепер в автошколу, щоб здобути професію водія. І працював, й одночасно навчався в Дубенському сільськогосподарському технікумі. На ІІІ курсі Петрові Лохвичу запропонували роботу майстра виробничого навчання в професійно-технічному училищі. З того часу він не залишає навчальний заклад упродовж майже півстоліття.
У Сарнах знайшов дружину з якою виховали двох дітей, мають трьох онуків. Син Сергій також закінчив ВПУ-21 із відзнакою, був учасником І Всеукраїнського зльоту відмінників профтехосвіти України в Києві. Повернувся додому, з гордістю розказує батько, з годинником, дипломатом, іншими нагородами. Після училища здобув освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування й нині інженер у Рівненському природному заповіднику.
Онук Петра Федоровича, Олександр, працює поряд із ним уже третій рік, викладач. Пишається своїм енергійним дідусем, нагородженим нагрудними відзнаками Міністерства освіти й науки України «Відмінник освіти України» й «Антон Макаренко». Старший майстер Петро Лохвич у всьому є взірцем для колег і вихованців.
Професійна династія Віктора Олещука
У СПТУ-1, де здобув професію «Тракторист-машиніст широкого профілю», Віктор Олещук прийшов після 8 класу школи. А трудову діяльність розпочав помічником машиніста екскаватора.
Потім були навчання в Прилуцькому технікумі гідромеліорації сільського господарства, строкова військова служба, робота трактористом на меблевій фабриці. У 1975 році Віктора Олещука прийняли в СПТУ-1 майстром виробничого навчання.
Віктор Остапович пам’ятає різні часи, й ті, коли працювали без зарплати. Тепер навіть премії отримують за гарну роботу. Йому пощастило трудитися з трьома директорами закладу - Павлом Ратичем, Олексієм Захожим і Миколою Морозюком. Кожен із них, розповідає, зробив вагомий внесок у розвиток професійної освіти.
Педагог був депутатом Сарненської міської ради двох скликань. Нині - член комітету профспілки аграрного ліцею та ради профілактики правопорушень учнів. Дружина Надія – завідувачка гуртожитком закладу. Їхні сини – військовослужбовці. До речі, один із них, Василь, також навчався в училищі. А дві невістки, Наталія й Лариса, – серед фахівців ліцею. А донька Світлана – вихователь Сарненського педагогічного коледжу.
СПТУ-1 закінчив із відзнакою
Микола Савицький – викладач предметів професійно-теоретичного циклу. Його, як одного з кращих педагогів, знають не лише на Сарненщині, а й в області. Прикро чути, буває, від обмеженого кола людей, що в професійний заклад ідуть лише ті, кому закрита дорога у вищі. Звісно, це не так. Молодий чоловік свого часу закінчив СПТУ-1 із відзнакою, пройшов повний курс навчання в Херсонському педагогічному інституті.
Однією з причин, яка вабить Миколу Дмитровича до закладу, є спілкування з дітьми, які тут навчаються. До речі, серед його останніх випускників були дві студентки, які прийшли в професійний ліцей з шкільними атестатами з відзнакою. Такі ж відмінні дипломи отримали й тут.
Коли починав працювати в ДПТНЗ, комп’ютера не було навіть у бухгалтерії. Тепер навчальний заклад – постійний лідер серед інших за показниками діяльності з питань комп’ютеризації та інформатизації.
До розмови долучився директор ліцею Микола Морозюк, який розповів про викладача як про раціоналізатора. Насамперед, дозоване поєднання теоретичної й практичної форм навчання на його уроках призводить до гарного результату. На заняттях гуртка електроприводу та радіофікації разом із учнями виготовляють практичні пристрої для зварювання та зарядки акумуляторних батарей.
На лекції Миколи Савицького, які проходять на високому методичному рівні, учні йдуть із задоволенням. Окрім того, викладач є методистом навчально-консультативного центру Мирогощанського аграрного коледжу при ліцеї.
Стаж роботи династії Гриневичів – 145 років
Анатолію Гриневичу пропонували двокімнатну квартиру в Талліні (Естонія), де проходив військову службу, житло в Києві й Москві, роботу в правоохоронних органах. Зважив усі «за» та «проти», й пригадав слова древніх: «Якщо хочеш не працювати й жити у своє задоволення, зроби хобі своєю роботою». І ось уже впродовж 30 років передає власне вміння вихованцям, які стають водіями автотранспортних засобів категорії «С» в професійному аграрному ліцеї. Любить обрану професію й жодного разу не пошкодував про свій вибір.
Мабуть, і не могло бути інакше, адже батько Анатолія Іван Олексійович також тут вчився й усе життя працював, а мама Ганна Тимофіївна, була черговим вахтером у студентському гуртожитку майже 20 років. У цій родині всі три брати здобули професійну освіту.
Невістка Анатолія Гриневича Олександра - викладач, а син Олександр – майстер виробничого навчання. Одно слово, якщо підрахувати загальний трудовий стаж Гриневичів, то отримаємо цифру 145. Хочу назвати ще одну. Кількість механізаторів, комбайнерів і водіїв, що підготував Анатолій Іванович упродовж 15 років, становить понад 1200. Тож коли майстер їде дорогою, скажімо, на Рівне, фари кожного другого зустрічного авто моргають. А він гадає: чи то вітається один із понад тисячі учнів, чи попереду працівники ДАІ?..
Від долі не втечеш
Сергій Власюк після здобуття неповної середньої освіти прийшов у СПТУ-1, де здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю. Згодом були армія, Львівська дорожньо-технічна школа, що дала йому можливість працювати помічником машиніста тепловоза в обертовому депо міста Сарни. Він повернувся до улюбленої альма-матер через 20 років, щоб її охороняти. Тепер – слюсар-ремонтник.
Навчався тут у 1984-1987 роках, тож знає всіх майстрів виробничого навчання. Дружина Тетяна Володимирівна також трудиться в ліцеї, вона заступник директора з навчально-виховної роботи. Разом виховують двох дітей. Донька Яна здобуває освіту в Київському національному університеті культури й мистецтв, син Віталій – у 6 класі Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка.
Лише для підготовки водіїв автомототранспортних засобів на автодромі закладу є 13 вантажних автомобілів, 5 легковиків, автобус, 3 мотоцикли, 2 мопеди, 2 причепи. Можливо, не вся техніка нова, але транспортний парк оновлюється, й, найголовніше, всі технічні засоби вчасно ремонтують і вони завжди готові до роботи, завдяки Сергію Власюку.
Двічі оббіг земну кулю
Так про викладача ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» Петра Бортніка пише республіканська преса. Й недарма. Він не виглядає на свої 66 років, 45 із яких бігає. Власним прикладом пропагує здоровий спосіб життя. Добрі слова сказав на адресу свого учня, майстра спорту Сергія Опальна. Були в учителя й чемпіони області. Хоча, розповідає, його вихованці віддають перевагу боксу, волейболу, східним єдиноборствам. Веде мову й про інноваційні технології. З одного боку комп’ютер – оргтехніка, що допомагає в навчанні, а з іншого - фактор, що з кожним роком усе сильніше впливає на наше життя. І справа не тільки в електромагнітних полях, але і в комп’ютерній залежності. Тож замість того, щоб зайнятися спортом, молоді люди витрачають час у соціальних мережах.
Петро Петрович є переможцем міжнародних змагань із марафонського бігу на дистанцію 42 км 195 м, традиційних обласних забігів ветеранів «Сильні духом», обласних «моржів». З хорошим другом і напарником беруть участь у велопробігах. Долали разом шлях до Києва на велосипедах, відвідали Києво-Печерську лавру. Викладач предмету «Захист Вітчизни» очолює штаб цивільної оборони професійного аграрного ліцею.
Педагогічний колектив радіє з того, що молоді люди вступають до закладу, обирають для себе хліборобську долю, адже в Україні з особливою шаною ставляться до людей, які трудяться на землі та є носіями національних чеснот: працьовитості, мудрості, щирості, любові до рідного краю.
У студентства ліцею є всі умови для створення надійного професійного майбутнього, від якого в подальшому залежатимуть і розвиток галузі, і реалізація вітчизняного потенціалу, і відродження та процвітання українського села. Молоді люди отримують, як прийнято говорити, путівку в життя, а викладачі чекають на нових студентів.
Славна історія ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» продовжується…
Марія КУЗЬМИЧ.