Опубліковано СН
Автор фото Едуард Колядич.
Переміна епох диктує свої пріоритети, незмінною ж цінністю, етичною й логічною необхідністю залишається відчуття рідного краю.
Рідний край – той, що народжує, той, що навколо нас, той, що постійно відлунює в нашій душі. Він частка тієї сили, яку зберігаємо все життя. Упродовж останніх років стало доброю традицією проводити уроки літератури рідного краю, що дозволяють побачити той світ, який осмислений творчою уявою творця словесного мистецтва, вирушити в літературну подорож і зустрітися з героями творів письменників-земляків, яких на Поліссі чимало, запросити їх на урок. Літературна Сарненщина - це потужна панорама творчих, самобутніх постатей.
Нещодавно у Великовербченській ЗОШ І-ІІІ ст. відбувся районний семінар-практикум для вчителів української мови та літератури на тему: «Література рідного краю в системі шкільної літературної освіти». Зразковий фольклорно-етнографічний дитячий ансамбль «Криниченька» з незрівнянним художнім керівником Ніною Добровольською радо зустрів піснями-вітаннями та віршами вчителів району на чолі з методистом відділу освіти РДА Світланою Гаврилюк, зарядивши гостей чудовим настроєм на цілий день. Послухавши вербченських соловейків, словесників запросили у творчу лабораторію - інформаційно-освітнє середовище школи. Семінар-практикум розпочався з візитівки навчального закладу, з якою ознайомила педагогів директор Надія Бікус. Вона презентувала ЗОШ, де навчаються 497 дітей, котрим сіють зерно знань 19 педагогів із вищою категорією, 14 – зі званням старшого вчителя, 8 - з І, 10 - з ІІ категоріями та 20 спеціалістів. Надія Максимівна розповіла про відновлення кабінетів української мови та літератури, історії, реконструкцію коридору першого поверху. Педколектив за власні кошти придбав меблі в кабінети обслуговуючої праці й англійської мови, переобладнали клас інформатики для молодших класів. До речі, Великовербченська ЗОШ - єдина в районі має повністю облаштований спеціалізований кабінет біології з мультимедійною дошкою. На базі навчального закладу функціонує чимало гуртків: історико-краєзнавчий, художньо-естетичний, технічної творчості, спортивні секції Сарненської дитячо-юнацької школи з футболу, волейболу, баскетболу. Учні беруть участь у різних олімпіадах, конкурсах, де посідають призові місця. Хороший рівень знань показали минулорічні випускники, вступивши до 23 вищих навчальних закладів на державну форму навчання. У школі ведуть облік, де, так би мовити, прослідковують подальший шлях і досягнення колишніх вихованців. На базі закладу організовують не лише районні, а й всеукраїнські семінари. Цьогоріч уже провели з географії, трудового навчання, української мови та літератури.
Як і всі ЗОШ, Великовербченська має певні проблеми. Цьогоріч замінили 85 вікон на енергозберігаючі, 9 дверей, перекрили дах майстерні. Також у планах облаштувати дві вбиральні для учнів молодших класів. Власне керівник навчального закладу та творчий колектив намагаються їх максимально вирішувати.
Після урочистої частини учасники науково-практичного семінару занурилися в серйозну роботу. Світлана Гаврилюк поінформувала про програму заходу, сучасні підходи до організації навчально-виховного процесу на уроках літератури рідного краю, аби допомогти вчителям-словесникам створити власну модель вивчення творів. А також ознайомила присутніх із досвідом роботи кафедри педагогів української мови та літератури Великовербченської ЗОШ. А ще педагоги прослухали доповіді науковців і взяли участь у майстер-класах, які провели вчителі-практики.
Соромлива, стримана, кирпата,
Смуток на замріянім чолі,
Я – вербчанка,
Нас таких багато
В тихому поліському селі.
Відтак за шкільним дзвінком педагоги, розділившись, вирушили на відкриті уроки. Частина викладачів мала змогу спостерігати за уроком-екскурсією 7 класу на тему: «Шевченко і Рівненщина. «Тарасом сходжена земля» (викладач Тетяна Дем’янчук), інші ж поринули в чарівний світ поезії Лідії Гольонко. Учитель Надія Хрящевська запросила поетесу на урок літератури рідного краю, організувавши одинадцятикласникам зустріч із митцем із Великого Вербчого.
Надія Мефодіївна насамперед повідала про надбання відомих уродженців села: Андрія Ситая, Наталки Левчун, Мирослави Шершень і, звичайно, незрівнянної Лідії Гольонко. На запитання викладача, чого діти очікують від сьогоднішнього уроку, вони відповіли: цікавості, особистого знайомства з гостею, а також дізнатися про неї щось нове і, безперечно, отримати хорошу оцінку. Приємно вразили присутніх одинадцятикласники, зачитавши з почуттям любові до рідного краю, батьківської домівки поезії митця. У творах «Сповідь» і «Пісня до Ісуса Христа» автор дає зрозуміти, чиї ми діти і який слід маємо лишити на землі.
Поети народжуються здебільшого в селі, а живуть переважно в місті. Так і Лідія Микитівна. Після 8 класу вступила в Дубнівське культосвітнє училище, згодом закінчила Рівненський інститут інженерів водного господарства. За направленням працювала 2 роки в Немовицькому будинку культури. Була учасницею фестивалю сучасної пісні «Червона рута», авторської пісні та співаної поезії «Оберіг». Про пісенну творчість Лідії Гольонко зняли короткометражний документальний фільм. В альманасі Спілки письменників «Наше коло» друкують її твори. Також побачила світ власна книга «Поріг». Щороку бере участь у фестивалі «Лісова пісня», що проходить у Ковелі. Нині є членом клубу авторської пісні. Але, за словами митця, коли музика є роботою, вона перестає бути піснею, а перетворюється на повсякденну рутину. Отож полишила професійну творчість, аби не перевтілювати мелодію душі на буденний спів, і трудиться бухгалтером у гіпермаркеті «Епіцентр» м. Рівне.
- Щоразу, коли приходжу з роботи, - розповідає Лідія Микитівна, - вмикаю музику, й вона наче додає мені сили для життя. Адже ті, хто займається професійним співом, навряд чи отримують якесь задоволення для душі. До речі, пісні почала писати, коли пішла з культури.
Співучість Гольонків передається поколіннями. Це підтвердила племінниця поетеси Ірина, виконавши пісню «Не молились козаченьки». Гостя відкритого уроку була приємно збентежена від читання учнями її поезій. А вступне слово розпочала віршованими рядками: «Люби свою землю, молись за її довголіття…», які написала, їдучи з Рівного на зустріч до рідного села. Кожна мелодія, виконана Лідією Микитівною під супровід гітари, не лишила байдужим жодного серця присутніх, а на очах бриніла непрохана сльоза… Твори автора - це не лише поезія, пісня - це душевні перлини, які показують незвичайний чарівний світ поетеси.
Після ліричної ноти, повернувшись до теми уроку, учні зазирнули в «Додаткове бюро», де пригадали, що таке поезія, пісня, хто такий поет, композитор… Потім вихованці Надії Хрящевської подарували митцю квіти й презентували сувенір. А ще дізнались, що поетеса любить весну, захоплюється Бетховеном, одягається в червоне й полюбляє вишивати. Чи ж не справжня вербчанка?
У репертуарі Лідії Гольонко переважно задушевні сумні мелодії.
- Життя мене не тішило, тому й такі пісні, - каже Лідія Микитівна. – Вважаю, кожен повинен творити те, що відчуває, хтось має веселити людей, а інший, як я, оспівувати стан душі.
Поетеса дуже любить ліс. Отож восени найчастіше приїжджає у Велике Вербче й вирушає збирати гриби. А ще вишиває. Пробувала різну техніку гаптування, але найбільше до вподоби вироби хрестиком. Мовить народною мудрістю: «Можна забрати дівчину з села, село ж від дівчини забрати не можна». Ось так, каже, напевне, й у вишивці. В доробку пані Ліди виготовлений власноруч килим розміром 2х1,70 м, над яким працювала три роки.
Порахуй до п’яти, все забудь і прости,
Порахуй до шести – треба далі іти,
Порахуй до семи, стрепенувши крильми,
І мерщій від семи, від семи…
Такими мудрими словами й піснею «Летять роки» поетеса завершила змістовний і доволі цікавий відкритий урок літератури рідного краю.
Надія Бікус, директор навчального закладу, подякувала Лідії Гольонко за її прекрасні твори, які прославляють рідну вербченську землю, а також побажала всім присутнім любити Батьківщину й слово українське, аби нащадки знали своє коріння.
Кучеряві молодички зі старих кофтинок
Багатий дидактичний матеріал, застосування комунікаційних технологій та оформлення виставки, яку представили педагоги учасникам семінару, говорять про високий професіоналізм місцевих учителів. Гості захоплено розглядали малюнки, вироби з тіста, бісеру й інші цікавинки. Найбільше ж вразили принадно вдягнені «кучеряві молодички» - м’які, приємні на дотик, смішні та потішні ляльки ручної роботи. Одні майстри ліплять їх із глини, інші плетуть гачком або виготовляють так звані мотанки. Вікторія Добровольська, вихователь групи продовженого дня, для створення своїх робіт використовує синтепон і жіночі капронові колготки.
- Якось їздила зі школярами на відпочинок, - повела розповідь Вікторія. – Познайомилася там з учителькою з Березного, яка вела ляльковий гурток, вона й навчила творити такі незвичайні вироби.
Повернувшись із санаторію, ще з півроку майстриня вагалась, ніяк не могла спробувати самотужки, та, на щастя, хороші результати отримала вже з першого разу.
- І з того часу, - жартує, - наче захворіла таким захоплюючим хобі.
Ось так мало-помалу почала втілювати в життя все нові образи, які щоразу виринали в її уяві. Кожну вільну хвилинку старається приділити улюбленій справі. Розпочинає роботу Вікторія Вікторівна з каркасу тіла: ручки, ніжки, голова - й відразу на декілька екземплярів. Потім нитками прошиває носик, ротик, а далі волосся, яке готує зі звичайних ниток.
- Залежалась у шафі кофтина без діла, - мовить майстриня, - розпустила й зразу ж придумую образ, якому пасувало б таке волосся.
Аби отримати кучері, Вікторія накручує, приміром, на фломастер нитки, кип’ятить їх, висушує - й локони готові. Якщо добре постаратись, то таку ляльку можна змайструвати за 3 дні. І хоча захопленню Вікторії Добровольської ще й року немає, проте в доробку є чимало виробів. Деякі робить на замовлення, інші ж просто дарує друзям, знайомим.
- Ті, що виготовляю для когось, - каже дизайнер ляльок, - віддати легше, зі своїми ж прощатися набагато важче.
Також займається модульним оригамі, яке, до речі, також освоїла самотужки. Заохочує дітей молодших класів, які після уроків з цікавістю біжать вивчити для себе щось нове й корисне. Приміром, для того, аби зробити маленького лебедя, потрібно накрутити з паперу 400 дрібних деталей. Отож з допомогою вихованців із рук педагога виходять прекрасні птахи, а також вази, цукерниці… Й так чи не щодня - залишається з учнями після уроків і майструє.
На веселій ноті
Крізь коридор-виставку педагоги-мовники та гості заходу попрямували у світлицю до вчителя української мови та літератури Лариси Шершень. Яка запросила на гостину з письменниками-гумористами, учителями Коростської ЗОШ Михайлом Кикою та Василем Титечком. Лариса Кузьмівна назвала присутнім ще одне ім’я земляка, яке об’єднує творчих особистостей – Леоніда Куліша. Михайло Михайлович є неперевершеним пропагандистом творчості відомого місцевого письменника, а для Василя Григоровича він був першим учителем, який і благословив його на літературну працю. Та, на жаль, митця з великою літери вже немає поміж нас. У класі запанувала хвилинна тиша, яка в душі кожного відлунювала добру пам’ять про славного й невтомного творця слова…
Михайло Кика, лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору й сатири, розповів про давню дружбу з Леонідом Кулішем. Адже зростали в одному селі Кричильськ, разом працювали. Митець береже в пам’яті сотні гуморесок, написаних другом. Адже Леонід Зіновійович писав про те, що було, не прикрашаючи буденного життя. Усі його твори сприймалися як правда, як істина. Михайло Михайлович зачитав декілька віршованих мініатюр. А ще Лариса Шершень повідала присутнім про нього не лише як читця гумору, а й співака, запросивши виконати власну пісню.
Молодий, талановитий письменник, гуморист, автор 11 збірок Василь Титечко починав писати перші гумористичні рядки суто для себе. Бувало, зачитував у класі власні твори про однокласників Гальку та Федька. Школярам було смішно й цікаво, а для Василя – престижно. Згодом мама, навіть не поінформувавши сина, передала його вірші знавцю гумористичної творчості Леоніду Кулішу. Той відразу зауважив, що хлопець має хист до гумору, але треба ще багато працювати над собою. До чого юнак і прислухався. Василь Григорович також потішив усіх смішинками-веселинками, зачитав декілька гумористичних афоризмів. Як-от, приміром: «Якщо втратили Віру, то знайдіть собі Любу». Вихованці Лариси Кузьмівни на завершення зустрічі продемонстрували, що добре обізнані з творами присутніх авторів.
А на десерт «Криниченька» подарувала педагогам запальних пісень і затанцювала «Вишитую хустиночку» зі Світланою Гаврилюк, яка подякувала педколективу та вихованцям школи за змістовно проведений час.
Наталія МАЛЕЙЧИК.