Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
хотіла засновник торгово-виробничого підприємства ТОВ «Укрполь» Ніна ТКАЛЕНКО, застосувавши досвід підприємницької діяльності, здобутий у Польщі впродовж 11 років, в Україні. Але все сталося не так, як прагнула.
Нещодавно на позачерговій сесії Сарненської міської ради депутати надали згоду на розміщення флагштока з прапором Європейського союзу на центральній площі й підняття його на урочистостях до Дня Європи в Україні. Це була саме її ініціатива й пропозиція - голови постійної комісії міської ради з питань земельних відносин, житлово-комунального господарства й інвестиційного розвитку.
Зустрілась із Ніною Ткаленко в її скромному кабінеті. Поцікавилась, що спонукало до такого рішення. Все просто, відповіла вона, чинний глава держави Віктор Янукович дав чіткий сигнал – європейська інтеграція та укладання Угоди про асоціацію з ЄС є стратегічним пріоритетом України. Той факт, що Угода про асоціацію може бути підписана вже в 2013 р. озвучив і міністр закордонних справ Леонід Кожара. Він констатував, що головна мета України – впровадження європейських стандартів.
Думки з приводу стратегічного курсу України на євроінтеграцію, європейські цінності й стандарти життя, які висловила моя співрозмовниця, слухаю з інтересом. Життя понад 10 років у Польщі залишило свій слід у її долі. Тоді країна не була в Європі, але її жителі мали європейський дух, і тому вони нині там. Ніна Гнатівна відчуває, наскільки гостро стоїть ця проблема в Україні. Адже українці – трудолюбивий народ, який об’їздив у пошуках роботи не одну країну. Бачать, як живуть інші й хочуть такого ж життя.
Щоб відповісти на запитання, чому не живемо так, як у Польщі, варто поїхати, для прикладу, в приміську зону столиці й глянути на тамтешні будівлі, 2-метрові огорожі, ексклюзивні колекції автомобілів, що стоять біля будинків. Поляк, насамперед, пан і господар. Має охайний невеликий будиночок, гарний двір, трактор (якщо він фермер) тощо. В одній із таких будівель мешкав і президент Польщі пан Кваснєвський. А вулиці, на які влада завжди виділяла кошти, сяяли чистотою.
Для жінки вже тоді Польща була Європою. Але є ще одне. Коли поляк говорить, що любить свою країну, по тілу бігають мурашки й відчуваєш, що це справді так. І ще він переконаний: коли буде багатий кожен із них – розбагатіє й держава. Понад усе на світі Ніна Ткаленко хоче, аби її онуки говорили про свою країну з такою ж гордістю: «Я – українець і люблю Україну!».
Людина повинна зрозуміти, скільки їй потрібно на цьому світі, розмірковує. Розповідає показову історію про Олександра Македонського. У Вавилоні, де він жив, зайнятий державними справами й планами нових завойовницьких походів, після одного з банкетів раптово занедужав і через декілька днів помер на 33 році життя. Вмираючи, не встиг призначити спадкоємця. Один із найближчих його соратників Птоломей перевіз тіло володаря в золотій труні в Олександрію й поховав його там. Напис на надгробному камені могили Олександра Македонського свідчить: «Цього клаптика землі виявилося досить для того, кому не вистачило Всесвіту».
Ніна Гнатівна навчилася багато чому в ближньому зарубіжжі, але, як каже, рівень освіченості деяких керівників і, що найгірше, подвійні стандарти, не дозволили реалізувати знання на батьківщині. Дехто може іронічно зауважити: треба було залишатися й далі за кордоном, особливо ті, хто знав, як вона жила в центрі Варшави: службові квартира й автомобіль, двічі на місяць приїжджали з чоловіком в Україну й допомагали родині та друзям. А їхнє польське житло часто ставало притулком для сарненців, які займались «човниковим» бізнесом, багатьох вона навіть не знала.
Ніна любила вранці ходити на ринок, де торгували земляки. Коли живеш далеко від рідної землі й сумуєш за нею, почуття загострюються, не вистачає спілкування рідною мовою. Та одного разу трапився випадок, а, може, на те була Божа воля, який і змусив залишити Польщу. Обідрані, брудні чужоземні безхатьки пили пиво й спостерігали за пристойно одягненими українцями, які поруч торгували. А потім зневажливо й грубо сказали: «Ці російські таргани заполонили все навколо…». Звісно, наші не зрозуміли вислову, а Ніна Гнатівна, вражена та схвильована почутим, прийшла додому й заявила чоловікові: «Повертаємося в Сарни». Знайомі відмовляли, як могли: «Бухгалтер, економіст, навчилася бізнесу, є гроші – майбутнє забезпечене». Але настояла на своєму. Через місяць так і зробили, а впродовж року на рідній землі розчарувалася…
Приєднатися до європейських цінностей
Ніна Ткаленко ніколи не йшла по головах інших, за роботу підприємства має не одну подяку. Трудились на ньому 50-70 чоловік, які годували свої сім’ї, тепер - на обліку районного центру зайнятості. Справно платили податки в державну казну, чим збагачували країну. Не соромно й за побудовані об’єкти. Але не заживає в серці рана, й прикро говорити, що їхала з надією туди, де народилась і проживає вся родина, аби збудувати маленьку Варшаву. Натомість не один раз зіткнулась із несправедливістю, рішеннями «найгуманніших» правоохоронних органів у світі, яким треба було довести, що Ніна Ткаленко – не злочинець, а свідома громадянка й не порушила закон. У Сарнах немає людини, яка б сказала, що зумисне її образила. Бажає здоров’я тим, хто принизив її гідність, давно їх пробачила.
Вона – голова ради підприємців Сарненщини при райдержадміністрації. Не зі слів інших знає про тиск на них. Невже ви думаєте, запитала, що жінки віддають перевагу тому, аби стояти й мерзнути взимку на базарі? Насправді вони мріють, аби прокинутись уранці, випити кави, поспілкуватись із дітьми, внуками, а при нагоді вирушити в подорож – принаймні Україною. Вони платять усі необхідні податки державі й дбають самі за себе. Але представників малого бізнесу, основних наповнювачів бюджету, поклали на лопатки.
Не почувається комфортно й приватний власник, якого душать поборами, тероризують перевірками, ставлять в умови, коли він для себе має вирішити: або давати хабара, або закривати справу. До того ж, будь-яка нова постанова може раптово змінити правила гри й на прибуток дрібному підприємцеві можна не розраховувати. У Польщі ж нікому з представників влади не спаде на думку провокувати підприємця на порушення законодавства, щоб потім його на цьому ж і спіймати з вигодою для себе. А кому не відомо про рейдерські захоплення підприємств?
Ніна Ткаленко вже неодноразово розповідала, як відбувається перевірка контролюючими органами в Польщі. Інспектор телефонує й каже, що незадовго підійде, аби прояснити деякі нюанси. До цієї зустрічі не треба спеціально готуватися, вона завжди є позитивною. За невелике зауваження інспектор буде довго перед вами вибачатися. Переконувати, що йому прикро це робити, адже «пані здійснює всі необхідні відрахування панству, яке платить заробітну плату й перевіряючому».
Мушу навести ще один приклад. Уявіть собі польського 65-річного бізнесмена, для якого 25 число кожного місяця є особливим. У цей день він прокидається рано, одягає костюм і краватку й іде на пошту, щоб переказати, скажімо, 300-400 доларів (виведений для нього державою платіж) в казну. І робить це з великою гордістю та відповідальністю. Згодом повертається додому й зустрічається з друзями, щоб відсвяткувати подію. А далі знову працює. Саме такого спокою, переконана голова ради підприємців Ніна Ткаленко, потребує кожен українець. Бо впевнена, що 90% із них так само свідомо все сплачують.
Звісно, 35 років пропрацювавши у своїй державі, яку любить сама й навчила любити її дітей і онуків, заробила пенсію, якою не може пишатися. Та вона не втрачає надії й сподівається, що зміни на краще все ж відбудуться.
Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія – всі ці країни стали частиною єдиного союзу завдяки тому, що змогли визначити свої ідентичність, позицію у світі як європейські. Вони досягли успіху в реформах не тільки тому, що просто щиро хотіли повернутися до європейської родини, а й тому, що приєдналися до європейських цінностей.
Спитайте в українця, чи хоче він жити, як у Європі? Звичайно. А що таке європейські стандарти життя? Це заробітна плата, як у німців чи тих же поляків. А ще – гідна пенсія, зручний транспорт, затишні населені пункти. Безперечно, все це –європейські цінності й важливі надбання Європи. Але високий рівень матеріального забезпечення не означатиме, що одразу почнемо жити, як у Європі. Думаю, коли говоримо про європейські цінності, то йдеться не лише про матеріальні потреби. Сприйняти близькі та зрозумілі кожній людині, а потім законодавчо й на практиці підтвердити, що ми, нарешті, почали розглядати їх як норму власного життя. Саме це й стане справжнім початком розбудови сучасної європейської держави з гордою назвою Україна.
Першим кроком у місті до формування в сарненців і гостей райцентру громадської думки про майбутнє нашої держави в Європейській сім’ї народів і буде, за пропозицією Ніни Ткаленко, встановлення флагштока з прапором Європейського союзу на центральній площі по вулиці Широкій. І нехай він підштовхує кожного до свідомої роботи над собою, розвитку й вироблення в собі та дітях нової культури, високих моральних цінностей.
Марія КУЗЬМИЧ.