Опубліковано СН
Автор фото Едуард Колядич.
Марія РАДЬКО з Яринівки довго не погоджувалась, аби про неї написала статтю. Хоча й заслуговує на титул кращої господині, адже вирощує 45 в’єтнамських поросят.
Проживши 23 роки в місті, впродовж останніх семи мешкає в селі. Повернулась туди, щоб доглядати хвору маму, а після її смерті залишилася там. Деякі її знайомі шоковані тим, що кардинально змінила життя й занурилася в сільське господарство. Хоча й за фахом Марія Юхимівна – агроном (закінчила в Росії Себежський технікум). Але понад 20 років життя пропрацювала інструктором із трудотерапії в КЗ «Обласна психіатрична лікарня села Орлівка». Нині ж трудиться в дистанції колії та зв’язку ШЧ-6, де отримала роботу за направленням районного центру зайнятості. Її опорою і помічником стали син Юрій, який навчається на 5 курсі Національного університету біоресурсів і природокористування України, що в Києві, та чоловік Іван. Старша донька Юлія працює перукарем, а меншій Катерині виповнилося 7. Має й онуку Аліну.
Чесно кажучи, це не перше моє знайомство з жінкою. Колись побачила Марію на маленькому базарі, де вона продавала торти й рулети. Саме в той час не платили грошей, а мамі з двома дітьми треба було якось виживати. Вона навіть на роботу ходила пішки. І от знову зустріч. Марія дуже прискіпливо ставиться до якості продукції, тому, доглядаючи своїх підопічних, не застосовує ні харчових добавок, ні хімії, ні стимуляторів росту. До речі, відрадно було дізнатися, що Володимир Гриневич, любитель і шанувальник птахів, про якого вже розповідала читачам, є племінником Марії, і навіть робить щеплення її в’єтнамським черевозвислим, що сьогодні в Україні стали вельми популярними.
Марія Радько просто закохалася в цих свиней і може до безкінечності розповідати про їхні переваги. Найперше, що дуже подобається господині, це те, що вони - травоїдні, не потребують багато їжі. Згодовує їм зілля, траву, додає трохи висівок, сирої картоплі чи яблук. Оце й усе. Взимку вони залюбки їдять сіно, солому, полову, жом, сирі буряки, картоплю, моркву, усе, що є у звичайному господарстві. Поросята, розповідає, дуже чистоплотні, з великою відповідальністю доглядають своє потомство, в чому переконалась особисто. Коли дорослі тварини побачили Едуарда Колядича з фотоапаратом у руках, чимдуж кинулися до хліва, на свій лад закликаючи маленьких слідувати за ними. До речі, дорослі мають свої імена. Скажімо, Зірка, що захотіла опороситися на вулиці зробила собі нору, і в хлів не збирається. Біля неї туляться дев’ятеро маленьких. Двох Марія спробувала впіймати, щоб зробити фото. Зірка почала хрюкати з хвилюванням, ніби не дозволяючи забрати їх.
Хоча селяни й віддають перевагу звичайним свиням, тварин азійської породи цінують не тільки за спокійний і добрий норов. Вони маленького зросту, охайні. Марія проводила такий експеримент: відгодовувала одну білу звичайну свиню і троє в’єтнамських. Затрати були майже однакові, зате вихід м’яса з останніх - удвічі більшим. До речі, якщо говорити про його смакові якості, то вони дуже високі. Воно позбавлене холестерину, швидко готується.
Цікавлюся вагою дорослої свині. Вона сягає від 50 до 100 кілограмів. М’ясо цінується за малий вміст жиру. Сало буває навіть тоншим за палець. Якщо тварини правильно харчуються, солонина має мармуровий відтінок, тонку м’ясну прослойку. Продукт вважають делікатесним. Судіть самі: скільки разів упродовж року їсте свіже м’ясо, коли відгодовуєте звичайні свині? Мабуть, не частіше, ніж двічі на рік. А якщо тримаєте в господі шестеро, свіженьке м’ясо матимете часто. Доросла тварина в середньому важить до 80 кілограмів (м’ясної породи).
Ці свині дають до двох опоросів упродовж року, мають цікаву тенденцію – щоразу народжують на двоє поросят більше. Вони досить стійкі до хвороб. Але найбільше викликає симпатію їхня ласкава вдача. Тільки-но зачують голос господині, відразу лащаться до ніг, влягаються догори черевом і чекають, коли Марія почне їх гладити.
— Годувати їх легко, — продовжує розмову господиня. — Літом пасуться в спеціальній загорожі. Зранку годую комбікормом, запареним теплою водою. Узимку їдять двічі, бо від повноцінного годування залежать стійкість їхнього організму до хвороб і якість м’яса. Іноді залишаються на ніч на вулиці, недалеко від хліва. Вони тримаються купи. У спекотну погоду швидко перегріваються на сонці, тому треба стежити за тим, щоб у коритах завжди була вода.
Вислобрюхих цінують ще й за те, що статево вони дозрівають дуже швидко. Так, після чотиримісячного віку свиней можна в’язати, каже Марія. Така зрілість дозволяє їм народжувати декілька разів на рік. Перший раз самка приводить 5–10 поросят, згодом — 10–20. Виношує малих 114 днів — три місяці, три тижні й три дні, як звичайна.
- Поросят у нас купують господарі з навколишніх сіл. Є й постійні клієнти, які придбали самі й порекомендували своїм друзям. Якщо в селах люди постійно лікують поросят від паралічу, то при правильному утриманні «в’єтнамки» майже не хворіють, оскільки мають стійкий імунітет до різних свинячих хвороб, — пояснює Марія. Щоправда, ця порода дуже чутлива до протягів. Тож взимку треба затуляти всі щілини у хліві.
Хоча стаж у яринівської господині невеликий, за короткий час вона досконало вивчила звички та кулінарні уподобання капловухих. На своїй земельній ділянці вирощує картоплю, кормовий буряк, гарбузи. Окрім цих овочів, до свинячого раціону додає «зелений салат» із лободи, кропиви й іншого бур’яну та «десерт» із яблук. А ще, як вовк є санітаром лісу, так і кабанці підберуть із землі лушпиння з зернят чи груші-падалички, люблять аличу й обожнюють хрущів, які їдять, як цукерочки.
Тим, хто все ще сумнівається, чи вигідно тримати таких поросят, Марія Радько радить не слухати про них негативну інформацію. А потім робить нескладні підрахунки.
— Щоб купити дрібної картоплі, висівок та обмішку для двох поросят на 10 місяців, витрачаєте, для прикладу, трохи більше 1 тисячі гривень. Кабанця звичайної породи догодуєте до Різдва, «в’єтнамця» потримаєте до Великодня. Частину м’яса і сала залишите собі. Сало засолите, м’ясо переробите на тушонку, якої вистачить на цілий рік. Другу частину можна продати. От і рахуйте: вигідно тримати свиней удома чи ні? Звісно, не буває без збитків, якщо посушливе літо, треба шукати траву.
Марія Радько переконана, що сільське господарство має майбутнє, бо їсти хоче кожен, і не один раз. А до роботи їй не звикати. Виросла в багатодітній родині. У батьків їх було шестеро. Сестра Ніна живе в Білій Церкві, брат Станіслав - у Сарнах трудиться у ПрАТ «Сарненський хлібозавод», два старші уже померли.
До речі, почалося господарство з подарунка сестри Олени, яка приїхала в гості з Чернігівської області й презентувала порося. Аби не було одне, незадовго купила йому пару. І от уже впродовж чотирьох років розводить м’ясну та сальну породи. І на її обличчі немає й тіні розчарування.
Марія КУЗЬМИЧ.