Опубліковано СН
Уже й сарненський хліб від «Рум’янця» повезли новою білощебеневою дорогою в магазин, а я тільки-но збираюсь їхати в ліс. Та мої гриби мене дочекаються.
Дорогу, довжиною понад півкілометра, цієї осені висипали олевські шляховики. Вона з’єднує вулицю Зелену селища Томашгород і нашу околицю, що офіційно зветься вулиця Ломська. За це люди щиро вдячні місцевій селищній раді та її очільнику Вікторові Аксьонову. Молодь будується. І таке піклування влади додає їй авторитету.
Від моєї домівки до лісу - рукою подати. Велосипед повз ожини слухняно петляє стежкою, що виходить до затопленого колишнього польського кар’єру. А ось і загадковий Фурманів кар’єр! Справжня лісова перлина! І це в якихось 3-4 кілометрах від центру селища каменярів. Таки чудово тут відпочивати.
До вересня 1939 року тут вручну видобували й обробляли камінь і вивозили в Польщу, десь під Варшаву. Керував роботами пан Фурман. Старожили кажуть, добрий і хазяйський був чоловік. Побудував млин, магазин, вузькоколійку до залізничної станції Томашгород. Робітники за ним не бідували. Та все розвіяли вітри часу… Перетинаю невеличкий брід, і вже починаються грибні місця. Ого! Та тут у березняках їх, гарненьких боровиків, майже з десяток.
Ось грибочок, ще грибочок,
Йди у кошик мій, браточок.
А поважний боровик у моху ховатись звик…
На острівці, що розділяє невеличке болото, назбирав чимало польських грибів і багняків, або ж по-народному козликів. Повірте, вони пахнуть зрілою осінню.
Повернув у бік старовинного села Сехи. Тут на пагорбах гарно ростуть зелениці, білі гриби, трапляються семироги. Хоч із зеленцями чимало мороки, але мариновані вони, та ще й під картопельку, ну дуже смачні. А ще ж треба назбирати маслюків - грибів мого дитинства. Ще хлопчиною в молоденькому лісі в урочищі «Рачова» біля рідного села Любиковичі назбирував їх здоровенного вербового коша. Бувало, й продавав на ринку в Сарнах. Як зараз пам’ятаю, за кошик цих грибів правив 5 радянських карбованців. Ну а потім «відтягувався» на повну! Купував собі аж 2 кухлі хлібного квасу по 6 копійок кожен, та ще пончиків із повидлом. А в книжковому магазині, що був розташований по нинішній вулиці Широкій, за карбованець міг придбати 2-3 книжечки, а то й на два. Залишок вторгованих грошей віддавав матері Василині Кирилівні. Сушив ще й лікарські рослини, які здавав в аптеку міста Дубровиця. Отож чесно зароблені гроші мені були аж ніяк не зайвими. А тоді ж на один карбованець можна було придбати шість буханців хліба. І тепер інколи продаю гриби та лісові ягоди. Адже підготував до друку й третю книжку гумору, поезій і прози, а щоб її видати, потрібні кошти. Маю вже й прихильників серед читачів. Тож ліс виручає.
У знайомій місцині назбирав гарненьких і чистеньких маслюків: «…Заховались маслючки під соснові колючки…». У народі кажуть: зима все поїсть. Цілком згоден із цією мудрістю. Та час уже додому. Хто багато хапає, той здоров’я не має. Дорогою зустрів сусідку Ганну Ярмощук із чоловіком Миколою Кириловичем. Хоч і тримають величеньке господарство, але Ганна Павлівна ще встигає грибів і ягід у лісі назбирати. Одно слово, хазяйські люди, є з кого брати приклад. Щасти Вам, Павлівно!
Гарний теперечки видався день: грибний, сонячний. Авжеж, надворі ж бабине літо.
Володимир ТУШИЧ