Щоб не розчарувались, а повірили

По-осінньому гарна й сонячна погода минулої п’ятниці сприяла поїздці журналістів у село Зносичі – один із тих населених пунктів Сарненщини, де живуть трудолюбиві й віддані своїй землі люди. В полі впевнено кермував сільськогосподарською технікою комбайнер Сергій Пупко, який збирав кукурудзу. Щоденний урожай – 250 тонн, поділився, кращий, ніж минулорічний. Радіє йому й Анатолій Остапчук, який донедавна ще наводив лад у районі, тепер повернувся до господарства, що не один рік славиться своїми досягненнями.

До речі, вздовж дороги густо зеленіє та, що піде на корм худобі, а посіяли її одразу після того, як зібрали озимий ячмінь.
Про себе Сергій розповідав неохоче, сором’язливо. В СГПП «Маяк» трудиться з 1992 року, щойно повернувся зі служби в армії. З дружиною Лесею виховують доньку Катерину й двох синів, один із яких здобуває професію будівельника в Сарненському ВПУ-22. Упродовж 6 років допомагає йому Євген Лопанчук, також багатодітний батько трьох малолітніх дітей.
Анатолій Миколайович, який супроводжував нас, розповідав про зносичан. Саме їм завдячує стабільним розвитком сільськогосподарського підприємства. Так, каже, Сергій Трофимець закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут у 2004 році й дотепер працює агрономом. А в доярки Людмили Панасюк трудовий стаж, як і в тракториста Сергія Пупка, 20 років. Людмила Василівна - справна господиня. Дома виховує 6 дітей, а на фермі за 8 місяців надоює понад 80 тонн молока. Доярка Людмила Мельник може похвалитися ще більшими здобутками – за цей же період надоїла 102 тонни молока. Відзначив Анатолій Остапчук і водіїв. Серед них Івана Никончука, Петра Кичана, Івана Занозовського, які в гарячу осінню пору збирають кукурудзу (відповідно вже перевезли 367, 570 і 476 тонн цієї культури).
Трохи згодом директор місцевого навчального закладу Марія Власюк скаже про дітей працівників. Усі – змалку трудолюбиві, поважають старших і допомагають татам під час літніх канікул на току чи стають помічниками комбайнерів, ознайомлюються із технікою, а потім продовжують справу батьків. До речі, 29 учнів у цьому році вирішили обрати робітничі професії, переважну більшість яких здобувають у Сарненському ВПУ-22.
Господарство відвідувала не раз, тож цікавить, як вдалося його зберегти, адже бували різні часи. Завдячуючи взаєморозумінню з людьми, акцентує увагу Анатолій Остапчук. Коли бачиш їхнє бажання працювати, відчуваєш, що не можеш їх зрадити. Хоч би там що, впевнений, такі виробництва мають право на життя, як і земля мусить давати віддачу трудівникам-хліборобам. Одно слово, якщо живеш цією справою, то вона повинна приносити позитивний результат.
Зачепили й реформування сільськогосподарської галузі. Аграрні підприємства сьогодні потребують реального економічного й правового розкріпачення (захисту від адміністративного свавілля, матеріально-технічної й фінансової підтримки, визнання їх повноцінними суб’єктами ринкових відносин). Наголошує Анатолій Остапчук на підприємництві в сільському господарстві й праві самостійно вибирати не тільки напрямок спеціалізації (з урахуванням умов господарювання), а й визначати перспективу й економічно ефективну структуру посівних площ і виробництва в цілому. Потрібна також свобода вибору партнера, договірних взаємовідносин із суб’єктами ринку, форм організації та оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна власність не зробить селянина повноцінним хазяїном, висловлює думку господарник із майже 30-річним стажем.
Досвід сільськогосподарських підприємств «Случ» і «Маяк» показав, що поряд із маленькими селянськими може розвиватися й великотоварне виробництво. Кажучи про багатоукладність аграрної економіки, повинні пам’ятати існування парадигми: чим більший розмір виробництва, тим краща його економічна конкурентоспроможність, але гірша соціальна місія, тоді як малим складно змагатися на рівних, проте вони зберігають кращу зайнятість селян. Саме тому варто державі подбати про розвиток малого та середнього підприємництва, формування товарного сімейного виробництва.
Потребує вдосконалення, на думку Анатолія Остапчука, питання поновлення стада, насінництво. Бо тяжко вийти на високий рівень без розвитку науки й селекції в тваринництві. До поліських земель уже давно придивляються багатії, пропонуючи господарям їх оренду на 25-50 років. Упевнений, що в довгострокову віддавати свої паї небезпечно. У селянина можуть безкоштовно забрати землю. Як сталося це з державним майном, коли власники сертифікатів залишилися ні з чим тоді, як деякі за одну ніч розбагатіли. Земля – такий же товар, і кожен, хто її має, може продати (тільки не за безцінь). Тепер продовжили мораторій на продаж до 2016 року, а треба раз і назавжди визначитися - розпродувати чи ні.
Анатолій Миколайович - прихильник фермерських господарств у кожному населеному пункті. Бо тільки тоді в людей буде робота, переконаний, і село житиме. До місцевих керівників працелюби звертаються з різними проблемами: і щоб дорогу почистили від снігу, й будівельні матеріали допомогли привезти, й зерна, сіна чи соломи виписали… Адже що нині бачимо в селах: люди розчаровані, що їхні руки нікому не потрібні, з відчаю одні спиваються, другі виїжджають з країни. А в «Маяку» трудяться одних лише механізаторів 30, ще 20 водіїв, доярки - всі вони мають не тільки роботу, а й вирішують соціальні питання.
Щодо модернізації підприємства, то за зароблені кровні її також не проведеш, розповідає. Для прикладу: хто зможе придбати комбайн за 5 млн. грн.? А у виробництві сільськогосподарської продукції можна використати досвід сусідньої Польщі. Має власне бачення й щодо розвитку самоврядування та його дієвих форм. Наголосив на ініціативі «знизу», бо ніхто краще не знає свої проблеми, ніж громада, яка проживає на тій чи іншій території.
Спостерігаю, як по-хазяйськи Анатолій Остапчук заглядає до трактора, кукурудзи, чи просто торкається землі. Каже, ще дід колись так робив. Покладе весною руку на ниву - якщо вона холодна, то сіяти рано. Отак і він навчився в нього відчувати її душею, як і людей. А ще вставати рано й до пізнього вечора, як у селі, мозолитися. Для підтвердження наводить ще одну дідівську мудрість-заповідь: «Нікого не посадити в житті, а за день хоча б один цвях забити (ніколи не байдикувати)». Свої знання передає синам, якими пишається. Ігор і Сергій хоча й молоді, але прислухаються до батьківських порад, підтримують його. Поважають, як і всі працівники господарства, основний життєвий принцип Анатолія Миколайовича: жити й працювати по справедливості. Головне для нього, щоб люди не тільки не розчарувались, а й повірили.
Зносичани добре розуміють, що мусять посіяти, незважаючи на подорожчання дизпального майже вдвічі. За кордоном (навіть у сусідній Білорусі) виробникам сільгосппродукції перед жнивами завжди знижують ціни на пальне, а перед посівною – на мінеральні добрива. Переконаний керівник, що підтримувати дотаціями треба всі форми господарювання. А збутом продукції має непокоїтися держава, щоб виробник ще за рік знав, що йому сіяти й за якою ціною реалізовувати вирощене. Село тільки тоді житиме, якщо буде виробництво. Інакше воно не матиме перспектив.

Перед уроками співають Гімн України
19 лютого 2013 року в Зносицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів вийшла в ефір перша передача шкільного радіомовлення. Заступник директора Людмила Панасюк, з 20-літнім стажем виховної роботи, давно мріяла втілити свою ідею в життя. З допомогою місцевого господарства СГПП «Маяк», яке допомогло коштами, батьків і працівників магазину музичних інструментів «Robik-Music», що в Сарнах, бажання стало реальністю. Тепер радіогазета, кожен вихід якої чути в усіх куточках села, має не одну рубрику. Серед них інтерв’ю (з директором школи, медичною сестрою, активістами-школярами), хвилинки-цікавинки, музичні вітання й навіть шкільні приколи. У планах Людмили Панасюк залучити до участі й маленьких ведучих.
Пишається Людмила Василівна своїми доньками, яких виховують з чоловіком Петром Володимировичем. Всі три дівчинки закінчили школу з золотими медалями. На думку директора закладу Марії Власюк, це унікальна родина не тільки в населеному пункті, а й Україні. Марія й Олена вже закінчили з відзнакою Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» (факультет енергоменеджменту й енергозбереження), працюють у столиці. Наймолодша Тетяна вступила туди цьогоріч на факультет менеджменту й маркетингу. Найстарша вже й онуку Анну подарувала батькам.
Людмила Панасюк все життя мріяла про хореографію, але закінчила спочатку Дубнівське педагогічне училище, згодом Рівненський педагогічний інститут ім. Мануїльського, де одержала фах учителя початкових класів. Як заступник директора, ніколи не рахується ні з часом, ні з відпусткою, адже коло обов’язків - необмежене.
СГПП «Маяк» - меценат зносицьких освітян. Не забувають про них і 1 вересня, й на День учителя, Новий рік, 8 Березня та в день останнього дзвоника. У щоденному житті не обходяться без їхнього електрика чи зварювальника. А освітяни для односельців завжди готують музичні вітання в День працівника сільського господарства.
У закладі освіти, де навчаються 423 учні, трудяться 49 учителів і 16 технічних працівників. Керує ними Марія Власюк. Ще маленькою дівчинкою вирішила, що буде вчителькою, марила цією професією. Стала студенткою першого випуску Сарненського педколеджу, згодом закінчила Рівненський державний гуманітарний університет з відзнакою. Хоча з 15 років трудового стажу на посаді директора школи всього 5, намагається йти в ногу з часом, доводити власними здобутками й кожним кроком, що головний педагогічний обов’язок – трудитися так, щоб потім не було соромно за свої вчинки. Не терпить підлості й підступності й доводить усім, що жодна влада не здатна здолати людяність і доброту, які в складний час урятують Україну. За сприяння розвитку учнівської творчості та значний внесок у підготовку переможця ІІІ етапу ХІV Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика, Марію Степанівну нагородили подякою облдержадміністрації. А за 3 місце в ХІ районному конкурсі-ярмарку педагогічної творчості в номінації «Українська мова й література» - дипломом відділу освіти Сарненської РДА.
Розповідає з гордістю про своїх колег і заступників. Скажімо, Неля Мельник – із навчально-виховної роботи, вчитель історії й правознавства довела до толку музейну кімнату. А всі квіти в школі – заслуга рук учителя обслуговуючої праці Лариси Дорошко. Її вироби з бісеру, вишивки тощо побували на районному благодійному ярмарку, обласних конкурсах «Виробам – друге життя» й «Писанко, воскресни». Елементи рушника до Дня Незалежності були представлені на конкурсі «Україна вишивана». У 2012 році започаткувала в школі гурток «Бісерне сяйво». Сама ж плете спицями й гачком і з задоволенням демонструє одяг, виготовлений власноруч. Із чоловіком-господарем, який і комбайн придбав, виховують троє дівчаток. Катерина вже студентка, Наталка навчається в 11 класі, Світлана – 7-ому.
Оксана Міхнова – шкільна медсестра. Фактично трудиться на 0,75% ставки з того часу, як закінчила Кіровоградське медичне училище. Але педагоги кажуть, що на всі сто. Про дітей і їхні захворювання знає все. Сама оформила кабінет. І школярі, й учителі, а найбільше Оксана Іванівна, не можуть дочекатись, коли стане суто медичним працівником навчального закладу.
Із 1 вересня в Зносицькій ЗОШ започаткували ще одну традицію – перед початком уроків разом співають Гімн України в музичному супроводі, що лунає по шкільному радіо. Ідея виникла після того, як одного разу Анатолій Остапчук розповів про ставлення до державних символів і національну свідомість за кордоном. Адже помпезні заходи не завжди належно сприймають діти. А тут, коли співають «душу й тіло ми положим за нашу свободу…», в дівчаток на очах з’являються сльози.
Про рівень навчання свідчить кількість випускників, які щороку стають студентами вузів і навчаються за рахунок держави. В цьому році їх географія розширилась – Львівська ветеринарна академія, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Рівненський державний гуманітарний університет, Переяслав-Хмельницький педінститут, Тернопільський національний технічний університет, Рівненська духовна семінарія, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука.
Вчителі, діти й батьки – єдина родина. Без батьків і ремонт не обходиться, а до них завжди долучаються й спонсори – СГПП «Маяк».

У парламенті мають бути й господарі
Мешканці населеного пункту не в один день народилися, розповідає Зносицький сільський голова Іван Вакулко, тож у кожного свій характер. Але разом трудяться в місцевому сільськогосподарському підприємстві, ведуть особисті хазяйства й дбають про благоустрій території, на якій живуть. Так, зробили поточний капітальний ремонт (заасфальтували 160 м) вулиці Кичана (252 тис. 232 грн.), поетапно здійснюють його на вулиці Дружби. Окрім того, дбаючи про здоров’я селян, тисячу гривень спрямували на придбання засобу для дезінфекції колодязів. До речі, рада чи не єдина, яка передбачила 20 тис. грн. на відновлення випасів (перезалуження землі). Роботи виконуватиме місцеве СГПП «Маяк». Цьогоріч зробили дослідження ґрунтів. Згідно з програмами, що реалізовують, поліпшують угіддя сільськогосподарського призначення, борються з захворюваннями на гепатит і туберкульоз. На останню спрямували 5 тис. грн.
Школа, розповідає Іван Олександрович, основна з цінностей на території села, свого роду маленька держава, яка виховує громадян України. Все роблять спільними зусиллями – й стадіон упорядковують, і чергують на дискотеках. Одно слово, як кажуть, в одному котлі варяться.
Нині громада готується до зими. Так, власними силами в сільському Будинку культури зробили капітальний ремонт газових котлів. Чимало гарних слів сказав сільський голова на адресу керівника господарства «Маяк» Ігора Остапчука. І член виконкому, і депутат районної ради, і капітан місцевої футбольної команди, і її меценат. За підтримки громади, Анатолія Остапчука, СГПП «Маяк» (180 тис. грн.) зробили реконструкцію храму. Цікавий факт, що самі жителі зібрали майже 90 тис. грн., при тому, що село нараховує всього 600 дворів.
Прощаючись, торкнулися теми виборів в Україні. Сільський голова висловив думку, що в Парламенті мають бути не лише політики, які приймають закони, про які самі й забувають згодом, а й господарі. Таким зносичани вважають Анатолія Остапчука. Переконані, що це та людина, яка дбатиме про соціальний захист людей, які живуть у глибинці. Та й не секрет, що подібного господарства в районі годі й шукати – селяни мають роботу й довіряють і батьку, й сину Остапчукам. Та й на Сарненщині керівники громад, які хочуть розвиватися, наголосив Іван Вакулко, також скажуть добре слово про Анатолія Миколайовича.
Марія КУЗЬМИЧ.