Опубліковано СН
Степанська ЗОШ перетнула двохсотлітній рубіж
Що таке школа? Так просто й не відповіси. Потрібно ретельно подумати над цим простим і водночас складним питанням. Школа – це все. Це дитинство, початок нового життя, джерело знань, рідні обличчя друзів і вчителів, які для багатьох упродовж років навчання стають найріднішими, наймилішими та найбажанішими. Школа дає опору, дарує радість і щасливі миті. Для кожного рідною стає та, з якою, ніби штампом на серці, крокуватимеш усе своє свідоме життя.
Кожна школа, як і людина, має свій день народження, біографію, історію, батьків-учителів, дітей-учнів, щасливі та печальні миті. Все це має і Степанська ЗОШ І-ІІІ ст., яка перетнула двохсотлітній рубіж. Є чим пишатися. Насамперед випускниками, які впродовж двохвікової історії збагачували свої душі уроками життя та моральності, виходили з її дверей сформованими для суспільства особистостями.
З минулого
Якщо заглянути в історію закладу, то у «Волинських Єпархальних відомостях» значиться запис: школа під назвою «Одноклассное церковно-приходское училище» в Степані існує з 1814 р. Тоді навчалось тут всього сорок учнів. Аналогічний запис можна знайти у Тодоровича в «Описании Волынской Епархии». Предмети, які вивчались у Степанській школі за 1823-1827 рр.: катехізм, читання, писання початки арифметики, російська географія, господарські та огородні відомості. У 1902 р. спорудили на державні кошти цегляний будинок. У цей час у Степані стало п’ять класів початкової школи, яка мала назву «Степанское двуклассное фундушево-приходское училище» з п’ятьма роками навчання. Її почали відвідувати не тільки місцеві, а й деякі діти із сіл волості.
У 1905-1907 рр. на території колишньої бази ССТ побудували цегляне приміщення з п’яти класних кімнат і квартиркою завідуючого. Тут працювали шість учителів, а завідував А. М. Демидюк.
У 1913 р. земство розпочало зводити новий заклад і закінчило його наступного року. Так організували другу школу «Одноклассное земское училище» з чотирма роками навчання. Це те приміщення, де нині розмістився Будинок дітей і молоді. В училищі в 4 групах навчались 116 учнів (84 хлопці та 32 дівчини), працювали четверо вчителів. Отже, перед Першою світовою війною в Степані було дві школи, в яких здобував освіту 321 учень і працювали 10 педагогів.
Школа під час німецької окупації діяла з переривами, змінювала свою назву, аж поки учні не перестали відвідувати її зовсім. У роки окупації зруйнували приміщення Степанської української школи. З 1944 р. відновили навчання, яке проводили в не пристосованих до роботи з учнями приміщеннях. Не було зошитів, підручників, але навчання йшло.
У повоєнний період відбулися зміни в державі і, зокрема, у системі освітнього процесу, що не могло не позначитися на роботі навчального закладу, який тоді називався середньою школою з восьмирічним навчанням. Прибували нові вчителі. У 1946 р. відбувся перший випуск 10 класу. Відбудували друге шкільне приміщення – основний корпус (1947 р.). Умови навчання стали кращі, за своє перше десятиріччя після Великої Вітчизняної війни школа випустила 185 учнів 10 класу. З них троє були нагороджені срібними медалями за успіхи у навчанні. З цих учнів-випускників, за попередніми даними, вийшли 27 вчителів, 3 інженери, 3 лікарі, 3 наукових працівники та 6 службовців.
З 1958 р. заклад працює за новим законом про школу. За реформою народної освіти передбачався перехід до обов’язкового восьмирічного навчання. Десятирічки перекваліфіковували на установи з 11 роками навчання. Розширювалась мережа шкіл-інтернатів. Скасували платню за навчання в старших класах. Проводили політехнізацію. У 1956 р. діяла учнівська бригада, яка надавала допомогу колгоспу. При школі розбили ділянку, на якій учні проводили досліди з вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур. Брали також участь у спортивних змаганнях, де неодноразово займали перші місця. На честь 150-річчя закладу провели шкільну Спартакіаду й відкрили шкільний музей. При закладі діяли організували хоровий і танцювальний колективи. У 1962-1963 навчальних роках був перший випуск одинадцятого класу. А в березні 1963 р. почало діяти історико-краєзнавче товариство, яке працювало під девізом: «Вивчай, шукай, твори!». За друге десятиріччя школа випустила 395 учнів 10 класів, з них 17 - із золотими й срібними медалями.
У 70-х роках ввели обов’язкову середню освіту. Навчання велося у дві зміни. Учні перших класів вчилися за новими програмами. У цей час добудували шкільну майстерню, широко проводили підготовку учнів до здобуття професій. Запровадили вивчення основ сільськогосподарського виробництва, учні проходили літню виробничу практику на пришкільних дослідних ділянках і на базі колгоспу. Велося виробниче навчання за спеціальністю тракторист. Значно зросла художня самодіяльність. Танцювальний і хоровий колективи (учнівський і вчительський) користувались великою популярністю серед жителів Степаня. З концертними програмами виступали і в області. Поповнився новими експонатами й шкільний музей.
Наприкінці 80-х років розпочався процес реформування системи освіти на принципах демократизації. Створюються навчальні заклади нових видів: ліцеї, гімназії, школи з поглибленим вивченням певних дисциплін, приватні заклади. Цікаво, що на 1976-1977 навчальний рік припадала найбільша кількість учнів – 345, а найменшою вона була в 1996-1997 рр. Тоді в закладі нараховувалось лише 60 вихованців. У 1987-1988 навчальному році з 84 учнів десятеро закінчили школу з золотими та срібними медалями.
На посаді керівника…
Усі вчителі Степанської школи натхненно працювали і працюють, щоб учні мали високі звання й кожен з них зміг досягти своєї мети в житті. У цьому також велика заслуга і директорів закладу, які здійснювали вміле керівництво колективом, - Івана Костюка, Миколи Малоноги, Володимира Засільського, Івана Красовського, Григорія Зацерковного, Любові Мурзи, Володимира Морозька, Василя Гоча, Євгена Крота, Леоніди Новак. На жаль, історичні біографічні дані деяких керівників дійшли до сучасників не в повному обсязі або взагалі їх немає. Зокрема про Миколу Малоногу відомо, що народився 13 серпня 1918 р. у с. Савонці на Полтавщині. Після закінчення восьмирічної школи навчався в Сорочинському педагогічному училищі. Під час Великої Вітчизняної війни гітлерівці вивезли на примусові роботи до Німеччини. У 1946 р. Микола Прохорович повернувся в рідне село, однак на нього чекала низка неприємностей. На роботу не приймали, бо вважали ворогом народу. З труднощами влаштувався в сільське споживче товариство. Але його вабила робота в школі. На допомогу прийшов колишній однокурсник, який працював завідуючим районним відділом освіти Деражнянського району Рівненської області. Він запросив друга на Рівненщину, де в той час не вистачало вчительських кадрів. Спочатку працював у невеличкому селі Деражнянського району, а згодом очолив колектив Золотолинської школи Костопільського, де працював до 1958 р. А з 1958 по 1962 очолював Степанську середню школу. Помер 3 березня 1995 р.
З 1962 по 1973 роки навчальним закладом керував Іван Красовський, який народився в 1933 р. у с. Золотолин Костопільського району. Батьки на той час були одноосібниками. В сім’ї було четверо дітей: донька та троє синів. Освіту здобув у Луцькому педінституті. Помер Іван Трохимович у 2000 році.
Григорій Зацерковний народився у Львівській області 1934 року. В родині виховувалися троє дітей. Змалку з батьками ходив до церкви. У 1939 р. батька забрали захищати Польщу. У 1952 р. здобув середню освіту, вступив на навчання у Львівський педінститут на фізико-математичний факультет, який закінчив з відзнакою. З січня 1959 р. Григорія Івановича призначили інспектором шкіл тодішнього Степанського районного відділу народної освіти. У зв’язку зі скороченням кількості районів його перевели в середню школу вчителем математики. З 1964 р. працював на посаді завуча, а з березня 1973 по березень 1987 – директором Степанської середньої школи.
З 1987 по 1994 рік колектив очолювала Любов Мурза, яка народилась у селищі в 1949 р. Після закінчення педінституту перші кроки педагогічного шляху розпочала в Коростській школі на посаді піонервожатої. Любов Іванівна 43 роки свого життя присвятила закладу, дала путівку в життя понад тисячі учнів. Нагороджена грамотами Міністерства освіти України, значком «Відмінник народної освіти», їй присвоєно звання «Вчитель-методист».
Наступний, хто очолив педагогічний колектив, був Василь Гоч, родом із с. Погулянка Степанського району. Після закінчення школи працював секретарем-статистиком Степанського райвно, вчителем трудового навчання та фізичної культури в семирічній школі с. Мале Вербче. Далі служив на Чорноморському флоті в Севастополі. У 1970 р. його направили на роботу вчителем фізики і математики Степанської восьмирічної школи. З 1976 по 2005 – директор школи. Педагогічну й адміністративну діяльність його відзначили грамотами Сарненського райвно, РДА, Рівненського облвно, Міністерства освіти України, знаком «Відмінник освіти України». З 2005 по 2007 працював директором Степанської ЗОШ І-ІІІ ст.–колегіуму.
Володимир Морозько народився в 1961 р. у Степані. Після закінчення місцевої школи навчався в Рівненському педінституті. У 1983 р. отримав направлення на роботу в с. Велике Вербче, де працював вчителем фізики та математики. Через десять років перейшов у Степанську середню школу, а ще через рік очолив колектив і трудився до вересня 2005 р.
З вересня 2007 року директором Степанської середньої школи призначили Євгена Крота, який після закінчення Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки працював у Кузьмівській восьмирічній школі на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Згодом трудився вчителем історії в Степанській середній школі.
Після Євгена Сергійовича тривалий час колектив очолювала Леоніда Новак, яку колеги поважають за працьовитість і наполегливість. А з нинішнього навчального року на чолі закладу став Віктор Коротчук, який тривалий час навчав місцевих школярів урокам фізичної культури та захисту Вітчизни.
Степань туристичний
Найбільше в новітній час славиться Степанська ЗОШ туристичним калейдоскопом. Туризм тут пропагує впродовж багатьох літ учитель фізичної культури Сергій Шишковський, який розробив і разом з учнями здолав багато доріг і стежок. Тут постійно діють маршрути вихідного дня до урочищ «Писариха», «Добриця», «Білі береги», «Лебединець» та «Білило». А також пронумеровані головні. Туристичний маршрут № 1 має назву «В гостях у народних умільців», який пролягає дорогами Степань – Корост – Кричильськ – Одринки – Грушівка – Степань, протяжністю 25 км і тривалістю 2 дні. Туристичний маршрут № 2 «Бабусина пісня»: Степань – Дворець – Велике Вербче – Бутейки – Труди – Степань. Маршрут розраховано на два дні з протяжністю 22 км.
Туристичний маршрут №3 «Ліси - наше багатство, птахи і звірі – наші друзі»: Степань – Кузьмівка – Підгірник – Комарівка – пором Золотолин – Погулянка – Степань. Протяжність – 36 км, тривалість - 3 дні.
Туристичний маршрут № 4 «Шляхами героїв УПА»: Степань - Погулянка - Золотолин - Тростянець – Гутвин - Малий Стидин - Великий Стидин – Малий Мидськ – Великий Мидськ – Рудня – Мельниця – Степань. Протяжність - 46 км, тривалість – 3 дні.
Сьогодення закладу
Нове приміщення школи почало функціонувати з 14 січня 1990 року. Нині заклад працює над проблемним питанням: «Нові освітні технології як чинник формування в учнів позитивної мотивації до навчальної діяльності і як дієвий фактор підвищення результативності навчально-виховного процесу». Нинішнього навчального року навчаються тут 865 учнів, які мають у своєму розпорядженні 40 класних кімнат. Крім того, матеріальна база Степанської ЗОШ І-ІІІ ст. також нараховує методичний кабінет, бібліотеку, читальну й актову зали, дві спортивні, дві майстерні трудового навчання, комп’ютерний клас, їдальню на 160 місць, стадіон та два ігрові майданчики. Два шкільних автобуси щодня обслуговують чотири філії: Труди, Дворець, Мельницю та Калинівку - звідки доставляють дітей на навчання.
Підібрався тут кваліфікований колектив із 148 працівників. З них 101 вчитель, четверо мають звання «Вчитель-методист», 19 – «Старший вчитель» та один нагороджений значком «Відмінник освіти». За кваліфікаційною категорією спеціалістів вищої категорії - 36, 32 - першої, 20 – другої та 13 спеціалістів.
У закладі працюють спортивні секції з футболу, волейболу, баскетболу та туризму, а також діють гуртки: «Різьба по дереву», «Юні фантазери», «Українська вишивка» та вокальний. На належному рівні представлені й виховні центри з історії та культури рідного краю, кімната українознавства, музей, туристсько-краєзнавча робота, а також презентовано картини місцевого художника Степана Чуприни.
Вже давно стало традицією закладу відзначати свято осені та врожаю, конкурси «Нумо, хлопці» та «Нумо, дівчата», малюнків – «Барви краю», Шевченківські дні, проводити фестиваль дитячої творчості, свято прощання з першою вчителькою (4 клас), випускний вечір…
Гордість школи
Степанська ЗОШ багатьом своїм учням ласкаво відчинила у світ двері. Її випускники - відомі на всю країну люди, які не забувають про альма-матер і гордо несуть її ім’я впродовж багатьох років трудової діяльності. Багатьом сучасникам відомий поет, прозаїк, лауреат багатьох літературних премій і телеведучий на каналі РТБ Петро Велесик. Степан Кудря – кращий винахідник будівельно-шляхового та комунального машинобудування, Роман Корнійко – засновник Міжнародної благодійної фундації «Отчий Дім», Тамара Ширко – вчитель, лауреат премії ім. Вернадського, Степан Чуприна – художник, народний умілець, поет, Віктор Торчик – композитор, автор багатьох відомих шлягерів, заслужений працівник культури, Тамара Німчук – співачка, лауреат Шевченківської премії, Володимир Якимець – лікар, професор, доктор медичних наук, Микола Третяк – доктор хімічних наук, Людмила Баюн – доктор біологічних наук, Валерій Войтович – художник, письменник… І цей список можна було б продовжувати й продовжувати. Адже талановитих випускників школа має дуже багато.
Новопризначеному директорові Віктору Коротчуку досвіду на педагогічному етапі не бракує, однак, як справжній керівник, довіряє і у всьому покладається на своїх компетентних і працьовитих заступників: Тамару Берник, Євгенія Крота, Наталію Якимець та Петра Волинця. Роботи вистачає з головою, але й творчих задумів немало. Головне - знайти вільну хвилину й втілити їх у життя. А це невдовзі обов’язково станеться, бо ж заклад перейшов межу відліку третьої сотні років, й почався творчий і трудовий часопис нового керівництва й покоління учнів, які золотими літерами пропишуть своє відлуння в історії школи.
Василь ТИТЕЧКО.