Опубліковано СН
Волонтерська родина штабу громадської оборони «Горинь», що по вулиці Героїв Берестечка в Сарнах, нині налічує майже 20 волонтерів.
Про те, як усе розпочиналося, діяльність і плани розпитую сьогодні в координатора штабу Ольги РАТИЧ і бійця 80 окремої аеромобільної бригади Сергія КОТЯША, який приїхав із госпіталю й перебуває на реабілітації:
- Почали працювати в 3 декаді липня 2014 року. Тоді Сергій Євтушок (на той час голова Сарненської райдержадміністрації) запропонував координувати роботу волонтерського центру. Одразу приєдналися Каріна Легкобит, Надія Федорчук і Світлана Галушко. Минуло небагато часу, й стали долучатися нові небайдужі люди різного віку. Тож у вересні нас було майже 30 чоловік. На сьогоднішній день дехто припинив свою діяльність із тих чи інших причин. Хтось через стан власного здоров’я чи сімейні обставини, дехто повернувся на роботу, де трудиться. Але віддані цій справі люди залишилися й продовжують працювати.
- Розкажіть трошки більше про них, Ольго Аксентівно.
- Слова особливої подяки хотілося б сказати родині Ольги й Сергія Пятковських, їхній донечці Анастасії, учениці 3 класу Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка, які повністю віддаються волонтерській роботі. Багатодітна мама Ольга Пятковська вже понад півроку поспішає щоденно до центру. Не має ні вихідних, ні святкових днів, бо добре знає й розуміє, якій важливій справі служить. Адже на собі відчула той період, коли Росія анексувала Крим (там проживав її син із родиною). А донька з чоловіком мешкають на Луганщині, на непідконтрольній терористам території. Наша мама - трудівниця-бджілка, яка майже щодня стоїть на автозаправках міста й просить пожертву для бійців АТО. Ганна Азізова - пенсіонерка, й здавалося, уже можна було б відпочити, але теж не залишилась осторонь. Кидаючи щоденні сімейні клопоти, прямує до волонтерського центру, щоб узяти участь у тій чи іншій акції чи постояти на АЗС і попросити пожертву для бійців, які перебувають на сході країни. Світлана Галушко з перших днів заснування штабу громадської оборони є його незмінною господинею. Вона все знає й обліковує пожертви, що надходять від мешканців міста й району, а також речі, що видаємо бійцям АТО, які відвідують наш центр. Марія Швець у «Горині» трохи більше місяця. З любов’ю й великим бажанням виконує всі обов’язки, покладені на неї.
Ось так про кожного волонтера можна розповідати не одну годину. Вдячна й волонтерам Люхчанської сільської ради на чолі з Раїсою Марковець, які також трудяться з ентузіазмом, і про них писали «Сарненські новини».
Слова подяки адресую родині Світлани й Сергія Меньків. Чоловік власними руками зробив не один десяток буржуйок із газових балонів, що приносять сарненці. Ці печі дуже зручні. Вони не тільки обігрівають приміщення, на них можна навіть щось смажити, розігріти, висушити речі. Вони дуже компактні й легко розбираються. Галина Рацкевич, яка раніше збирала грошові пожертви, попри стан здоров’я, через півтора місяця знову повернулася до роботи. Незмінного водія центру Геннадія Павлишина одразу взялися підтримувати дружина Галина й син Іван. Фоторозповідь про школяра-третьокласника Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка Івана Павлишина, який віддав свою скарбничку на потреби бійців, читачі «Сарненських новин» добре пам’ятають. А без водія аж ніяк у центрі не обійтись - далеко не заїдеш. Волонтери не лише очікують, коли їм щось принесуть у штаб, а й самі повинні ходити з проханням допомогти.
Ігор Прозапас двічі власним бусом побував у зоні АТО. Надзвичайно відповідальний підприємець щоденно працює заради людей. За зібрані кошти купує теплі речі за їх собівартістю й привозить у центр. Допомагають і його друзі. Чимало часу витрачають на волонтерську роботу Роман Яковець, Дмитро Жалко та Сергій Москалик.
Олександра Холодович, маючи двох дітей, теж знаходить вільний час для волонтерства, побувала й на сході. Власним бусом їздив до воїнів і депутат міської ради, підприємець Олексій Круглик. За потреби також допомагає нашим працівникам. Не благодійністю, а обов’язком вважають свою підмогу бійцям Наталія Котяш й Анна Шимко, Надія Мірко, син якої пережив Іловайський котел. Усі волонтери працюють добровільно й без матеріального заохочення.
– Ольго Аксентівно, це означає, що чутки, ніби волонтери за свою роботу отримують заробітну плату, неправдиві?
– Як уже сказала й ще раз підтверджую чесно, відверто й відповідально: волонтери штабу громадської оборони «Горинь» заробітної плати або інших грошових винагород не одержували й не одержують. За 6 місяців роботи двох наших добровольців: Світлану Галушко й Олександру Холодович - нагородили почесними грамотами та вимпелами Сарненської РДА та районної ради до 23 річниці Незалежності України. Окрім того, пам’ятними знаками. Мені ж вручили Подяку голови Рівненської ОДА за підписом Сергія Рибачка. А до Міжнародного дня волонтерів, який світова громадськість відзначає 5 грудня, в.о. голови Сарненської РДА Ярослав Яковчук і голова райради Микола Драганчук привітали колектив штабу громадської оборони грамотою й букетом квітів (без будь-яких матеріальних винагород). Від міської ради цього ж дня отримали також квіти й сувенірні чашки з написом «Сарни».
– Тоді наступне запитання: підтвердіть чи спростуйте чутки про те, що окремі бійці з родин самих волонтерів мають привілеї при забезпеченні, як і, скажімо, 80 окремої аеромобільної бригади…
– Жодних переваг у наданні допомоги тим чи іншим бійцям немає не тільки в дійсності, а й у думках кожного, хто присвятив себе цій безкорисливій справі. Основним критерієм є потреба бійців (у теплих речах, продуктах харчування, військовому спорядженні тощо), з якою вони приходять у штаб громадської оборони «Горинь», телефонують на наші контактні телефони. Відправляємо посилки «Новою поштою», де є можливість їх отримати, або ж завозимо самі безпосередньо в зону АТО, де побували 4 рази. Спроваджували 2 фури з продуктами (у серпні-вересні) за сприяння Рівненської ОДА.
Про те, як допомагали Сарненській військовій частині, можна написати окремо статтю. Так, тільки від початку військових дій на сході й до листопада (під час виїздів туди транспортних засобів з військової частини), частково забезпечували бійців продуктами харчування, спальними мішками, теплими светрами й предметами особистої гігієни й іншими речами. Все узгоджували з заступником командира з виховної роботи Віктором Слободзяном. Нещодавно ж (усередині грудня) передали воїнам теплі штани та светри, матраци, продукти харчування, декілька буржуйок, ще 5 – райвійськкомату для військовослужбовців.
Мій син Олександр пішов добровольцем у Збройні сили України ще 19 березня 2014 року в батальйон територіальної оборони «Горинь» й жодними привілеями волонтерського центру не користувався з дуже простої причини – центру як такого тоді ще не було. Частину одягу йому придбали з родиною, окрім того, необхідним його забезпечили волонтери, коли перебував на полігоні в Тучині. Згодом у центрі, нарівні з іншими бійцями, отримав бушлат, берці, форму й коліматорний приціл. Тож плітки, що волонтери працюють на Олександра Ратича й бійця 80 окремої аеромобільної бригади Сергія Котяша є, вибачте за такі слова, нахабною брехнею. Метою центру є допомога кожному солдатові, незалежно звідки він родом чи призивався.
Як мати бійця, який перебуває в зоні АТО не один місяць, хочу сказати тим, хто поширює ці плітки: «Люди, зупиніться у своїх розмовах! Відчуйте в собі біль кожної матері, яка відрядила свою дитину на війну й живе тим, щоб швидше почути довгоочікуваний телефонний дзвінок. І навіть у часи перемир’я час від часу одержує смс-повідомлення посеред ночі: «Мамо, моліться за моїх побратимів». Не доведи Господи вам це пережити. Й ПОПРИ всі ці розмови й нервове навантаження щоденно продовжуємо займатися волонтерськими справами й працювати разом із однодумцями заради героїв, які захищають неньку-Україну.
Хочу запросити всіх, кому не байдуже забезпечення бійців на сході України необхідними речами та продуктами харчування, прийти працювати до нас, у «Горинь», волонтерами. А замість того, щоб вірити чуткам, завітайте на вулицю Героїв Берестечка, 3а в Сарнах, де розташований наш штаб, і особисто дізнайтеся про все, що вас цікавить, і отримайте відповіді на свої запитання.
– До речі, як часто звертаються у штаб і хто?
– Можна сказати, щоденно, навіть у суботу й неділю. Приходять хлопці, які прибувають у короткотермінові відпустки, добровольці й бійці, яких призиває райвійськкомат, працівники міліції (були навіть 4 правоохоронці з Кузнецовська) та військовослужбовці військової частини. І не лише Сарненщини, а й сусідніх Дубровицького, Володимирецького, Рокитнівського, Зарічненського районів.
– Сергію, Ви також щось хочете додати з цього приводу?
– Мені, повірте, дуже прикро чути про такі речі. Рідні, родичі, друзі з Дубровиці, однокласники, добрі небайдужі люди через волонтерів відправили на моє ім’я, але не тільки мені, 10 посилок. Одній людині не потрібно так багато. Просто мав автомобіль й був свого роду сполучною ланкою між волонтерами й побратимами 80 окремої аеромобільної бригади. Не забуду, як у ніч із 4 на 5 вересня позиції українських військових поблизу села Дмитрівка Луганської області обстріляли системою «Смерч» із території Російської Федерації.
Згоріли декілька десятків автомобілів і бронетехніки. На місці базування військових був склад боєприпасів, його теж розтрощили вщент. Так само в цю ніч обстріляли й наші позиції поблизу села Побєда на Луганщині. Тоді завдяки колишньому комбригу в мене залишився лише спальний мішок та амуніція яка була на мені більше нічого. І таких як я залишився не один десяток чоловік в підрозділі, хлопців банально пограбували. Після чого відправили на виконання завдання на Веселу гору що в передмісті Щастя.
Допомогли ж волонтери з Києва й товариші по зброї. Нікого ніхто не запитував звідки родом чи з якого району. Й ми один одного ніколи не ділили за жодним критерієм. Коли виїхав із полігону в зону АТО, був, як кажуть, «упакований» на всі сто, а довелося починати все спочатку. Сприяли й рівненський волонтерський батальйон «ДАР» («Допомога армії – Рівне») і волонтери Луцька (Рожище). Дуже виручили земляки – сарненські волонтери, за що їм подяка від усієї бригади. Також педагогам і учням Сарненської гімназії, гуртовні будівельних матеріалів «Ната» й підприємцю Олександру Горобцю, до яких моя дружина Наталія зверталася особисто. А також усім приватним підприємцям Сарненщини, які підтримують бійців на фронті.
Знаєте, воїни штурмової бригади постійно перебувають на передовій. Їх спочатку обікрали, потім розбомбили й насамкінець вони ще й обгоріли. Одно слово, хочу сказати, якщо хтось сумнівається, чи доїжджає до місця призначення допомога волонтерів штабу «Горинь» і кому вона потрапляє в руки, пропоную не тільки самим її доставити хлопцям на схід, а ще й побачити, чи на довго її вистачає.
– Дякую вам, Ольго Аксентівно, Сергію, за те, що знайшли час поспілкуватися, за розмову.
- Ще хотіли б на початку року привітати всіх читачів «Сарненських новин» із новорічно-різдвяними святами. Нехай прекрасні зимові празники принесуть мир, спокій і злагоду, впевненість у майбутньому. Зичимо міцного здоров’я, успіхів, родинного щастя, достатку й благополуччя. Попри те, що почався 2015 рік, війна триває, а ми продовжуємо стояти на автозаправках і просити пожертви. Обговорюємо наші плани й напрямки діяльності. Щиро вдячні всім за допомогу й сподіваємось на вашу подальшу підтримку.
Спілкувалася Марія КУЗЬМИЧ.