Опубліковано СН
Полісся завжди славилося своїми умільцями, які працювали з деревом: теслярами, столярами, стельмахами, бондарями. На жаль, зараз залишилося дуже мало людей, які володіють секретами бондарства. Та де-не-де в селах ще зустрічаються професіонали цього ремесла. До їх числа належить і 72-річний Леонід Царук із Чабеля, вироби якого користувалися попитом не тільки в рідному селі. Відомі вони навіть на Луганщині, де колись був на заробітках. І хоча ось уже 10 років практично не займається улюбленою справою, та все-таки односельці пам’ятають його як доброго бондаря.
Леонід Царук усе життя працював у колгоспі, був трактористом, комбайнером, а у вільний від роботи час виготовляв кадовби, ступи, діжки, маслобійки, ковганки, поповнюючи сімейний бюджет. Чоловік розповідає, що бондарювати навчив дідусь, який був майстром на всі руки. Його вироби вирізнялися міцністю та довготривалістю у використанні, через що їх жваво розкуповували на ярмарках.
Не відразу вдалося опанувати Леоніду Степановичу нелегке ремесло, яке потребує великого терпіння й уміння. А все тому, що гарний і якісний виріб створюється не за один чи два дні. Подекуди над ним доводиться потрудитися і місяць. Тож не дивно, що до 20 років молодому парубку це заняття було занадто нудним і нецікавим. Лише подорослішавши, зрозумів, що бондарство – прибуткове ремесло. Відтоді й почав продовжувати дідову справу, виготовляючи на замовлення односельців вироби з дерева.
За роки бондарювання чабельський умілець перейняв багато секретів від інших майстрів. Він був добре обізнаним із властивостями різних порід дерев. Розповідає, що, виготовляючи дерев’яні речі, треба враховувати їх призначення. Так, для бочок, кадовбів, відер, в яких зберігатиметься рідина, найкращий матеріал, звичайно, дуб. Для інших можна використовувати більш м’які породи. Щоб виробам надати більшої вологонепроникності, їх іноді покривають усередині емаллю, а зовні – олійними або емалевими фарбами. Крім того, ця робота вимагає неабияких навичок і майстерності. Наприклад, прорізання пазів у клепках при вставлянні днищ є доволі складною справою. Те ж саме стосується і скріплювання клепок дерев’яними або залізними обручами.
За словами Леоніда Царука, крім звичайного столярного інструмента, йому раніше доводилося користуватися й такими як уторник (кривий струг), розміряч, шерхебель, які зараз замінили сучасні верстати.
– У минулому бондарне виробництво було основане виключно на ручній праці. Тепер же застосовують спеціальні верстати: клепко-стругальні, дновирізні, уторні, обрученасаджувальні. Не розумію, чому зараз молодь не хоче займатися бондарством. Зараз же з такими технологіями можна за пару днів виготовити те, що колись робили місяцями, – розповідає майстер.
Якщо так піде й далі, то бондарська справа через декілька десятків років може взагалі припинити своє існування. Хоча є надія на молодшого сина Сергія, який опанував батьківську та прадідівську професію. Чоловік і зараз у вільний час виготовляє різні вироби на замовлення односельців. Хоча, як стверджує Леонід Степанович, бондарство для сина, швидше за все, - данина старим традиціям роду, ніж спосіб отримання додаткових коштів.
Майстер дуже гордиться своїми дітьми, яких їм разом із дружиною Ганною Бог подарував аж восьмеро: троє синів і п’ятеро доньок. Незабаром подружжя Царуків святкуватиме золоте весілля. Сподіваються, що відзначити цю урочисту подію збереться вся велика родина, навіть донька Ганна, яка тепер мешкає в США.
Залишається вірити, що син Леоніда Царука зуміє передати вміння своїм дітям і бондарство не занепаде остаточно в регіоні. Адже навряд чи металевий посуд замінить дерев’яні ємності, що надають такого специфічного смаку меду, квасу, солінням, соку й іншим напоям.