Спорту присвятив життя…

Тридцять років тому приїхав у Сарни працювати в дитячо-юнацькій спортивній школі тренером, а згодом і директором закладу Володимир ЦАРКОВ. За цей час ДЮСШ стала одним із центрів спортивного та виховного життя району, а багато її вихованців прославили ріднокрай досягненнями в змаганнях різних рівнів, у тому числі й всеукраїнського. Про себе, колег-тренерів, вихованців школи вів з ним мову кореспондент «Сарненських новин».

- Володимире Михайловичу, згадайте свій шлях у великий спорт.

- У рідному селищі Соснове підлітком з друзями самостійно почав займатися штангою, гирями, бігом. І коли в 1962 році взяв участь в обласних змаганнях серед юнаків, то вперше став чемпіоном з важкої атлетики. Пізніше в школі почав діяти гурток вільної боротьби, записався й туди, потренувався - і знову на чемпіонаті Рівненщини виборов перше місце серед борців. Ці успіхи сприяли вибору майбутньої професії: поступив на факультет фізвиховання Кременецького педінституту. Відтак спорту присвятив життя. І хоч зі студентської лави мене мобілізували в армію (тоді був такий порядок), але, будучи солдатом, тренувався, виступав на змаганнях. Затим продовжив здобувати вищу освіту. У 1970 році отримав диплом, працював учителем фізвиховання. На першості України з вільної боротьби двічі посідав призові місця. Коли в 1974 році створили ДЮСШ у Березному, її директором призначили мене.

- Відтоді почалась і Ваша тренерська робота?

- Так. У школі запрацювали перспективні секції греко-римської боротьби, важкої атлетики. Разом із заслуженим тренером України Станіславом Ковалем виховував учнів, майбутніх майстрів спорту Ігоря Услістого, Юрія Ковтуна й інших. Серед колишніх наших вихованців і Олександр Данильчук, теж майстер спорту, нині голова обласної ради.
У 1978-у, тридцять років тому, став тренером Сарненської ДЮСШ. Серед моїх тутешніх вихованців найбільших спортивних успіхів досяг Петро Коток, який тоді вчився в ПТУ № 21 (нині професійний аграрний ліцей), майбутній неодноразовий чемпіон України, учасник Олімпійських ігор в Атланті. Дисциплінованість, прагнення вдосконалюватись і виконувати тренерські настанови дозволили йому наростити фізичну силу, а паралельно й борцівську техніку. Відтак Петро вперше поїхав на Всесоюзні змагання ДСО «Локомотив» і виборов там друге місце, потім виконав норматив майстра спорту, здобув чимало титулів і перемог. Пам’ятаю хороших учнів-борців Анатолія та Віталія Глєбових, Володимира Яковця. А майстер спорту Іван Жученя, теж наш вихованець, нині тренер ДЮСШ. У кінці 1997 року очолив школу. Спочатку було сутужно: затримували виплату зарплати, педагоги звільнялись, шукали заробітку, у тому числі в бізнесі, а я залишився з дітьми. Хоча тренером працювати подобається більше: немає численної паперової звітності, клопотів менше. Позаймався від душі з учнями – і вільний. Утім, треба комусь і директорську лямку тягнути, відповідати і за тренерський колектив, і за учнівський.

- Чим живе ДЮСШ сьогодні?

- Звичайно, тренуваннями, заняттями, а ще – надіями на краще. Тим більше, що ознаки позитивних зрушень уже є. Більше коштів виділяють на придбання спортивних обладнання, форми, навчально-виховну роботу, участь у змаганнях тощо. Хочу з вдячністю згадати колег, які примножують славу закладу. Це Сергій Мартинюк і Олександр Кутра з Клесова, наставники чемпіона України з греко-римської боротьби, Наталія Анікіна, призер першості України з вільної боротьби та дзюдо, підготувала дівчинку-призера чемпіонату країни Олю Левчун. У секції баскетболу прагне досягти високих результатів молодий педагог Богдан Денисевич, а в секції карате-до - тренер Богдан Бриж з Яринівки. У Кричильській філії успішно працює в секції легкої атлетики Анатолій Новак, який три своїх вихованці направив на навчання в Костопільський спортивний ліцей. Таку ж секцію веде в Костянтинівці Микола Кузьменко. Ці люди віддані нелегкій справі фізичного виховання юні, на ділі показують, як спорт гартує тіло, формує характер юнака чи дівчини.

- Що Ви хотіли б побажати колегам і всім любителям здорового способу життя напередодні Дня фізкультури та спорту?

- Насамперед, задоволення та гордості від роботи. Своїх кращих вихованців направляємо вчитись у спортивні ліцеї, де для них реально відкривається дорога у великий спорт. Минулого року таких дітей було п’ять, у нинішньому - вісім. Бажаю, щоб і надалі наша школа працювала успішно, як і, до речі, ДЮСШ «Колос», щоб знаходили побільше олімпійських надій. Усім кращого добробуту, родинного благополуччя, щастя, здійснення найсміливіших планів у роботі й житті.